19. Особливості української духовності на рубежі XIX-XX ст. Соціально-філософські погляди т. Шевченка, м. Драгоманова, л. Українки, і. Франка

У духовному житті України XIX століття відбулися події, що зна­менували зародження та розвиток нової української культури. На­самперед, під впливом сковородинства формується новий тип укра­їнського національного інтелігента, який не тільки не цурався на­родного життя, а й свідомо намагався вивчати його побут, культуру, мову. Про зародження нової інтелектуальної культури та філософії, що ґрунтувалася на осмисленні реальної дійсності, аналізі суспіль­но-політичного життя свідчитьдіяльність Кирило-Мефодіївського товариства.

Більш категорично до умов соціальних змін ставився український пророк Тарас Григорович Шевченко (1814 – 1861). У його творах лунає заклик до рішучих дій заради покращання долі народу. Вся поезія Кобзаря – суто соціальна. Кожний твір проникнутий роздумами про людську долю, боротьбу добра і зла, правди і кривди, надією на краще життя в Україні. Є всі підстави стверджувати, що пророцтва Т. Шевченка ґрунтуються на філософському осмисленні світу й місця людини в ньому. Для нього світ безмежний, а людина – вільна. Життя і діяльність різних поколінь поєднані історичною традицією, культурою, духовністю.

Т. Шевченко геніально відчував поступ історії, вимоги часу. Скажімо, оспівуючи гайдамаччину, смертельну боротьбу українського народу з польськими поневолювачами, він у свій час прекрасно розумів необхідність об’єднання зусиль українського і польського народів у боротьбі зі спільним ворогом – царським самодержавством. Так само до спільної боротьби з усіляким соціальним і національним гнобленням український пророк закликав і всіх слов’ян.

Подібні думки розвивав М.Драгоманов. Проводив ідею боротьби з царським самодержавством, вважаючи його основною причиною існування соціальної нерівності та бідності в суспільстві. Лише докорінні зміни суспільного ладу дадуть змогу усунути подібні явища. Вирішення соціальних проблем пов'язував з еволюційними переконаннями, не відкидаючи революційних методів боротьби. В концепцію соціальної революції поклав ідею мирного розвитку суспільства через підняття освітнього рівня народу.

Великого значення надавав праву спілкуватися рідною мовою, захищав необхідність розвитку української культури. Національні проблеми (питання) пов'язував з досягненням політичних свобод. Обстоював відокремлення церкви від держави.

Значний пласт філософсько-соціологічної думки пов'язаний з діяльністю І.Франка. Визнає вічність, незнищуваність і нестворюваність матерії, всезагальність змін, руху і обміну в світі. Пізнання розглядає як процес відображення людською свідомістю предметів об'єктивного світу. Тому поза природою не існує пізнання.

У вільній праці, щасті, житті і свободі вбачає він вищий ідеал людини. В разі неефективності мирних засобів, вимагав революційного перетворення суспільства на основі праці, правди і науки. Не виключав можливість застосування сили для зміни існуючих порядків.

Значних зусиль докладав Франко для утвердження української мови, формування національної свідомості та самосвідомості. Поставив собі та українській інтелігенції дійове завдання — витворити із величезної, аморфної етнічної маси народу українську націю, соціокультурний організм, здатний до самостійного політико-державногожиття. Він вважав, що ці завдання можна вирішити на грунті пріоритету загальнолюдських цінностей та гуманістичних принципів життя над національними, утверджуючи освітні традиції, відкриваючи нові навчальні заклади, створюючи власну пресу, розвиваючи мову, письменство тощо.

Інші ідеї Франка:

• розробив концепцію двох взаємопов’язаних рівнів психічної діяльності людини – свідомого і позасвідомого (“верхня” і “нижня” свідомість);

• відкидав утопічну віру в можливість однозначного передбачення перебігу історії;

• рушійною силою історії є культура;

• загальнолюдською цінністю є вільний розвиток людської особистості;

• кожна людина має виробляти в собі поняття істинності, приязні та добра;

• визначальними рисами морального прогресу людства є всебічно вихована особистість, її свобода і гуманізм;

• соціалістичний лад – це вільна федерація общин, організована за принципом широкого самоуправління.

Активне, перетворююче ставлення до дійсності пропагувала Л.Українка. Вона глибоко вірила в пізнавальні можливості людини, закликала до знищення монархічного ладу і встановлення демократичного суспільства. Нищівно критикувала ідеалістичну філософію (неокантіанство, містицизм, спіритуалізм тощо) і релігію.

Заклала підвалинифемініністичної філософії культури, переглянула традиційні гендерні ролі активного (“сильного”) чоловіка і пасивної (“слабкої”) жінки.

В народі вбачала могутню силу суспільного розвитку, творця всіх матеріальних і духовних благ та цінностей. Її творчість глибоко патріотична і водночас пронизана ідеями дружби народів.