25. Філософські ідеї прагматизму (ч. Пірс, у. Джеймс, д. Дьюї)

Прагматизм (“прагма” – справа, дія), виникає в США, пронизує всі сфери суспільства, а потім розповсюджується на інші регіони. Представники прагматизму: Чарлз Сандерс Пірс (1839-1914), Уільям Джеймс (Джемс; 1842-1910), Д. Дьюі (1859-1952), вважають, що філософія повинна займатись не проблемами філософів, а “людськими проблемами”, тобто цілями та засобами їх вирішення і таким чином повинна бути перетворена в інтересах того, що є вигідним для життя людини.

Сутність прагматизму складається у наступному. Людина повинна діяти у ірраціональному світі та спроби досягнути об’єктивної істини є безглуздими. Тому до наукових теорій, соціальних ідей, моральних принципів слід підходити “інструментально”, тобто з точки зору їх вигоди, зручності для досягнення цілей. Те, що корисне, що приносить успіх, те й істинне.

Пізнавальна діяльність, згідно Ч.Пірсу, - не відображення реальної дійсності, а біологічна функція, спрямована на вироблення звички реагувати на оточуючі умови.

Усвідомлена звичка діяти, тим чи іншим образом складає вірування, досягнення якого є єдиним ланцюгом мислення.

У. Джеймс розглядав прагматизм не як вчення, а як метод, що носить нейтральний, антидогматичний характер а звідси здатний “залагоджувати” філософські суперечки. Прагматизм за Джеймсом, здатний зблизити науку и метафізику. Розвиваючи ідеї Пірса обгрунтував новий “прагматичний” критерій істинності, згідно з яким істинне те що “вигідне”, тобто що відповідає практичній успішності вчинків і дій.

Був прибічником так званого радикального емпіризму оголошуючи єдиною реальністю безпосередній чуттєвий досвід індивіда. Крім досвіду немає нічого. Змістом досвіду є те, що людина відчуває, переживає, тобто досвід є потік переживань, потік свідомості. Він містить не тільки відчуття, але і будь-які чуття, емоційні стани, вольові імпульси, настрої та ін.

Дж.Дьюі надає досвіду динамічного характеру, включає у нього всю сферу активної життєдіяльності людини. Досвід складається з переходячих один в одного проблематичних ситуацій, вирішення яких пов’язане з формулюванням рішення у мові, що називається істиною та виступає за своїм значенням як “корисність”. У цьому сутність “існтрументалізму” Дж.Дьюі ( так у нього називався прагматизм).

Слід мати на увазі, що прагматизм є близьким до позитивізму.

26. Філософські ідеї персоналізму (н.А. Бердяєв, б. Боун, е. Муньє)

Персоналізм можна віднести до релігійно-антропологічних учень кінця ХІХ-ХХ ст. Становлення персоналізму відбувається в кінці ХІХ ст. в США (Б.П.Боун (1847-1910), а у першій чверті ХХ ст. у Росії (Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948), і у Франції (Еммануєль Мун’є (1905-1950).

Основні проблеми персоналізму – питання свободи та морального виховання людини, коли особистість розуміється як вища цінність, першоелемент буття. Причому, людська особистість є первинною творчою реальністю, а світ, який оточує людину – прояв творчої активності Бога. Якщо особистість прагне до Бога (Добра, Любові, Досконалості), вона знаходиться на правильному шляху.

Моральне самовдосконалення, правильне етичне, релігійне, виховання призводять до суспільства гармонійних особистостей. Але при цьому стверджується перевага індивідуальних цінностей порівняно з будь-якими іншими цінностями. Особистість стає персоною у процесі комунікації, активного діалогу з іншими людьми. Створення персоналістської цивілізації на принципах першопочаткового християнства пов’язані з самовдосконаленням особистості і активною участю християн в земному житті з її переустрою на гуманістичних засадах (Е.Мун’є).

Центральним у персоналізмі є поняття особи, яку розуміють не як реальну людську особу, а як «першоелемент» буття, певну духовну сутність, що їй властиві активність, воля, самосвідомість.

Природа, за персоналізмом, є сукупністю духовних осіб, яку увінчує верховна особа — Бог. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок творчої активності особи або як те, що набуває значення лише тоді, коли включається у досвід особи.

Значну увагу персоналісти приділяють проблемам взаємин особи і суспільства, духовної і матеріальної культури, які вони розв'язують з позицій ліберального християнства. Персоналізм розвиває ідеї про ворожість особи і суспільства, характерні для екзистенціалізму.

Деякі представники персоналізму (Муньє) піддають критиці капіталізм, виступають за соціальне (економічне й духовне) оновлення суспільства. Проте цей процес вони зводять до морального самовдосконалення, духовного оновлення особи.

Головне соціальне завдання, за персоналізмом, полягає в тому, щоб «перетворити особу», а не суспільство. Для французького персоналізму характерна різка критика капіталістичної дійсності, якій вони, по суті, неспроможні протиставити жодного позитивного ідеалу.

Основні філософські погляди М.О. Бердяєва:

• Вищою цінністю у світі є свобода;

• існують три види свободи – ірраціональна свобода як вседозволеність, свобода як виконання морального обов’язку і свобода як любов до Бога;

• свобода для людини – тягар. Людина здатна змінити свободу на спокійну безвідповідальність;

• втрата свободи є об’єктивацією людини;

• об’єктивація – відчуження суб’єкта від об’єкта, знищення оригінальності людини;

• причина об’єктивації – гріхопадіння, повстання проти Творця;

• сенс історії полягає у звільненні від об’єктивації;

• заперечується лінійність і неухильність прогресу.