20. Філософія XIX-XX ст. Загальна характеристика

В середині ХІХ століття виникає криза класичної парадигми Нового часу – механістичного матеріалізму XVII – XVIII ст., класичного раціоналізму XVIII – початку ХІХ ст., що містили наступні принципи. Світ – органічне закономірне ціле, в якому здійснюється прогрес, при чому закономірності, що полягали в основі буття, ототожнювались з метафізичним початком (Богом). Місце людини визначено – вона є частиною раціонального цілого, завдання її складається у пізнанні світу та Бога за допомогою науки. Критерій моралі також є однозначним – морально те, що служить Богу!

Але все змінилось в середині ХІХ ст., коли Ф.Ніцше покладає кінець старим уявленням: “Бог помер”. Перекинуті були принципи раціоналізму, на зміну їм прийшов ірраціоналізм. Якщо Бог помер, то померло і уявлення про світ як закономірне ціле (тотожнє Богові), світ перетворився на хаос, який не піддається раціональному поясненню. Настало розчарування в науці та її методах. Втрачене і місце людини у світі. Якщо раніше вона була частиною раціонального цілого, то зараз кинута у безумний світ, і тому людина є чужою в цьому світі. Ірраціоналізм світовідчуття знаходить вираження в культурі постмодернізму та, зокрема, у живописі (кубізм, абстракціонізм, сюрреалізм).

Формується сучасна філософська парадигма, що протистоїть класичній традиції Нового часу: традиційному просвітницькому об’єктивізму протистоїть суб’єктивізм, раціоналізму – ірраціоналізм, сцієнтизму – антисцієнтизм, гуманізму – антигуманізм механічної унітарності буття – вітальний універсум “життєвого пориву”, активних “вибухів” волі і т. д.

У ХХ столітті висувається низка нових ідей: 1) ідея вивчення окремої людини, примат індивіда над великими соціальними громадами; 2) наявність та аналіз у людини не тільки розуму та свідомості, але й несвідомого, підсвідомості; 3) розуміння розуму індивіда і суспільної свідомості як об’єкту маніпуляції зі сторони різних сил; 4) ідея двох непересічних джерел людського знання – істин науки та філософської мудрості, що протистоїть антигуманній сутності науки.

Виникають нові філософські картини світу, у яких поряд з глобальними проблемами людства (війни і миру, енергетична, екологічна...) у центр ставиться історія людини, людина з її фізичним та духовним світом. Виникають і нові типи мислення, зокрема, соціально-екологічні. У сучасній світовій філософії можна виділити напрямки: філософія життя, філософія науки (позитивізм), феноменологічний напрямок, екзистенціалізм, прагматизм, герменевтика, психоаналіз, релігійна філософія (неотомізм, неоавгустінізм, персоналізм); філософія техніки; філософська антропологія, філософський структура-, постструктуралізм, постмодернізм, філософія культури, філософія цінностей (аксіологія), лінгвістична філософія, аналітична філософія, філософія глобальних проблем, філософія екологічних проблем (екофілософія), філософія освіти, філософія господарства, філософія бізнесу, філософія економіки, філософія майбутнього.