44. Структура свідомості: індивідуальна і суспільна свідомість; повсякденне і теоретичне

Індивідуальна свідомість—це духовний світ кожної особистості. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, віруван­ня, що народжуються й існують у соціальному середовищі. Сві­домість є відображенням суспільного буття індивідів, вона завжди знаходить свій вияв у суспільній формі.

Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, про­низуючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об'єктив­ної, незалежно від свідомості індивідів, форми існування. Вона втілюється в різноманітних об'єктивних формах духовної культури людства — в мові, в науці, філософії, в мистецтві, в політиці і праві, мо­ралі, релігії і міфах, в народній мудрості, в соціальних нормах та уяв­леннях соціальних груп, націй, людства в цілому. Всі ці елементи існу­ють відносно незалежно від індивідуальної свідомості і суспільного буття, вони відносно самостійні, мають власні особливості розвитку, успадковуються, передаються від покоління до покоління. Кожний індивід формує свою свідомість через освоєння суспільної свідомості.

Але індивідуальна свідомість так само, як і суспільна, є відносно самостійною системою. Духовний світ людини має індивідуально-непо­вторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов'язані не тільки з конкретними особливостями його життєдіяльності. Вони залежать від його нейрофізіологічних структур, особливостей психіки, генетичної організації, від рівня його власних сил і здібностей.

У своєму розвитку індивідуальна і суспільна свідомість опосе­редковують одна одну: кожний індивід розвиває свою свідомість через творче осягнення духовних надбань минулих поколінь і су­часності, а розвиток духовності людства здійснюється через індивідуальні досягнення, духовні відкриття окремих особистостей.

Суспільна свідомість має надзвичайно складну динамічну струк­туру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Аналіз цієї структури здійснюється удвох аспектах: гносеологічному (пізнаваль­ному) і соціологічному. За гносеологічними (пізнавальними) можли­востями і особливостями відображення суспільного буття вирізняють два рівні суспільної свідомості: буденний і теоретичний.

У соціологічному аспекті суспільна свідомість дифе­ренціюється за сферами і представлена соціальною психологією і іде­ологією.

Буден­ний рівень суспільної свідомості являє собою відображення дійсності в межах повсякденного життя Часто буденну свідомість називають здоровим глуздом. Буденна свідомість формується стихійно, в процесі безпосереднього життя. Вона включає накопичені впродовж віків емпіричні знання, норми й зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнені і несистематизовані уявлення і знання про явища, що ле­жать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведен­ня.

Суспільна свідомість

Суспільне буття

Схема 14.1. Структура суспільної свідомості

Теоретичний рівень суспільної свідомості виходить за межі ем­піричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи по­глядів. Він прагне проникнути в суть явищ об'єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку функціонування. Тільки теоретична свідомість може виявляти закономірні тенденції і склад­ну діалектику розвитку суспільного життя у всій його складності і ба­гатогранності. Творцем теоретичних знань є відносно незначна про­фесійно підготовлена частина суспільства — наукова інтелігенція.

Теоретична свідомість здатна видозмінювати, модифіку­вати, окультурювати повсякденну свідомість. Але хоч як би розви­валися знання, наука, буденна свідомість завжди буде необхідна. Проте абсолютизація буденної свідомості веде до виникнення ілюзій і помилок у суспільній свідомості.

Суспільна психологія — це сукупність соціальних настроїв і почуттів, звичаїв, традицій і громадської думки, які складаються сти­хійно, в процесі повсякденного життя суспільства. Суспільна психологія і емпіричні знання перебувають на одному рівні су­спільної свідомості. Але в суспільній психології домінуючим є не саме по собі знання про дійсність, а ставлення до цього знання, оцінка дійсності.

Суспільна психологія з її емоційною забарвленістю відіграє важ­ливу роль у суспільних рухах, спонукаючи їх до різноманітного роду дій.

Ідеологія — це система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, іде­алів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства. Ідеологія так само, як і суспільна психологія, спрямована на регулювання суспільних відносин.

45. Основні ідеї філософського розв’язання проблем суспільного розвитку. Філософський аналіз моделей індустріального суспільства, постіндустріального суспільства, технотронного суспільства, інформаційного суспільства

Одним із найактуальніших напрямів сцієнтизму став інформаційний. Інформація про наукові знання та технічні досягнення посідає чільне місце в розбудові «постіндустріального суспільства» – суспільства, де всі життєві потреби забезпечуються наукою і технікою. Автори концепції «інформаційного суспільства» японець Е. Масуда, згаданий уже Д. Белл, американець О. Тофлер та інші виходять з того, що інформація (знання) категорія вічна. Якщо її розумно накопичувати, систематизувати й використовувати, чого не було раніше, то людство досягне небувалого злету.

Індустріа́льне суспі́льство — суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії).

У Західній Європі перехід від аграрного до індустріального суспільства відбувся внаслідок промислової революції, що почалася в 18 ст. у Великобританії. Основною технологією, яка спричинила такі зміни була парова машина, що дозволила організувати масове виробництво.

