45. Особливості конституційного статусу глави держави в арабських республіках

Монархічна форма правління існує в 45 державах світу; 11 з яких в Азії. Залежно від ступеня конституційного обмеження влади монарха розрізняють дуалістичну і парламентську. Монарх є главою держави і володіє основним прерогативами у сфері виконавчої влади. Він також може призначати членів верховної палати парламенту, розпускати парламент на невизначений час і на цей період володіти усією повнотою влади інституту парламентської відповідальності уряду і дуалістичних монархіях немає.

Сьогодні ця форма правління зберігається у Йорданії, Кувейті, Марокко, а також у Непалі після 1990р., де за новою конституцією уряд є відповідальним тільки перед парламентом. Абсолютна монархія – форма правління, яка характеризується необмеженою владою глави держави, монарх володіє широкими повноваженнями в законодавчій, виконавчій та судовій сферах. Виборний представницький орган тут відсутній. Сьогодні – ця форма правління існує в Саудівській Аравії, Катарі, Омані, ОАЕ, Брунеї та ін.

Однією з особливостей статусу монарха, є те що в Конституціях деяких держав встановлюється вимога належності монарха до офіційної церкви (Бахрейн, Йорданія, Марокко). Цієї умови додержуються і в абсолютних монархіях, де не існує конституцій (Оман,СаудАравія). Нерідко монархи проголошуються духовними лідерами на теренах своєї країни.

Для деяких з мусульманських країн характерна історично-перехідна форма дуалістична монархія (Йорданія, Кувейт, Катару, Марокко). Загальною умовою дуалістичних монархій є те, що тут реальні влади повноваження розподілені між монархом і парламентом, хоча монарх звичайно зберігає домінуючі позиції.

46. Конституційно-правовий статус глави держави у Великобританії

Конституція Великобританії встановлює мо­нархічну форму правління. В англійській правовій доктрині прийнято ставити главу дер­жави на перше місце в системі вищих органів державної влади. Монарх визнається джерелом суверенної влади, символом єдності нації та главою англіканської та пресвітеріанської церкви.

Статутне право і королівські прерогативи встановлюють для Монарха значні повноваження, однак, відповідно до конституційної угоди Монарх «царствує, але не управляє». До особистих прерогатив відносять: право на атрибути монаршої влади; право на утримання за рахунок державного; право мати королівський двір і власність; право на ко­ролівські імунітети, тобто Монарх — особа недоторканна, яка не підлягає кримінальній, адміністративній, цивільній, політичній відповідальності.

Монарх має політичні прерогативи лише номінально, тому у юридичній літературі їх прийнято називати «сплячі прерогати­ви».

У галузі внутрішньої політики існують наступні ко­ролівські прерогативи: а) у сфері управління: право формувати уряд, керувати збройними силами, управляти власністю Корони; б) у судовій галузі прерогатива Монарха базується на прин­ципі «Монарх - джерело справедливості», в) у законодавчій сфері: право абсолютного вето ; право скликати Парламент та розпускати Палату гро­мад; право відкривати чергову сесію парламенту. В галузі зовніш­ньої політики королівські прерогативи полягають у наступному: Монарх є главою Британської Співдружності, оголошую війну та укладає мир, укладає міжнародні угоди, визнає зарубіжні держа­ви тощо.