24. Філософські ідеї екзистенціалізму (м. Хайдеггер, ж.-п. Сартр, а. Камю, к. Ясперс)

Однією з найвпливовіших антропологічних течій ХХ століття є екзистенціалізм. Він був породженням складного і трагічного XX ст. — з його гострими суперечностями й конфліктами, катастрофічними війнами, широкомасштабним насильством надлюдьми, нестримним науково-технічним прогресом, який виявився не тільки благом, але й джерелом великих небезпек. Дві великі "хвилі" екзистенціалізму, в одній з яких відому роль відіграли німці (М.Хайдеггер, К.Яс-перс), а в другій — французи (Ж.-П.Сартр, А.Камю) не випадково пов'язані з катастрофічними подіями століття — світовими війнами.

Основні ідеї екзистенціалізму:

• Унікально-неповторне існування людини робить її недосяжною для раціонального осягнення;

• справжня натура людини виявляється у межових ситуаціях – між життям і смертю. З цього моменту людина усвідомлює саму себе;

• суспільство, держава – чужа, ворожа людині реальність;

• шляхом від тиранії до цивілізації є бунт, який пов’язаний з усвідомленням людиною свободи;

• свобода – це “тотальний вибір”. Навіть відмова від вибору є вибором – “вибір не обирати”; людина повинна постійно віднаходити себе, відтворювати себе у найменших деталях.

Виділяють релігійний екзистенціалізм – Карл Ясперс (1883-1969), Габрієль Марсель (1889-1973), Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948) та атеїстичний екзистенціалізм – Жан-Поль Сартр (1905-1980), Альбер Камю (1913-1960), Мартін Хайдеггер (1889-1976).

М. Хайдеггер вибудовуючи онтологію на основі феноменології Гуссерля, прагнув розкрити “сенс буття” через розгляд людського буття, оскільки тільки людині первісно притаманне розуміння буття. За Хайдеггером, онтологічну основу людського існування складає його кінечність, тимчасовість. Тому час повинен розглядатися як найсуттєвіша характеристика буття. Хайдеггер прагне переосмислити європейську філософську традицію, яка тлумачила чисте буття як щось позачасове. І причину такого стану він вбачав в абсолютизації одного з моментів часу — теперішнього, “вічної присутності”, коли справжня часовість ніби розпадається, перетворюючись у послідовний ряд моментів “тепер”, у фізичний час.

Ж.-П. Сартр (1905 – 1980) виділяє три сфери буття, а саме “для-себе-буття”, “в-собі-буття” і “буття-для-іншого”. Буття для себе – це буття свідомості. Буття в собі – це об’єктивна реальність. Буття для іншого – вираження конфлікту між “я” і “ти”, це ставлення до іншого і власна свобода в очах інших.

За Сартром, людина є таким буттям, завдяки якоій у світ приходить ніщо. Поза людиною, в природі, одне буття завжди переходить в інше, а для людини існує як буття, так і небуття. Власну сутність людина створює через свободу та вибір.

Що б не відбувалося, людина сама обирає, що прийняти, що відкинути, який шлях у житті обрати.

Смисл людського життя полягає в тому, щоб знайти себе, досягти справжнього буття. один із можливих шляхів – трансценденція, тобто вихід за межі споглядально-чуттєвого способу буття, детермінованого зовнішніми чинниками, до самого себе, єдиного і неповторного.

Особливого значення для А. Камю набула тема абсурду. Камю вбачав два виходи із ситуації абсурду: 1) самогубство – примирення з абсурдом; 2) утеча від абсурду.

У центрі уваги досліджень Камю перебувала етика: скінченність людського життя, неминучість смерті роблять життя безглуздим й абсурдним. Саме в бунті Камю шукав свободу і права людини.

Ясперс Карл (1883—1967) — німецький філософ, один із засновників екзистенціалізму. Екзистенцію тлумачив як переживання людиною того, що її “охоплює”. Це є досвід зустрічі з “охоплюючим”, яким є не світ, а “пограничні ситуації” — стан провини, страху радості, що мають форму специфічної реальності. Виокремлюючи екзистенцію як особливу царину людського існування, Ясперс вважав, що вона недосяжна для класичного філософського дискурсу, а тому до поняттєвого апарату філософії вводить нові терміни “екзистенція”, “погранична ситуація”, “комунікація”, "світове буття”, “осьовий час”, “історичність” які згодом набудуть широкого вжитку. Буття в концепції Ясперса має тричленний вияв:

1) предметне буття або буття в світі,

2) екзистенція або необ'єктивована людська самість,

3) трансценденція як “охоплююче” — неосяжна межа будь якого буття і мислення Центральним поняттям світорозуміння є “комунікація”, що ототожнюється з розумом. Сенс філософії за Ясперсом,—устворенні шляхів загальнолюдської “комунікації” між країнами народами незалежно від їх культур.

Для екзистенціалізму є характерним визнання єдиною справжньою дійсністю буття людської особистості. Існування передує сутності, стверджував Сартр. Людина народжується, існує, а потім набуває своєї сутності, свого покликання. Поряд з проблемою сутності та існування, однією з центральних є проблема свободи та відповідальності, людина сама вільно обирає свою сутність і стає тим, ким вона себе зробила.

Людина – дещо незавершене, це постійна можливість, задум; вона прагне до майбутнього, виходить за межі самої себе. Екзистенція – це свобода, свобода внутрішньо властива людині, людина приречена бути вільною. Свобода – це свобода вибору, яка завжди є у людини. Людина обирає себе і несе повну відповідальність за свій вибір.

Розглядаючи проблему відчуження, екзистенціалізм розуміє його як всезагальний атрибут соціуму. Також важлива проблема – це проблема сенсу життя, як жити перед лицем Абсурду або Ніщо?