28. Означення планів задачі лінійного програмування (допустимий, опорний, оптимальний).

Для загальної задачі лінійного програмування використовуються такі поняття:

Вектор Х = (х₁, х₂, …, х_n), координати якого задовольняють систему обмежень та умови невід’ємності змінних, називається допустимим розв’язком (планом) задачі лінійного програмування.

Допустимий план Х = (х₁, х₂, …, х_n) називається опорним планом задачі лінійного програмування, якщо він задовольняє не менше, ніж m лінійно незалежних обмежень системи у вигляді рівностей, а також обмеження щодо невід’ємності змінних.

Опорний план Х = (х₁, х₂, …, х_n), називається невиродженим, якщо він містить точно m додатних змінних, інакше він вироджений.

Опорний план , за якого цільова функція досягає максимального (чи мінімального) значення, називається оптимальним розв’язком (планом) задачі лінійного програмування.

29. Побудова опорного плану задачі лінійного програмування, перехід до іншого опорного плану.

Оскільки є базисом m-вимірного простору, то кожен з векторів співвідношення може бути розкладений за цими векторами базису, причому у єдиний спосіб:

Розглянемо такий розклад для довільного небазисного вектора, наприклад, для :

(2.42)

Припустимо, що у виразі (2.42) існує хоча б один додатний коефіцієнт .Введемо деяку поки що невідому величину , помножимо на неї обидві частини рівності (2.42) і віднімемо результат з рівності . Отримаємо:

(2.43)

Отже, вектор є планом задачі у тому разі, якщо його компоненти невід’ємні. За допущенням , отже, ті компоненти вектора , в які входять , будуть невід’ємними, тому необхідно розглядати лише ті компоненти, які містять додатні . Тобто необхідно знайти таке значення , за якого для всіх буде виконуватися умова невід’ємності плану задачі: (2.44)

З (2.44) отримуємо, що для шуканого має виконуватися умова . Отже, вектор буде планом задачі для будь-якого , що задовольняє умову: ,

де мінімум знаходимо для тих i, для яких .

Опорний план не може містити більше ніж m додатних компонент, тому в плані необхідно перетворити в нуль хоча б одну з компонент. Допустимо, що для деякого значення і, тоді відповідна компонента плану перетвориться в нуль. Нехай це буде перша компонента плану.

Підставимо значення у вираз (2.43).

Якщо позначити , , то рівняння можна подати у вигляді: ,

якому відповідає такий опорний план: .

Для визначення наступного опорного плану необхідно аналогічно продовжити процес: будь-який вектор, що не входить у базис, розкласти за базисними векторами, а потім визначити таке , для якого один з векторів виключається з базису.

30. Теорема про оптимальність розв’язку задачі лінійного програмування симплекс-методом.

Справедливим є таке твердження (умова оптимальності плану задачі лінійного програмування): якщо для деякого плану розклад всіх векторів у даному базисі задовольняє умову: , то план є оптимальним розв’язком задачі лінійного програмування.

Аналогічно формулюється умова оптимальності плану задачі на відшукання мінімального значення функціонала: якщо для деякого плану розклад всіх векторів у даному базисі задовольняє умову , то план Х₀ є оптимальним розв’язком задачі лінійного програмування.

Отже, для того, щоб план задачі лінійного програмування був оптимальним, необхідно і достатньо, щоб його оцінки були невід’ємними для задачі на максимум та недодатними для задачі на мінімум.

Умови оптимальності планів задач лінійного програмування є наслідками двох теорем. 1. Якщо для деякого вектора виконується умова , то план не є оптимальним і можна відшукати такий план Х, для якого виконуватиметься нерівність . 2. Якщо для деякого вектора виконується умова , то план не є оптимальним і можна побудувати такий план Х, для якого виконуватиметься нерівність .