
- •1.Філософія: її об’єкт, предмет, функції і роль в суспільстві
- •3.Основні історичні типи світогляду і їх змістовний аналіз
- •4. Основні принципи філософського мислення
- •5. Буття, небуття, матерія і свідомість як основні поняття філософії
- •6. Характеристика основних ідей стародавньої індійської філософії: школи чарвака, джайнізму, буддизму
- •7. Характеристика основних ідей стародавньої китайської філософії: школи легизму, конфуціанства, даосизму
- •8. Антична філософія і її космоцентризм – загальна характеристика
- •9. Філософські ідеї Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля
- •10. Релігійний характер філософської думки Середньовіччя. Основні філософські ідеї представників патристики (Аврелій)
- •11. Філософські ідеї схоластики (Фома Аквинський). Проблема універсалій
- •12. Характеристика філософії епохи Відродження. Проблема: Всесвіт в людині; людина у Всесвіті (н.Кузанський, Дж. Бруно, н. Коперник, м. Монтень)
- •13. Основні ідеї філософії початку епохи Нового часу (ф. Бекон, Дж. Локк, р. Декарт, т. Гоббс, б. Спіноза, г. Лейбніц)
- •14. Філософські ідеї епохи Просвітництва. Суспільно-правовий ідеал епохи Просвітництва (ж.-ж. Руссо, д. Дідро, ж. Ламерті, п. Гольбах, к. Гельвецій, Вольтер)
- •15. Особливості формування і розвиток німецької класичної філософії. Загальна характеристика
- •16. Філософія і. Канта, г. Гегеля («Критика чистого розуму» або «Наука логіки»)
- •Чітке визначення пізнавальних можливостей людського розуму;
- •Дослідження межі, яку розум не здатен перетнути в пізнавальному процесі.
- •17. Характеристика філософських ідей Маркса, Енгельса
- •18. Особливості формування української філософської думки: філософські ідеї ф. Прокоповича, г. С. Сковороди, п. Юркевича
- •19. Особливості української духовності на рубежі XIX-XX ст. Соціально-філософські погляди т. Шевченка, м. Драгоманова, л. Українки, і. Франка
- •20. Філософія XIX-XX ст. Загальна характеристика
- •21.Основні ідеї філософії життя (ф. Ніцше, а. Бергсон)
- •22. Сутність позитивістської філософії та її історичні форми (о. Конт, г. Спенсер, р. Авенаріус, е. Мах, р. Карнап, м. Шлик, п. Фейерабенд, и. Лакатос)
- •23. Основні ідеї феноменологічної філософії (е. Гуссерль, г. Шпет, н. Гартман)
- •24. Філософські ідеї екзистенціалізму (м. Хайдеггер, ж.-п. Сартр, а. Камю, к. Ясперс)
- •25. Філософські ідеї прагматизму (ч. Пірс, у. Джеймс, д. Дьюї)
- •26. Філософські ідеї персоналізму (н.А. Бердяєв, б. Боун, е. Муньє)
- •27. Сутність неотомізму і його різновиди (п.Т. Де Шарден, к. Барт, ж. Марітен, е. Жільсон, ю. Бохенський)
- •28. Філософська антропологія: основні напрямки розвитку (а. Гелен, г. Плесснер, м. Шелер)
- •29. Філософські ідеї психоаналізу (з.Фрейд, к. Юнг, е. Фромм)
- •30. Філософські ідеї герменевтики і постмодернізму (ф. Шлеєермахер, у. Дільтей, е. Гуссерль, х. Гадамер, м. Хайдеггер, ж.Ф. Ліотар, ж. Дерріда)
- •31. Основні характерні риси метафізики і діалектики
- •32. Сутність принципів та категорій діалектики
- •33. Філософське розуміння законів. Типи законів. Характеристика основних законів діалектики
- •34. Пізнання, його можливості і межі. Віра і знання: історія протистояння і взаємного впливу
- •35. Основні категорії теорії пізнання: об’єкт, суб’єкт, істина
- •36. Філософські ідеї рішення проблеми істини
- •37. Проблема онтології в філософії
- •38. Проблема свідомості в філософії
- •39. Сутність соціальної філософії та її проблематика. Суспільство як об’єкт філософського аналізу
- •40. Філософія історії
- •41. Форми життєвого існування людини: природний світ, соціальний світ, матеріальний світ, духовний світ
- •42. Проблема особистості у філософії
- •43. Духовне життя суспільства і його вияви в різних формах суспільної свідомості
- •44. Структура свідомості: індивідуальна і суспільна свідомість; повсякденне і теоретичне
- •46. Поняття науки, особливості наукового знання. Наука як соціальний інститут. Основні тенденції розвитку науки
- •47. Характеристика методів і форм наукового пізнання (емпіричний та теоретичний рівні)
- •48. Цінності і їх роль в житті суспільства. Проблема цінностей в філософії
- •49. Філософські проблеми політики (політична система, влада, держава)
- •50. Філософські проблеми техніки. Філософський аналіз наслідків технократизму і технізації суспільства
- •51. Філософське осмисленн проблем культури і цивілізації
- •52. Особливості розвитку сучасної цивілізації. Глобалістика: філософський аналіз
- •53. Суспільство і природа. Екологічні проблеми
- •54. Особистість і культура (див. 51)
- •Головні функції культури:
5. Буття, небуття, матерія і свідомість як основні поняття філософії
До арсеналу будь-якої науки входять основні, визначальні поняття, категорії. Для філософії такими вихідними поняттями є «буття», «небуття» та «матерія» і «свідомість». Вони мають винятково широке філософське узагальнене знання про довколишній світ. Визначення цих понять і розкриття їх змісту завжди були в центрі уваги мислителів різних епох. Адже саме вони дають можливість усвідомити, яким чином поєднуються природні знання про матерію, рух, простір, час та інше з філософськими уявленнями про природу, з картиною світу, яка створюється в межах філософії. Через зазначені поняття розкривається сутність всього, що нас оточує, його відображення в думках та діях людини.
Таким чином, буття - одне з найважливіших, найбільш абстрактних світоглядних понять, до яких дійшло людство в процесі свого розвитку.
Поняття "буття" дає змогу позначити і описати все, що є, все що існує - все. Буття, за сутністю, є причиною всієї дійсності. Проблема буття - серце філософії. Філософія буття зветься онтологією.
Найбільше розвинені концепції буття розробили Платон та Арістотель; ці концепції можна вважати провідними парадигмами (взірцями) розуміння буття і донині.
Небуття — відсутність, заперечення буття, неіснування взагалі, неіснуюча реальність, абсолютний початок усього сущого. Ніщо — спосіб існування небуття. За Демокрітом небуття знаходиться серед буття, наповнюючи і пронизуючи його. Небуття — онтологічна категорія, що є запереченням поняття «буття».
Мате́рія — філософська категорія для позначення (об'єктивної) реальності, що відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них. Все об'єктивно існуюче являє собою різні форми існування та руху матерії у просторі та часі. Поняття матерії охоплює не тільки всі спостережувані об'єкти й тіла природи, але й всі ті, які в принципі можуть бути пізнані в майбутньому на основі вдосконалення засобів спостереження й експерименту. Весь навколишній нас світ являє собою матерію у її нескінченно різноманітних формах і проявах.
Свідо́мість — це вища форма відображення дійсності, властива лише людям і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище.
6. Характеристика основних ідей стародавньої індійської філософії: школи чарвака, джайнізму, буддизму
Буддизм започаткував непальський принц Сіддхарт Гаутама (560–480), який після тривалого самітництва став просвітленим, тобто Буддою. У його вченні відсутній вічний бог.
Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є одним з небагатьох вчень, що заперечують субстанційну модель світу і розглядають суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матеріальних елементів (дхарм), які постійно перебувають у стані буття—небуття, в стані пульсації між цими полюсами. На цій підставі буддизм заперечує існування душі як окремої сутності.
Буддизм також відкидає поняття «душа». На основі уявлень про кругообіг буття сформоване буддистське вчення про перевтілення та про кармічну відплату за негативні вчинки. Знищення незнання і пов’язаного з ним зла можна досягти через осягнення знання. Його утворюють чотири істини, відкриті Буддою:
жити – означає страждати;
причина страждань – бажання;
3) для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань;
4) шлях позбавлення від бажань – сповідування вчення Будди.
Способом регулювання бажань є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень. Після смерті Будди його вчення розвивали кілька шкіл. З часом буддизм перетворився на релігійне вчення і нині існує крім Індії в Китаї, Японії та інших країнах.
Моральні заповіді буддизму (панчашила) мають характер заборон: 1) не вбивати жодну живу істоту; 2) не брати чужої власності; 3) не торкатися чужої дружини; 4) не говорити неправди; 5) не пити вина.
Послідовник Будди не повинен платити злом за зло, має захищати інших від насильства, мститися за несправедливість. Буддист спокійно, терпляче ставиться до зла, ухиляючись лише від співучасті в ньому. Положення буддизму про непротивлення насильству, заклики до терпіння примиряють віруючу людину з її долею, роблять її пасивною та покірною.
Протягом VII-XIV ст. у Тібеті виникла і набула поширення така форма буддизму, як ламаїзм (лама – чернець). Ламаїзм, поряд з істинами буддизму, пропагує антинаукові уявлення про світ, надприродні сили. Одним із різновидів буддизму є дзен-буддизм.
Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним мотиви. Вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям.
Філософія джайнізму заперечує авторитет Вед, жертвопринесення тварин, концепцію створення світу богами, вважаючи, що світ одухотворений і потребує дбайливого ставлення до себе. Вони також заперечують Варни (класи) – всі люди рівні. Людина є вмістилищем божественного начала. Бог – єдиний, найвищий, найблагородніший і найповніший вияв сил, що існують у тілі і душі людини. Джайністи гуманно ставляться до жінок, допускають їх до чернецтва, дозволяють їм читати священні книги і брати участь у молитовних зборах.
Чарвака-локаята — єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Основою світу вважає п'ять елементів — воду, вогонь, землю, повітря і (іноді) ефір. Ці елементи породжують свідомість людини. Заперечує ведійське вчення про карму і сансару, існування Бога і душі, її моральному вченню притаманний відхід від усталених традицій індійської культури.
Інші ідеї школи:
душа не існує окремо від тіла;
джерелом знань і критерієм істини є відчуття;
сенс людського існування полягає в щасті, яке створює сама людина.