46. Філософський панентеїзм Джордано Бруно.

Життя Джордано Бруно (1548 - 1600 рр.), при народженні названого Філіппом, розпочалось у містечку Нола, що розташовувалось у провінції Неаполітанського королівства. Одного разу в будинок заповзла отруйна змія і обвилась навколо малюка. Бруно прокинувся і з переляку почав кликати на допомогу батька, котрий тут же прибіг і вбив змію. У 1572 р. Бруно отримав сан священика і оселився недалеко від міста Кампаньї. Тут же йому вперше потрапила до рук книга Миколи Коперника "Про обертання небесних тіл". Думки, викладені в цій книзі, багато в чому перемежовувались з думками самого Бруно про будову космосу. Їх він виклав у трактатах "Про причину, принцип та єдине" та "Про нескінченність, Всесвіт та світи". Світ у своїй першооснові єдиний, матеріальний і розумний. Універсальною діючою причиною в природі є розум, який виступає у "формі світової душі". Світ одночасно стійкий та нестійкий, єдиний та різнобічний. Він складається з великої кількості одиниць математичних (точка), фізичних (атом) і метафізичних (монада). Кожна одиниця сама по собі є світ, тому Бруно стверджував, що Всесвіт є нескінченне зібрання "незліченних світів". Людина, вважав Бруно, може пізнати Всесвіт, оскільки в її душі проявляється світова душа. Мета пізнання - пізнання Єдиного, котре лежить в основі Всесвіту і також є Добро. Саме пізнання, вважав Бруно, є добро, і людині необхідно боротися за свободу пізнання - тільки так вона може реалізувати саму себе. Через кілька років Бруно знову повернувся до монастиря св. Домініка. Незважаючи ні на які страхи та заборони, його розум як і раніше блукав у пошуках виходу з глухого кута, до якого привела схоластику спроба пояснити християнську віру на основі жорстких раціонально-логічних схем. Він відкрито висловлював свої сумніви, і в решті решт проти нього було порушено справу про єресь з обвинуваченням по 130 пунктах (згадали і про донос монаха). Бруно поїхав до Риму, сподіваючись хоч там знайти справедливість, але скоро він був змушений тікати і звідти. Він їздив Італією, з міста у місто, але по всій країні лютували чума та інквізиція. В решті решт Бруно довелось покинути країну. Спочатку він відвідав Женеву, де панували протестанти-кальвіністи. Нещастя Бруно продовжувались. Він не прижився в Тулузькому університеті, його прогнали з Оксфорду. Його не зрозуміли і в Сорбоні. В решті решт Бруно заманив назад до Італії його учень і зрадник Моченіго. Вісім років провів Бруно у в'язниці, де від нього вимагали відмовитися від своїх переконань. Але він був невблаганний. Коли йому виносили смертельний вирок, він крикнув суддям: "Можливо, ви промовляєте вирок з більшим страхом, ніж я його слухаю". 17 лютого 1600 р. Джордано Бруно був спалений на вогнищі в Римі на Площі вогню. А 9 червня 1889 р. на місці спалення йому був поставлений пам'ятник.

47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.

Якщо говорити про філософські переконання Монтеня, то слід зазначити - в своєму духовному розвитку він пережив захоплення різними філософськими вченнями. Так, з першої книги "Досвідів" видно, що філософські переваги віддаються Монтенем стоїцизму. Потім значний вплив на його світогляд здійснив епікуреїзм. Та все ж основний напрям міркувань французького мислителя лежить у руслі іншого вчення, відомого із давнини - скептицизму. Сумнів - в силах людського розуму, в можливості дотримання людиною етичних принципів, у виконанні якихось загальних для всіх людей ідеалів - ось що пронизує весь зміст "Досвідів". Недаремно головне питання, яке ставиться в цьому творі, звучить таким чином - "Що я знаю?" Відповідь на це питання, яку дає Монтень, в принципі, невтішна - люди знають дуже мало, і, що ще більш невтішно, багато чого навіть не можуть знати. Причина подібного стану речей криється в природі самої людини. Про суєтність, непостійність та недосконалість людської природи говорилось задовго до Монтеня. Але він виявився першим, хто раптом виявив - в цій недосконалості і прихована вся краса людського існування. Монтень ніби закликає своїх читачів - визнайте свою недосконалість, погодьтеся зі своєю власною посередністю, не прагніть піднятися над своєю неповноцінністю. І тоді вам стане легше жити, оскільки сенс життя відкриється в самій повсякденності, а зовсім не в служінні якимось відірваним від реальності ідеалам. "Життя - ось моє заняття і моє мистецтво", - стверджував Монтень. І тоді виходить, що дійсна мудрість виражається не в багатознанні або неподільній вірі, а зовсім в іншому: "Відмітна ознака мудрості - це незмінно радісне сприйняття життя..." Монтень стверджував, що не варто вдаватися до страждань або, навпаки, всіляко прагнути до насолоди - і те, і інше тільки прховують від людини радість повсякденності. По суті справи, у своїх "Досвідах" Мішель Монтень ніби завершує етичні пошуки мислителів епохи Відродження. Окрема людська свідомість, особисте Я, вільне від пошуку відповідей на "вічні", "прокляті" питання про сенс життя - ось на чому тримається все людське

суспільство.