10

Лекція 5

Філософія Відродження

План

1. Загальна характеристика: специфіка, коло проблем, представники.

2. Гуманізм в Італії: Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Джованні Бокаччо, Лоренцо Валла.

3. Соціальні теорії: Ніколо Макіавеллі, Томас Мор, Томмазо Кампанелла.

Основні поняття: антропоцентрізм, пантеізм, деізм, гуманізм, натурфі­лософія,геоцентризм, гелеоцентрізм.

Контрольні питання

1. Назвіть основні принципи гуманізму.

2. Назвіть основні риси філософії Відродження.

3. Дайте характеристику “кругів аду” в “Божественій комедії” Данте.

4. Що означає термін “макіавеллізм”?

Завдання для самостійної роботи

1. Основні ідеї роботи Т.Кампанелли “Місце сонця”.

2. Утопія Т. Мора: основні ідеї.

3. Охарактеризуйте погляди Н.Макіавеллі щодо людини, політики, держави.

Література

Основна:

1. Соколов В.В. Европейская философия XV-XVII веков. – М., 1984.

2. Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. – М., 1980.

3. Кремень В. Г., Афанасенко В. С., Волович В. І., Горлач М. І., Головченко Г. Т. Історія філософії: Підручник для вищої школи. – 2-ге вид., перероб. та доп. – Х.: Прапор, 2003. – 768с.

4. Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії XV-XVII ст. – К., 1994.

Додаткова:

1. Макиавелли Н. Государь. – М., 1990.

2. Кампанелла Т. Город Солнца. О наилучшем государстве // http://renaissance.rchgi.spb.ru/Campanella/opus1.htm

3. Мор Т. Утопия/ Пер. Ю. М. Каган. – М.: Наука, 1978. – 416 с.

4. Петрарка Ф. Сонеты. – М., 1994.

1. Загальна характеристика філософії Відродження: специфіка, коло проблем, представники.

Філософія Відродження (XV-XVI ст.) - це посередницька ланка між середньовічною схоластикою і науково-філософським мисленням Нового часу.

3 виникненням ренесансної культури насамперед змінюється методологічна стратегія мислення: схоластичний раціоналізм поступається місцем безпосереднім, вільним від зовнішнього авторитету формам пізнання; логіка формалістич­ної доказовості витісняється самоочевидністю неупередженої інтуїції; на зміну санкціонованому церквою схилянню перед Арістотелем приходить шанування Платона (у середині XV ст. створюється славнозвісна Флорентійська академія, мета якої - вивчення і пропаганда платонівської філософії).

Необхідно зазначити, що водночас відбувається докорінний перелом у поглядах на природу. Всесвіт із свідчення божественної могутності стає предметом дослідницького інтересу, міфологема про творення світу з нічо­го змінюється натурфілософським ученням про безкінечність і несотворимість світу.

Філософія природи, яка тільки починала складатися, особливо в особах Джордано Бруно (1548-1600) і Бернардіно Телезіо (1509-1688), у своїх судженнях спирала­ся на велике відкриття теоретичного природознавства того ча­су - геліоцентричну систему світу Миколи Коперніка (1473-1543).

Подібного переосмислення зазнають погляди на людину і місце її у Всесвіті.

Середньовічний теоцентризм витісняється антро­поцентризмом. Ідеологію Відродження називають гуманізмом, розуміючи під цим «відкриття людини» як вільної і необмеженої у своїх можливостях істоти. Світське мислення виводило людину із сфери релігійної компетенції і перетворювало її на найвищу цінність, ставило її у центр світоглядної перспективи.

Переглядаються також традиційні погляди на суспільство. Паралельно з боротьбою світських правителів проти папської політики, церковного абсолютизму здійснюються перші спроби ідеологічного і теоретичного обґрунтування ідеї громадянського суспільства, незалежного від релігійно-теологічних санкцій. Найтиповішими у цьому відношенні є політична доктрина Ніколо Макіавеллі (1469-1527), правова теорія Жана Бодена (1530-1596), а також соціологічні утопії Томаса Мора (1478-1535) і Томазо Кампанелли (1568-1639).

І все ж філософія Відродження не відходить остаточно від схоластичних стереотипів світорозуміння.

Теологію як офіційну католицьку доктрину вони беззастережно заперечували, заміняючи її науково-раціоналістичними і натуралістичними теоріями.

Традиційна ідея Бога змінюється в основному у двох напрямах:

- Бог або розчиняється у природі, натуралізується, і вчення про нього наби­рає форми пантеїстичного матеріалізму;

- або піддається етико-раціоналістичній обробці, і вчення про нього виливається у концепцію християнського гу­манізму Відродження, представленого Еразмом Роттердамським у його християнській антропології.

2. Гуманізм в Італії: Данте Аліґ'єрі, Франческо Петрарка, Джованні Бокаччо, Лоренцо Валла.

