47. Характеристика методів і форм наукового пізнання (емпіричний та теоретичний рівні)

Методи наукового пізнання – це сукупність правил і прийомів, які використовуються дослідниками. Наукові методи мають об’єктивний характер, основою їх формування є закономірності, закономірні зв’язки і відношення предметів

Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, як правило, виділяють такі групи методів:

• всезагальні методи (діалектика і метафізика);

• загальні методи;

• спеціальні методи, які застосовуються в окремих науках (скажімо, лише в біології).

Крім того, розрізняють методи емпіричного (вимірювання, експеримент, спостереження тощо) та теоретичного (методи формалізації, аксіоматичний, теоретичного моделювання та ін.) пізнання.

Спостереження — це упорядкована, систематизована, цілеспрямована система сприйняття досліджуваних явищ, його властивостей, зв'язків, відношень, яка дає вихідний емпіричний матеріал для пізнання, його властивостей, зв'язків, відношень, відповідні факти. Будь-що стає науковим фактом за умови, що воно зафіксоване тим чи іншим прийнятим у даній науці способом.

Експеримент, перебуваючи в тісному зв'язку із спостереженням, відрізняється від останнього тим, що експериментатор активно втручається в перебіг досліджуваних явищ та подій.

Порівняння — метод емпіричного рівня наукового пізнання, з допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання. Цей метод дає можливість виявити кількісні й якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх.

Вимірювання — метод емпіричного рівня пізнання, з допомогою якого визначається відношення однієї, вимірюваної величини, до іншої, що приймається за постійну стосовно вимірюваної.

Моделювання — метод дослідження об'єктів на їх моделях. Побудова моделей предметів і явищ здійснюється з метою їх досконалішого вивчення, раціоналізації способів їх побудови, впливу на них тощо.

Моделювання завжди застосовується разом з іншими методами, особливо в тісному зв'язку воно перебуває з експериментом.

Формалізація — метод, з допомогою якого змістове знання відображається у формалізованій мові. Необхідною умовою для побудови такої мови є використання аксіоматичного методу, завдяки якому вдається одержати всі твердження теорії з невеликої кількості положень (аксіом), які приймаються без доведення.

За сферою застосування методи поділяються на загальні і часткові. Часткові, спеціально-наукові, використовуються в окремих науках (наприклад, у математиці – метод математичної дедукції, у космології – метод радіоактивного розпаду, в економіці – метод економічного аналізу, економічної статистики тощо). Загальнонаукові методи використовують усі або майже всі науки. До таких методів залежать аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення й абстрагування, метод експерименту й аналогії, моделювання, формалізації, аксіоматичний метод та інші.

Пізнання є складним процесом, що має складну структуру. Виділяють основні форми пізнання – чуттєву та раціональну, а також рівні пізнання – емпіричний та теоретичний.

Чуттєва сторона пізнання є єдністю відчуття, сприйняття й уявлення. Відчуття – це відображення за допомогою органів чуття окремих властивостей, певних сторін речей. Сприйняття – це синтетичний комплекс різних відчуттів, що дає можливість створення єдиного образу предмета, отримання інформації про об’єкт у його цілісності. Уявлення – це образ предмета чи явища, що виникає на основі минулого чуттєвого досвіду.

Раціональне (абстрактно-логічне) пізнання здійснюється у формах понять, суджень й умовиводів.

Поняття — форма мислення, в якій відображається клас предметів з їх істотними і загальними ознаками. Поняття є найпростішою за формою і чи не найскладнішою за змістом формою мислення. Змістом поняття є сукупність ознак, які мисляться в понятті, а обсягом — той клас предметів, які відображаються вданому понятті.

Поняття, як і уявлення, відображають предмети з їх ознаками. Проте в уявленні відображається один предмет, а в понятті — множина, в понятті — загальні, істотні, внутрішні та необхідні ознаки, а в уявленні, як правило, — одиничні, неістотні, зовнішні, випадкові. Поняття мають лише люди, а уявлення — і тварини.

Судження — форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною.

Умовивід — форма мислення, з допомогою якої з одних думок одержують нові думки — висновки. Завдяки умовиводам одержують нове, так зване вивідне знання. При цьому процес пізнання може рухатися як від знання більш загальних положень до менш загальних, часткових чи й одиничних (такі умовиводи називають індуктивними).

Акт пізнання – це завжди єдність чуттєвого і раціонального. Чуттєве пізнання здійснює безпосередній зв’язок з об’єктом, раціональне – відображає загальні, істотні властивості предметів та явищ, недоступні чуттєвому пізнанню. Своєрідною формою єдності чуттєвого і раціонального знання є інтуїція (встановлення істини без логічних доказів).