19. Філосовські погляди софістів

В античній софістиці дуже важко знайти цілісну концепцію чи течію, вона має розмаїття вчень, поглядів різних її представників. Однак й спільною ознакою можна чітко визначити суспільне становище софістів. Розквіт софістичної філософії відбувся у період Пелопонеської війни. Найбільш відомими із старших софістів визнають Горгія, Протагора, Гіппія, Продіка, Ан-тифонта. Горгій. Висунув три найвідоміші тези:1) нічого не існує; 2) якщо щось існує, то його неможливо пізнати; 3) у випадку, коли ми можемо щось пізнати, неможливо ці знання передати чи пояснити іншій людині. Докази цих тез будуються на чіткій логічній фіксації визначень понять. Уся конструкція базується на прийнятті відповідного положення, з якого виводяться висновки, що суперечать розповсюдженим поглядам. Протагор відомий як один з найбільш популярних учнів Демокріта. Відстоює традиційний для софістів релятивізм. Є автором знаменитої тези: "людина є мірою усіх речей, існуючих — що вони існують, неіснуючих — що вони не існують". Найбільш відомими молодими софістами були Фразімах, Критій, Алкідам, Лікофон, Полемон.

20. Філософія Сократа

До історичного Сократа нас ведуть ранні діалоги Платона, які безпосередньо примикають до «Апології» — «Лахес», «Хармід», «Лізіс». Саме за цими творами Платона можна скласти уяву про те, якою була філософія і діалектика Сократа. У центрі філософії Сократа — людина, але вона ним розглядається насамперед як моральна істота, тому філософія Сократа — це етичний антропологізм. Головним предметом бесід Сократа були питання етики — питання про те, як треба жити. Його мета — виховати в своїх учнях філософів. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Він виходив із фалесівського «Пізнай самого себе» і «Я знаю, що я нічого не знаю». Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, вчинки, і в цьому полягає основне завдання філософії. Головним завданням філософії він вважав раціональне обґрунтування релігійно-морального світогляду. Вважав зайвим і неможливим вивчення природи і пояснення природних явищ. За Сократом, світ — творіння божества.

21. Вчення Платона про ідеї.

Ідеї – це зразки, а інші речі відповідають їм, і стають подібними до них. Ідеї можна розглядати, як мету речей. Кількість ідей велика, але не безмежна: їх стільки ж, скільки речей, явищ, процесів, станів, якостей, відношень та інше. Ідеї мають свою ієрархію, і найвищою серед них виступає ідея добра – джерело істини, гармонії краси. Те, що в чуттєвому світі є Сонце, в ідеальному – є ідеєю блага.

22. Вчення Платона про державу.

Етика орієнтована на самовдосконалення особистості, створення держави. Суспільне, державне начало є вищим за індивідуальне, особисте. Відповідно до трьох частин душі люди поділяються на три типи: філософи, які повинні очолювати державу, управляти нею; воїни, завдання яких охороняти державу від зовнішніх і внутрішніх ворогів; ремісники, селяни, зобов’язані сумлінно виконувати свої виробничі функції. Ідеальна держава повинна бути покровителькою релігій, виховувати в громадян благочестя, боротися проти зневір’я, безбожності. Зміненню ідеальної держави слід підпорядкувати систему виховання й освіти.