- •1.Поняття і структура світогляду
- •2.Міф я історично перший тип світогляду
- •3. Специфіка релігії як історичного типу світогляду
- •4. Особливості наукового світогляду
- •5. Філософія як теоретична основа світогляду
- •6. Функції філософії:
- •7. Філософія ведизму
- •8.Ортодоксальна система філософії Індії
- •9.Неортодоксальні школи індійської філософії
- •10. Витоки давньогрецької філософії
- •11. Загальна характеристика до Сократівського періоду в розвитку античної філософії
- •12. Натурфілософія Мілетської школи
- •13. Філософія Геракліта Ефейського.
- •14. Піфагор та філософія піфагорійців
- •15. Вчення про буття та пізнання у філософії еліатів.
- •16. Апорії Зенона.
- •17. Атомістика Левкіпа-Демокріта.
- •18. Загальна характеристика грецької класичної філософії
- •19. Філосовські погляди софістів
- •20. Філософія Сократа
- •21. Вчення Платона про ідеї.
- •22. Вчення Платона про державу.
- •23. Філософія Арістотеля.
- •24. Загальна характеристика елліністично-римської філософії.
- •25. Епікуреїзм.
- •26. Стоїцизм.
- •27. Античний скептицизм.
- •28.Неоплатонізм.
- •29.Загальна характеристика філософії патристики
- •30.Систематизація християнського вчення у спадщині Орігена
- •31.Донікейська патристика. Тертулліан
- •32.Нікейський собор та його роль у формуванні християнських догматів
- •33.Діонісій Ареопагіт. Апофатична та катафатична теологія
- •34.Філософська Спадщина Августина Аврелія; основні філософські ідеї.
- •35.Філософська спадщина Северина Боеція
- •36.Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя
- •37.Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи
- •38.Дискусія про універсалії та її місце в історії середньовічної філософії
- •39.Філософія Ансельма Кентерберійського
- •41. Філософські погляди Фоми Аквінського: розум і віра.
- •42. Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама».
- •43. Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження.
- •44. Неоепікуреїзм Лоренцо Вала
- •46. Філософський панентеїзм Джордано Бруно.
- •47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.
- •48.Гуманістична концепція
- •49. Політична філософія Нікколо Макіавеллі. Біографія
- •50. Соціальні утопії доби Відродження. Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •51. Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •52. Вчення Френсіса Бекона про ідоли людського розуму.
- •53. Індуктивний метод дослідження Френсіса Бекона та його особливості.
- •54. Основи раціоналістичної методології Рене Декарта. Дедуктивний метод.
- •55. Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».
- •56. Політична філософія т. Гоббса.
- •57. Вчення б. Спінози про єдину субстанцію.
- •58. Філософія Дж. Берклі.
- •59. Філософія д. Юма.
- •60. Філософія французького Просвітництва
- •61. Класична німецька філософії в системі світової філософії.
- •62. Філософія і. Канта.
- •63. Філософія й. Г. Фіхте
- •64. Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
- •65.Філософія ґ. В. Ф. Геґеля
- •66 Антропологічна філософія л. А. Фоєрбаха
- •67. «Життєва» філософія а. Шопенгауера.
- •68. Філософія Фрідріха Ніцше.
- •69 Психоаналіз з. Фрейда.
- •70 Екзистенційна філософія.
- •71 Феноменологія е. Гуссерля.
- •72 Філософські погляди м. Гайдеґґера.
- •73. Філосовська герменевтика г.-г. Гадамер
- •74. Філософія л. Віттгенштайна
52. Вчення Френсіса Бекона про ідоли людського розуму.