Елвін Тофлер виділяє наступні характерні для індустріального суспільства риси:

стандартизація;

концентрація;

централізація;

синхронізація;

Белл визначає постіндустріальне суспільство,як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що саме важливо, в якому впровадження нововведень у все більшому ступені залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають в якості консультантів, експертів або технократів» .

Тобто, центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом — це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».

Концепція «постіндустріального суспільства» є своєрідною проекцією «індустріального суспільства». Спочатку теоретики «постіндустріалізму» розглядали його тільки як поліпшений варіант «індустріалізму», але згодом їхня концепція стала значно критичнішою. Вони почали критикувати «індустріалізм» за недостатність ціннісної орієнтації, за технократизм.

Белл зробив спробу дати, з одного боку, соціальний прогноз розвитку буржуазного суспільства, а з іншого — утвердити новий концептуальний підхід до цього аналізу, який заперечував би моністичну теорію суспільного розвитку К. Маркса. Він визнає велику роль Маркса у розвитку соціології, підкреслює його вплив на соціологів, які займались проблемами перспектив розвитку капіталізму, і навіть заявляє, що «всі ми постмарксисти».

Белл намагається наслідувати марксову логіку соціального аналізу і разом з тим виступає категорично проти моністичного підходу до вивчення закономірностей суспільного розвитку, яке у марксистському вченні визначається діалектичною єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Белл заявляє, що недоліком марксистського вчення про заміну формацій є те, що концептуальна схема суспільного розвитку будується навколо осі відносин власності, а для характеристики капіталізму така вісь непридатна. Передовсім тому, що «власність — це юридична фікція». Крім того, на думку Белла, перехід від «індустріального» до «постіндустріального суспільства» зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами. Він висуває ідею про те, що розвиток будь-якого суспільства відбувається одночасно за кількома «осьовими лініями», які визначають його економічну, політичну і культурну еволюцію. Залежно від вибору «осі» історію суспільства можна розглядати по-різному: як еволюцію форм власності, його політичної організації, або культурних традицій. Сам Белл бере за основу схему побудови суспільства навколо «осі виробництва і типів використовуваних знань». У визнанні визначальної ролі наукових знань він бачить докорінну різницю між своєю концепцією і поглядами прибічників «індустріалізму», які всі суспільні зміни виводять лише з прогресу техніки і технології.

Технотронне суспільство. Збігнєв Бжезинський вважає, що він точно “зосередився” на майбутньому завдяки своєму неологізмові “технотронного” суспільства: “суспільства, культурно, психологічно, соціальне та економічно сформованого з допомогою впливу технології та електроніки — зокрема в ділянці комп'ютерів і засобів зв'язку”. Але його формулюванню властиві два недоліки. По-перше, неологізм Бжезинського зміщує осереддя зміни з теоретичного знання на практичні застосування технології, до того ж у своєму викладі він посилається на багато різновидів знання, чистого і вжиткового, від молекулярної біології до економічної теорії, котрі відіграють вирішальну роль у новому суспільстві. По-друге, ідея “формування” природи або першості “технотронних” чинників передбачає технологічний детермінізм, який спростовується підпорядкуванням економіки політичній системі. Я не переконаний у тому, що соціальна структура “визначає” інші аспекти суспільства, а швидше впевнений у тому, що зміни в соціальній структурі (котрі є передбачуваними) ставлять проблеми управління або політичні питання для політичної системи (відповіді якої є набагато менш передбачуваними). І, як я вже відзначав, я переконаний, що сьогоднішня автономія культури здійснює зміни в життєвих стилях і цінностях, котрі не є похідними від змін у самій соціальній структурі.

Інформаційне суспільство - соціологічна та футуристична концепція, яка стверджує, що головним фактором суспільного розвитку є виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Це різновид теорії постіндустріального суспільства.

Послідовники концепції інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуванням четвертого, інформаційного сектора економіки (після господарства, промисловості та економіки послуг). Капітал та праця поступаються місцем інформації та знанню. В інформаційному суспільстві класи заміняються соціально недиференційовними "інформаційними спільнотами" (Е. Масуда). Традиційним громіздким корпораціям Тоффлер протиставляє маленькі економічні форми - індивідуальну діяльність на дому, "електронний котедж". Вони входять в загальну структуру інформаційного суспільства. Висувається проект глобальної електронної цивілізації - на базі синтезу телебачення, комп’ютерної служби та енергетики (Дж. Пелтон). Комп"ютерна революція поступово призводить до заміни традиційного друку електронними книгами, змінює ідеологію, перетворює безробіття на забезпечене дозвілля (Х. Еванс). Перспектива розвитку демократії пов’язується з розповсюдженням інформаційної техніки - кабельна мережа, що забезпечить двосторонній зв"язок громадян з владою. Ця концепція зустріла критику з боку гуманістично орієнтованих філософів та вчених, що вказують на негативні наслідки комп"ютеризації суспільства.