54. Особистість і культура (див. 51)

Термін «культура» є одним із найпоширеніших філософських понять. Він вживається в політичному лексиконі та публіцистиці, в галузі духовного життя і в побуті, при аналізі художніх явищ і у філо­софських дослідженнях. Фахівці займають різні, нерідко проти­лежні позиції щодо визначення змісту цього терміна. Перші його визначення відносять до 1871 року і пов'язують з ім'ям англійсько­го вченого Едуарда Тейлора. Нині таких визначень існує багато. У 50-і роки XX століття американські культурологи Анрі Кребер і Антоні Клакхом називали 164 визначення поняття культури і близь­ко 100 спроб теоретичного обгрунтування культури. Згодом, через двадцять років, французький культуролог Анрі Моль наводить вже 250 варіантів визначення культури. У сучасній філософії їх є близь­ко 500. Ця обставина свідчить про пильну увагу дослідників до проблем, пов'язаних з культурою, а водночас і про відсутність у них згоди стосовно трактування проблем культури.

Етимологічно термін «культура» походить від латинського сло­ва сиШглге — обробляти, опрацьовувати, вдосконалювати, поліпшу­вати. І спочатку воно означало «оброблення ґрунту, його культиву­вання». Звідси — «агрокультура». Пізніше слово «культура» дістало більш узагальнене визначення. Культура — це все те, що створене людством, тобто «друга природа», надбудована над природою нату­ральною. У цьому плані культуру і все розмаїття, що до неї належить, протиставляють природі, всі складові якої мають натуральне походження, тобто те, що людиною не створене і не може бути нею ство­реним, як от: моря і ріки, гори і ґрунти, повітря та вода тощо. Отже, слово «культура» формувалось у прямій опозиції до слова «натура». І таке розуміння культури на буденному рівні свідомості залишаєть­ся і сьогодні. Але воно потребує істотних уточнень.

По-перше, недолік наведеного визначення культури полягає в тому, що далеко не все, що створено людиною, можна віднести до культури. Заміна стріли вогнепальною зброєю, винахід газових ка­мер для знищення людей — не може бути культурою. Тож у понятті «культура» повинен бути присутнім ціннісний критерій. Що це за критерій? Що таке цінність? Етимологічно зміст цього слова дуже простий і цілком відповідає самому терміну: цінність — це все те, що люди цінують. Але таке розуміння слід уточнити. І зробити це кра- , ще за все через поняття «значущість». Значущість більш широке по- | няття, ніж цінність. Воно включає не тільки цінність, але й шкоду. | Війни, злочинства, хвороби дуже значущі для суспільства і особис­тості, але ніхто ці явища не називає цінностями. Цінність є позитив­на значущість. Таким чином, культура — це сукупність створених людиною цінностей. Світ культури — це світ цінностей. Світ анти-культури — це світ антицінностей.

По-друге, наведене трактування культури не придатне для філо­софського аналізу, оскільки культура при цьому ототожнюється з суспільством в цілому і не виявляє власної специфіки. Річ у тім, що суспільство є також тим, що створено людиною. Його в готовому вигляді в природі не існує. Ось чому поняття «культура» обмежують до сукупності матеріальних та духовних цінностей, які створені внаслідок людської діяльності. Розуміння культури як системи ма­теріальних та духовних цінностей відмежовує культуру від приро­ди і водночас не дозволяє ототожнювати її з суспільством. При та­кому підході культура виступає як певний аспект суспільства.

По-третє, розуміння культури як того, що створено людиною, сприймається однобічно, лише як щось зовнішнє щодо людини. Але ж сама людина, сума її знань, навичок — це також елемент культури. Один бік людської діяльності — це обробка природи людьми, другий бік — обробка людей людьми. Ще видатний римський філософ Марк Туллій Цицерон висловив думку про те, що дух, розум треба оброб­ляти так само, як селянин обробляє землю. Культурна людина на відміну від дикуна — це людина, у якої внутрішнє життя, поведінку манери і зовнішність «обтесані», «оброблені». Тому не буде пере­більшенням сказати, що культура є мірою людського в людині, харак­теристикою розвитку людини як суспільної істоти.

По-четверте, недолік визначення культури як всього створено^ го людиною полягає і в тому, що науковці випускають з уваги ДІЯльність людини. Відомо, що людська діяльність відмінна від спо­собів тваринної життєдіяльності. Вона включає складну й багатома­нітну систему механізмів, вироблених поза біологічними формами, їх у природі не існує. Вони «оброблені» людиною Ось чому «пред­метне» розуміння культури необхідно доповнити «процесуальним». У такому разі культура розглядатиметься як спосіб організації й роз­витку людської життєдіяльності, представлений у предметах мате­ріальної й духовної праці. Проте такий підхід розгляду культури як способу діяльності породжує питання: чи всяка дія людини є куль­турною? Історія людства знає чимало жахливих дій, що виконува­лись людиною, але які неможливо віднести до культурних. Напри­клад, сталінський геноцид проти малих народів, фашистська полі­тика і практика Птлера, політичний геноцид і різні форми расизму. Минуле й сучасне містить чимало актів некультурного змісту. Нині все настійніше постає необхідність {розмежування діяльності на таку, що є культурною, і їй протилежну.

Отже, культуру можна визначити як сукупність усіх видів творчої діяльності людини й суспільства, а також результатів цієї діяльності, втілених у матеріальних і духовних цінностях.