39.Філософія Ансельма Кентерберійського

Серед християнських мислителів ранньої схоластики найвидатнішою постаттю визнають св. Ансельма, архієпископа Кентерберійського. Ансельм (1033/1034 – 1109 рр.) У 1060 році Ансельм став монахом, а за три роки сам став керувати школою, де раніше навчався. В ці роки він створив свої найважливіші філософські твори: “Монологіон” та “Прослогіон”, діалоги “Про істину”, “Про свободу вибору” тощо. Ансельм Кентерберійський працював над раціональними доказами буття Бога. У творі “Монологіон” він використовує ідею досконалості. У речах Всесвіту можна розрізняти: благо, мудрість, досконалість. Проте, світ є скінченним, отже, і якості, що властиві йому – не безумовні, а відносні.

40. Концептуалізм П’єра Абеляра.

Визначною фігурою в середньовічній філософії був також П`єр Абеляр (1079-1142). Народився він у Бретані (північ Франції), був дворянином. Основні його твори такі: "Вступ до теології", "Християнська теологія", "Пізнай самого себе", "Так і ні", "Діалектика". П`єр Абеляр був знайомий з античною філософією, а саме, читав "Тімей" Платона й арістотелеві праці з логіки, прославився як майстер диспуту, мав видатних учнів, серед яких була й його кохана Елоїза (їхнє кохання закінчилося трагічно). П`єр Абеляр був поміркованим реалістом, виступав як проти крайнього номіналізму, так і проти крайнього реалізму. Його позиція була продумана й виважена. Загальне, на його думку, існує реально як зразки речей у розумі Бога. Саме за цими зразками створені окремі речі й тому містять те загальне в собі, але лише потенційно. Під час абстрагування це загальне переходить до актуального стану, тобто в голові людини виникає уявлення про те загальне (концепт) або поняття. Іншими словами, людина силою свого розуму може вилучити божественну загальну ідею зі створених Богом об`єктів і скласти про них поняття (концепт). Така точка зору, як уже відомо, називається "концептуалізм". П`єр Абеляр, отже, був концептуалістом. П`єр Абеляр усе життя мужньо чинив опір церковній ідеології. Тезі "Вірю, щоб розуміти" він протиставляв тезу "розумію, щоб вірити". Це вказує на те, що він інтелект ставив вище віри, віру підпорядковував знанням. Цим він заперечував сліпу віру в релігійні догми і пропонував спочатку дослідити їх розумом. Останнє, однак, аж ніяк не означає, що він прямо виступав проти істинності тих догм. Просто, на його думку, будь-яку релігійну догму, будь-які суперечності, що мають місце в християнському вченні, у тому числі й Божественну Трійцю, можна охопити, пояснити розумом. П`єр Абеляр звертав увагу на безліч суперечностей у Святому писанні, але вважав, що через них проявляється божественна глибина. Там, де немає суперечностей, немає й думки, якій він надавав великого значення. Логічне обгрунтування церковних догматів, як він міркував, звеличує християнське вчення. П`єр Абеляр робив спробу поєднати філософію й теологію, філософа й християнина. Об`єктивно така позиція вела до конфлікту з християнським ученням і Абелярові ідеї були засуджені, а його самого було відлучено від церкви. Захист пріоритету розумового начала знайшов свій дальший вираз у концепції "подвійної істини", про яку мова ще йтиме.