28. Законодавчий процес у зарубіжних країнах

Законодавчий процес поділяється на ряд стадій. Початковою стадією є внесення законопроекту. Коло суб'єктів цього права залежить від форми правління, прийнятої в тій чи іншій країні. У країнах з парламентарними формами правління суб'єктів права в більшості випадків двоє - окремі депутати і уряд. У багатьох країнах Центральної та Східної Європи це право також належить президентам. У Росії суб'єктами права законодавчої ініціативи названі президент, верхня палата парламенту, депутати обох палат, законодавчі органи суб'єктів федерації, вищі суди, включаючи Конституційний суд.

У двопалатних парламентах, де палати рівноправні, законопроект може бути внесено в кожну з них. У більшості країн з нерівноправними палатами законодавчий процес починається в нижніх палатах. В англомовних і багатьох інших країнах наступною після внесення законопроекту стадією є так зване перше читання.

Зареєстрований у палаті законопроект може бути поставлений за чергою у порядок денний, хоча черговість нерідко залежить від міркувань голови палати. Внесенню законопроекту в порядок денний засідань палати передує голосування з цього приводу, після якого законопроект вважається прийнятим до розгляду. Наступною стадією законодавчого процесу можуть бути дебати в палаті щодо законопроекту. Це - друге читання. Однією із стадій законотворчості є розгляд законопроекту в комісії (комітеті). За результатами роботи комісія готує доповідь. Після цього законопроект надходить в палату. Після цього відбувається третє читання, в процесі якого законопроект ще раз обговорюється і приймається без принципових змін. Кінцевою стадією законодавчого процесу є офіційне опублікування закону. Воно звичайно здійснюється главою держави або від його імені.

29. Парламентський (депутатський) індемнітет у зарубіжних країнах

Індемнітет - привілей депутатів парламенту, що полягає в їх невідповідальності. Означає заборону переслідування депутата за будь-які дії, здійснені їм при виконання депутатських обов'язків (мова в парламенті, голосування, участь в комісіях і т.д.). Ніхто, в т.ч. і сам парламент, не може притягати депутата до відповідальності за ці дії навіть після того, як він перестав бути членом парламенту.

Члени парламенту Франції захищені депутатським індемнітетом.

Депутати Палати громад Великобританії наділені індемнітетом, але у разі пору­шення депутатом етико-моральних норм його можуть позбавити мандата.

Італійські депутати й сенатори мають імунітет і індемнітет.

30. Конституційно-правовий статус депутата парламенту у зарубіжних країнах

Практично в усіх розвинутих країнах депутати не зв'язанi юридичними обов'язками щодо своїх виборців. Вони вважаються представниками не вiдповiдних виборчих округів, а всього народу в цiлому, i не можуть бути вiдкликанi виборцями. Тим самим їхнiй мандат не має iмперативного характеру, i його прийнято називати вiльним. Такий характер депутатського мандата звичайно фiксується в конституцiях. Вiльний мандат у зарубiжнiй конституцiйнiй теорiї розглядається як такий, що найповнiше забезпечує для депутатiв можливостi займатися тими справами, якi вiднесенi до компетенцiї загальнонацiонального представницького органу.

Принцип депутатського імунітету прийнятий в усiх країнах. Проте iнодi йому надають дещо звуженого значення. Що ж до поняття депутатського iмунiтету, то воно означає, що члени парламенту користуються захистом з боку представницького органу вiд арешту i деяких iнших процесуальних дiй, пов'язаних з обмеженням особистих прав i свобод, а також вiд судового переслiдування на пiдставi порушення кримiнальної справи та вiдповiдного звинувачення.

У цiлому рядi країн депутати користуються iмунiтетом лише пiд час парламентських сесiй. Суттєвим елементом статусу депутата є винагорода. В наш час принцип неоплачуваної депутатської дiяльностi вiдкинутий практично в усiх розвинутих країнах. Зміст конституцiйно-правового статусу парламентарiїв визначає також принцип несумісності депутатського мандата i певних посад.