Гуманізм у широкому розумінні представляє собою систему поглядів, відповідно до якої:

1) людина, її права і свободи - найвища цінність;

2) необхідно створювати належні умови життя для людини;

3) доброта, милосердя, рівність - принципи справедливості між людьми;

4) все в ім'я людини, все для її блага.

Гуманізм у вузькому розумінні становить собою культурно-ідейний напрям в Італії у XIV-XVI ст., спрямований на вивчення та розповсюдження античної культури.

Представниками гуманізму у вузькому розумінні є Данте Аліґ'єрі (1268-1321 рр., основна робота - „Божественна комедія”), Франческо Петрарка (1304-1374 рр., роботи - „Про республіку”, „Про засоби проти страждань і радощів” «Сонети»), Джованні Боккаччо (1312-1375 рр., основна робота - „Декамерон”), Лоренцо Валла (1407-1457 рр., який довів підробку т.зв. „Дару Костянтина” - юридичного документа про світську владу Папи Римського у Європі, основна робота - „Міркування про "Дар Костянтина", який є предметом неправдивої віри і тлумачення”, „Діалектичні спростування...”).

- Данте Аліґ'єрі відстоював ідею цінності земного життя, критичного ставлення до офіціальної релігії та її представників, а також відстоював нове ставлення до людини, її почуттів та місця людини у світі.

- Джованні Боккаччо у праці „Декамерон” критикував католицьку церкву, сатирично осміював духовенство. Заперечуючи аскетичну мораль Середньовіччя, Джованні Боккаччо захищає право людей на насолоду земним життям, прославляє чуттєву любов, природні прагнення людини. Виступаючи проти феодальних привілеїв та станової нерівності, Джованні Боккаччо розвиває думку про те, що благородство людей повинно вимірюватися їх вчинками, а не походженням.

- Ф. Петрарка відстоював право людини на щастя у реальному, земному житті. Ф. Петрарка вважав, що естетичне, наукове і моральне вдосконалення особистості можливе лише за умови відокремлення художника або філософа від мас, протиставлення просвітницьких діячів літератури та філософії „неосвіченій черні”. У творі „Про республіку” Ф. Петрарка сформулював свій ідеал держави, що ґрунтується на високій моралі громадян.

- Л. Валла вірив у силу людського розуму та вимагав віротерпимості, свободи наукового дослідження і права людини на задоволення своїх матеріальних та духовних потреб. Л. Валла обґрунтовував право чоловіка та жінки на свободу у шлюбі та коханні. Л. Валла проповідував активну боротьбу вченого, політика, філософа за свої ідеї, вимагав виховання волі до дії. Він вказував на зв’язок мови та мислення, понять та їх речового вираження. Л. Валла заперечував існування загальних понять як субстанцій, критикував ідеалістичне середньовічне вчення реалізму. У творі „Діалектичні спростування...” Л. Валла критикував аналіз логіки Арістотеля і вказував на неможливість вкласти багатство людської думки у рамки силогізмів. Л.Валла вважав, що у людській свідомості відображається речовий світ.

Основні ідеї гуманізму:

1) божественне та людське - два рівноправних начала;

2) сенс життя людини полягає у реалізації своїх можливостей, а також у тому, щоб прожити життя, повне пристрастей та подій;

3) критика неправдивого духовенства;

4) виступали за духовне відродження класичної античності.

Висловлювання Лоренцо Валли:

- Ніхто не насолоджується заради якої-небудь мети, але сама насолода є метою.

- Жодна жива істота не повинна вважатися такою, що володіє благом у стані скорботи і душевної муки. Тому її благом буде почуття радості.

- Не знання і наука варті похвали або осудження, але похідні зі знання і науки дії посередництвом доброї волі.

- Хто здатен наставляти, вчити і підпорядковувати собі інших, навіщо стане іншим підпорядковуватися? Я, проте, хотів би скоріше бути володарем над іншими, ніж рабом, або ж у всякому випадку володарем самому собі.

Висловлювання Франческо Петрарки:

- У справах людських немає нічого досконалого, немає смертного, якого навіть найбоязкіший критик не знайшов би за що пошарпати.

- За своє життя я переконався, що більше за все та непомітніше віднімають час розмови з друзями; друзі - великі крадії часу...

- Якщо не можна зовні стати тим, ким хочеш стати, стань внутрішньо таким, яким повинен стати.

- Чим більша скупість, тим більша жорстокість.

- Що користі від того, що ти багато знав, якщо ти не зміг застосувати свої знання до твоїх потреб.

- Для людини немає нічого природнішого за працю, людина народжена для неї, як птиця для польоту і риба для плавання.

- Пересадженні рослини міняють свої соки: лісовий кущ після щеплення від переміни місця втрачає попередню природу і набуває іншої. Ви розумієте до чого я веду: я теж - що критися від вас ? - у селі собі видаюся одним, а в містах іншим; адже там я слідую природі, а тут прикладам.

- Багато несе в собі новий день, ніякий поворот долі не вічний, допомога часто приходить з неочікуваного боку, впасти у відчай ніколи не пізно, звільнення нерідко буває неочікуваним.

Підсумовуючи розгляддругого питання, зазначимо наступне. Гуманізм - це система поглядів, яка виражає визнання цінності людини як особистості, її прав на свободу, щастя та рівність, повагу принципів справедливості і милосердя як норм стосунків між людьми, боротьба за створення умов для вільного розвитку творчих сил і здібностей людини.

Н. Макіавеллі "Государ".

Н. Макіавеллі (1469-1527) - італійський мислитель. У праці „Государ” Н. Макіавеллі висвітлює такі проблеми:

1) Сутність людини:

а) природа людини незмінна у всі часи та у всіх країнах;

б) в основі природи людини лежить:

- егоїзм;

- прагнення до наживи;

- любов до приватної власності;

в) сенс життя людини полягає у тому, щоб служити державі, яка повинна її виховувати;

2) Сутність держави:

а) держава - це відносини між правителем і народом, які можуть бути основані на любові або на страху;

б) держава процвітає, якщо:

- гарантована приватна власність;

- забезпечується безпека особистості;

- держава створює національну армію, яка основана на виконанні священного обов’язку перед Батьківщиною кожним чоловіком;

- для процвітання держави, правитель повинен йти на компроміс;

3) Сутність політики:

- а) мета завжди виправдовує засоби;

- б) політика - завжди брудна справа, тому що вона порушує норми моралі;

- в) головне в політиці - завоювання та утримання влади;

- г) будь-який правитель повинен створювати привабливий образ( імідж) для населення.

Суспільство, як вважав Н. Макіавеллі, розвивається не з волі Бога, а в силу природних причин. Він підкреслював протилежність інтересів народних мас та правлячих класів. Н. Макіавеллі виступав за створення сильної, національної держави, яка була б вільною від феодальних конфліктів і здатна протистояти народним повстанням. Н. Макіавеллі вважав, що держава і право виникають через прагнення людей до влади.

Висловлювання н. Макіавеллі:

- Люди, звикнувши до певного укладу життя, не люблять його змінювати, особливо коли вони не стикаються із злом віч-на-віч...

- Війна є єдиним обов’язком, яку правитель не може покласти на іншого.

- Добрими справами можна накликати на себе ненависть так само, як і поганими.

- Хоча нові порядки і змінюють свідомість людей, потрібно намагатися, щоб у своїй зміні порядки зберігали якомога більше від старого.

- Хто не вміє фехтувати, заморочить навіть досвідченого фехтувальника.

- Добре те, що приносить добро найбільшій кількості людей і заловольняє найбільшу кількість людей.

- Фортуна - це поки що непізнанні природні закономірності часу та історії, але які можуть бути пізнанні і таким чином підпорядковані людині.

- Не варто нікому давати поради і користуватися чужими порадами. Крім загальної поради-правила кожному - слідувати за покликом душі і діяти сміливо.

- Добрий, надійний, стійкий лише той захист, який залежить від тебе самого і від твоєї доблесті.

- Всі речі у світі у всі часи на свій лад схожі з античними часами. Адже їх творять люди, у яких завжди одні й ті ж пристрасті, що призводять до одного й того ж результату. І це полегшує пізнання майбутніх речей через посередництво минулих.

- Ми повинні раз і назавжди відкинути погляд, начебто справи світу управляються долею і Богом, і, що люди, з їх розумом, нічого змінити в цьому не можуть.

- Це сила легко отримує найменування, а не найменування - силу.

- Більша частина людей задоволена життям, поки не зачеплені їх честь або власність.

- Добрі поради, хто б їх не давав, народжуються з мудрості правителем, а не мудрість правителем народжується з добрих порад.

Томас Мор „Утопія".

Томас Мор (1478-1535) - один з основоположників утопічного соціалізму, гуманіст-раціоналіст епохи Відродження.

З діалогом про мандрівку в невідому країну Утопію, пов’язане виникнення утопічного соціалізму.

Т. Мор вперше широко критикував суспільний лад, який ґрунтувався на приватній власності, соціально-політичних відносинах в Англії того часу.

Т. Мор вперше висунув ідею усуспільнення виробництва, пов'язав з цим ідею комуністичної організації праці і її розподілу.

Основна господарська клітинка ідеальної, вільної держави Утопії - сім’я, виробництво, засноване на ремеслі.

Утопісти живуть в умовах рівності в праці, відсутності протилежностей між містом і селом, між працею розумовою і фізичною, існує демократичний устрій. Люди працюють по шість годин на добу, інший час віддають зайняттю науками і мистецтвом.

Велике значення надається всебічному розвитку особистості, поєднанню теоретичної освіти з працею.

Т. Мор не розумів необхідності високого розвитку техніки для досягнення соціалістичних ідеалів.

Перехід до нового ладу, Т. Мор мріяв здійснити мирним шляхом.