Френсіс Бекон (1561 - 1626 рр.) був одним з найвеличніших революціонерів в історії науки і філософії, "батьком експериментальної фізики"... А у 1620 році випустив у світ свій головний філософський трактат "Новий Органон", котрий, на його думку, повинен був замінити "старий" "Органон" - логічний трактат Аристотеля. Бекон проголосив принцип: "Винахідливий розум є орган науки". Ця книга, що буквально перевернула весь хід розвитку європейського філософського і наукового мислення, піднесла Бекона на вершину слави, підтверджуючи те, щ він писав про себе набагато раніше: "Я тільки дзвонар, котрий прокинувся раніше за інших для того, щоб всіх скликати до церкви". Сутність наукового методу пізнання, котрий Бекон назвав емпіричним, полягала в тому, щоб будь-яку ідею, що виникла в свідомості, перевірити в ряді спеціально поставлених досліджень - експериментів. Далі вступає в справу "новий органон", або "нова логіка", основу котрої у Бекона складає індукція. Індукція, на думку Бекона, повинна проводити аналіз досвіду і розрізняти основні його елементи, котрі або підтверджують, або спростовують ідею, що перевіряється. Людському мисленню, вважав Бекон, властиві істотні недоліки, що спотворюють істину і заважають отриманню нових знань. Ці недоліки він назвав ідолами. Таких ідолів чотири: ідол роду (властивий людині як виду розумних істот: "Людський розум як нерівне дзеркало, котре, відображуючи речі, змішує свою природу і природу речей і тим самим спотворює її і порушує"); ідол печери (Бекон запозичає сюжет платонівського міфу, тільки в якості стін печери виступають знання і звички, отримані людиною в процесі її виховання); ідол ринку (тобто "мови" - висловлюючи думку, ми вже її спотворюємо, в ще більш спотвореному вигляді вона сприймається іншими людьми, спотворюється ними при передачі далі і т. д.); ідол театру (в історії людської думки накопичилось стільки ідей, концепцій, теорій, що тепер людина відчуває себе як в театрі, на сцені котрого, як актори, грають всі ці теорії, затуляючи реальність). Перші два ідоли Бекон розглядав як "вроджені", а два інших ідуть своїми коренями в суспільне життя людини. У пізнанні, вважав філософ, необхідно відкинути "загальновизнане" і весь час пам'ятати про те мимовільне спотворення, котре наше мислення вносить у те, що саме пізнає. Саме тому необхідний експеримент, котрий "бажано закінчувати математикою", що уводить думку на той рівень абстракції, де "вроджені" ідоли практично не діють. "Наша надія, - писав він, - базується на все більш тісному і міцному союзі досвіду і розуму".
53. Індуктивний метод дослідження Френсіса Бекона та його особливості.
Використання дедуктивного методу (дедуктивної форми побудови думки) часто призводить до випадків, коли незначна помилка в загальному судженні, під час створення визначення властивостей одиничного, стає вирішальною в уявленні людини. Тому мислення від загального до особливого та одиничного, згідно з висновком Ф.Бекона, не можна визнати чітким у науковому пізнанні. Знання різних перешкод, що виникають під час дослідження природи, запобігає виникненню деяких помилок. Однак це знання лише негативне, а не позитивне, таке, що спрямовує пізнання. Вивчаючи історію науки, Бекон дійшов висновку, що існує два шляхи дослідження: метод догматичний (дедуктивний) та метод емпіричний (індуктивний). Саме емпіризм уможливлює звільнити пізнання від суб'єктивізму догматики, робить пізнання позитивним, незалежним від уяви. Вчений, який керується індукцією, підкоряє свою суб'єктивність властивостям дійсності, тому має знання, які не залежать від особистих уподобань, авторитету та інших ідолів пізнання. Об'єктивне знання природи проголошується ідеалом науки. Однак і чистий емпіризм не дає змоги піти далі фактів, явища до пізнання суті. Тому потрібна інтелектуальна переробка емпіричного матеріалу. Істинний метод пізнання складається з інтелектуальних дій щодо переробки матеріалу, який отримано через досвід. Вчений, що керується таким методом, схожий на бджолу, що збирає нектар, та не залишає його у первинному вигляді, а переробляє нектар на мед.