15. Особливості формування і розвиток німецької класичної філософії. Загальна характеристика

Важливу роль в історії філософії належить німецькій класичній філософії на межі XVIII — XIX століть. На її розвиток суттєво впли­нули три фактори: розвиток природознавства, досягнення філо­софії Нового часу, зокрема ідеї Просвітництва, та Французька революція XVIII століття. Німецька класична філософія представлена такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724-1804), ЙоганнГотлгб Фіхте (1762-1814), ФрідріхВільгельмШеллінг (1775-1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Людвіг Андреас Фейербах (1804-1872).

Можна виокремити такі загальні риси німецької класичної філософії:

1. раціоналізм, успадкований від філософів епохи Просвітни­цтва. Для усіх німецьких філософів-ідеалістів XIX століття характер­ним було переконання, що дійсність достатньо глибоко пізнати і переосмислити, щоб її виправдати; філософським переосмислюванням може бути виправдана й релігія;

2. критика усіма представниками німецької класики матеріалізму ХУІІІ століття за його механіцизм;

3. вироблення діалектичного методу мислення в процесі критики метафізичного методу з використанням діалектичної традиції — завжди дуже впливової в Німеччині;

4. критика споглядального характеру попереднього матеріалізму та розробка принципу діяльності, активності. Підкреслення творчої активності теоретичного мислення;

5. прагнення подолати антиісторизм попередньої філософії, розробка філософії історії та пошук об'єктивних підстав для періодизації історії, який здійснювався у сфері духу;

6. критика традиційної розумової метафізики, прагнення перетворити філософію на науку, побудувати універсальну, закінчену наукоподібну систему;

7. безпосередня спадкоємність у розвитку філософських ідей.

Класична німецька філософія — це філософські системи І.Канта, І.Г.Фіхте, Ф.В.И.Шеллінга, Г.В.Ф.Гегеля та Л.А.Фейербаха, які були створені у другій половині XVIII — середині XIX століть. Вона була вищим досягненням філософської думки у світовому масштабі. Неминуще значення мали її гуманістичні ідеї соціального прогресу і свободи.

Характеризуючи класичну німецьку філософію, як правило, вказують на такі її риси: наступність; діалектичність; критичне ставлення до "розсудкової" метафізики і прагнення подати філософію як систему наукового знання ("Науковчення" Фіхте і "Енциклопедія філософських наук" Гегеля); звернення до історії як філософської проблеми. У світлі сучасної філософської думки впадає у вічі абсолютизація раціоналістичного підходу і недооцінка емоціонально-чуттєвого начала, зокрема естетичного відношення людини до світу, мистецтва, за допомогою якого людина осягає буття і переживає його сенс.

16. Філософія і. Канта, г. Гегеля («Критика чистого розуму» або «Наука логіки»)

Творчість видатного німецького філософа Імануїла Канта (1724 – 1804) чітко поділяється на два періоди: докритичний та критичний. Перший з них присвячений дослідженню питань природознавства і філософії природи, коли І. Кант сягнув за межі механістичного розуміння світу. Він намагався з’ясувати, чи є в природі, в її тілах, окрім механістичних сил, якісь внутрішні сили, сили живі.

Філософські роздуми І. Канта у докритичний період просякнуті пізнавальним оптимізмом, вірою в те, що людина здатна осягнути найскладніші проблеми буття.

І. Кант у докритичний період здійснив ще цілу низку видатних наукових відкриттів: установив залежність приливів і відливів від руху Місяця, пояснив природне походження людських рас тощо. Але із часом філософ узяв під сумнів здатність розуму пізнавати сутність речей. Це сталося у критичний період його творчості.

І. Кант під критикою у філософії розумів: