6. Види джерел конституційного права у державах з англосаксонською правовою системою

Система англо-американського права включає право Англії та інших країн, які взяли англійське право за взірець. В групу англійського права входять поряд з Англією - Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також колишні колонії Британської імперії.

Загальне право - це така правова система, де головним джерелом є судовий прецендент. Прецендентом називають рішення суду по конкретній справі, причому обгрунтування данного рішення стає правилом, обов’язковим для всіх судів тої чи іншої більш низької інстанції при розгляді аналогічних справ.

Система загального права ставить судовий прецедент на один рівень із законом, вона майже незнає кодексів, але придає велике значення судовій практиці. Фундаментом для становлення загального права стали місцеві звичаї і узагальнення практики місцевих судів.

В англійському праві відсутній розподіл права на публічне і приватне, тут його змінює розподіл права на «загальне право» і «право справедливості».

Зростання числа законів загострило проблему систематизації. Загальна правова система - традиційний представник правових систем, які визначаються як «некодефіковані». Тут до сих пір мова йде лише про системтизацію шляхом консолідації - процеса об’єднання законодавчих положень по одному питанню в єдиний акт.

7. Види джерел конституці-го права у країнах арабського світу

Значними особливостями державно-правового розвитку характеризуються так звані мусульманські країни, в житті яких істотну роль відіграє іслам. У широкому плані іслам — це релігія, система релігійних і водночас суспільно-політичних поглядів. Він поєднує власне релігійний культ і засоби регулювання суспільних відносин. Приписи ісламу розглядаються як юридичні норми. Зокрема, іслам виробив у самій загальній формі окремі принципи здійснення державного владарювання.

Теорія мусульманського права не визнає верховенства конституції як основного закону. Але на сьогодні конституції прийняті майже в усіх мусульманських країнах, за винятком Оману та Саудівської Аравії. Згідно з ісламською традицією, юридичною основою суспільного життя є насамперед священні книги — Коран і Суна. Положення цих книг становлять головний зміст мусульманського права — шаріату. Коран — -правила поведінки, яких повинні дотримуватись правовірні, Другим джерелом мусульманського права є суна — книга, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Магоме­та, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у повсякденному житті. Третім джерелом мусульманського права є Іджма — це збірка одностайних рішень докторів ісламу щодо вирішення питань, які не врегульовані Кораном та суною, які запроваджували нові загальнообов'язкові правила поведінки.

Норми шаріату регулюють не тільки релігійні обряди, вони мають загальноетичне значення. Норми шаріату визначають зміст прав і обов'язків громадян. Мусульманському праву надається роль і значення своєрідного основного закону суспільства і держави.

За концепцією ісламської державності, будь-яке суспільне волевиявлення не має абсолютного характеру.