9. Філософські ідеї Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля

Демокріт - засновник атомістичної гіпотези пояснення світу. Демокріт розвинув вчення про атоми свого вчителя філософа Левкіппа, що є головним досягненням демокрітової філософії.

Демокріт приходить до ідеї неподільних атомів, але подумки в них можна виділити певні частини – точки, які не мають ваги і які не можна від атомів відторгнути.

Крім відомого нам світу, за Демокрітом, існує безліч інших світів, які відрізняються один від одного величиною та структурою. Розвиваючи атомістичну теорію, Демокріт наблизився до механістичного світорозуміння. Джерело руху він убачав у самій матерії, а не в зовнішніх надприродних силах, хоч до ідеї саморуху, саморозвитку не дійшов. Демокріт вперше в історії античної філософії створив розгорнуту теорію пізнання, яка грунтувалася на розрізненні чуттєвого і логічного знання. Четтєвий досвід- вихідний пункт пізнання, проте сам по собі дає лише «темне» знання (неповне і недостовірне). Істинна природа речей (атоми) недоступна чуттям і осягається лише з допомогою мислення. Чуттєве сприйняття він пояснював так: потоки атомів відділяються від об'єкта сприймання і проникають у органи чуттів людини.

Важливе місце у творчості Демокріта займали соціальні проблеми. Найкращою формою державного устрою він вважав демократичний поліс. Необхідною умовою збереження демократії є високі моральні якості громадян, які формуються в процесі виховання і навчання. Метою життя Демокріт вважав добре духовне самопочуття.

Незадоволений філософією свого часу, Сократ звернувся до вивчення людини і можливостей її самопізнання.

Сократ вважав, що процес пізнання полягає у перетворення уявлення на поняття. Уявлення має конкретний характер і постійно змінюється. Поняття має загальний характер, воно позначає сутність речей і тому не змінюється.

Одна з головних проблем, які досліджував Сократ, – етична. Головні ідеї Сократа:

• у центрі філософії Сократа перебуває людина як мета всього в світі;

• у пошуках істини використовував засоби маєвтики та іронії;

• маєвтика – мистецтво виявляти сховані в людині знання;

• іронія – засіб з’ясування слабких місць у знанні людини;

• джерелом духовного вдосконалення людини є знання.

Платон – засновник об’єктивного ідеалізму. За Платоном, сутнісною основою буття всього сущого є незмінні ідеї. Речі постійно змінюються, але світ не зникає. Отже, в основі речей лежать певні ідеальні, незмінні сутності. Їх не можна побачити, але можна осягнути розумом. Світ ідей – це особлива, надчуттєва реальність. Речі – лише тіні ідей.

Процес пізнання, за Платоном, являє собою пригадування первісного існування душі в світі ідей. Філософія, як безкорисливе прагнення до істини, як любов до мудрості, надає душі можливість пригадати своє первісне буття серед мудрих і прекрасних богів.

Основні ідеї Платона:

• першосутністю світу є сукупність ідей (ейдосів);

• ідеї незмінні, вічні, вони не залежать від матеріального світу;

• оточуючий світ є лише відображенням чистих ідей (ейдосів);

• теорія пізнання – теорія амнезису (пригадування), згідно з якою знання виникає внаслідок того, що душа, яка протягом певного часу у світі ідей, пригадує все, що вона там бачила;

• приймаючи ідею безсмертя душі й розуміючи, що в такому випадку смерть забирає в людини все, крім душі, Платон приводить нас до думки про те, що головною турботою людини в житті має бути турбота про душу.

• держава, як і душа, має трійчасту структуру. Відповідно до основних функцій (керування, захист і виробництво матеріальних благ) населення поділяється на три стани: землеробці-ремісники, стражники й правителі (мудреці-філософи).

• в досконалій державі має бути досконала освіта й виховання, причому для кожного стану воно має свої особливості.

• Платон уперше виділяє філософію як самостійну науку, завдання якої – давати людям уявлення про світ, пізнання вічної ідеї, вищого блага. На цих підставах будується світогляд.

Сприйнявши цілу низку думок учителя, Арістотель не сприйняв його теорії ідей. Проголосив, що ідея та річ – це те саме, тільки річ існує у реальності, а ідея – у нашому пізнанні. Вона позначає не одиничне, а загальне в різних речах. Якщо ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямувати на вивчення внутрішньої будови речей. За своєю будовою речі складаються з матерії та форми. Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише чиста можливість. Дійсність речей більше пов’язана з формами, що їх продукує «форма всіх форм», або світовий розум. Світовий розум, мислячи самого себе, утворює всі можливі форми.

Основні ідеї Арістотеля:

• основою буття вважав матерію, яка існує вічно;

• матерія складається із чотирьох елементів: землі, води, повітря, вогню. Простір наповнений п’ятим елементом – ефіром;

• матерія пасивна. Вона не здатна нічого народити;

• активність матерії надає форма. Матерія – це можливість речей, а форма – реалізація можливості;

• визначив рух як зміну взагалі: “Рух був і в усі часи буде”;

• джерелом руху є співвідношення матерії та форми, де друга діє на першу, викликаючи певні зміни;

• визнає пізнаванність світу. Його “Метафізика” починається зі слів: “Усі люди від природи прагнуть знань... Любов до знань не безплідна”;

• виділив три рівні душі: душа рослин, душа тварин і душа людини;

• вичленив 10 філософських категорій: сутність, місце, час, якість, кількість, відношення, дія, положення, володіння, страждання;

• вважається творцем логіки;

• сформулював основні закони логіки (закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього);

• продовжив платонівське вчення про державу;

• під мистецтвом розумів усю предметну діяльність людини та її результати