- •1.Поняття і структура світогляду
- •2.Міф я історично перший тип світогляду
- •3. Специфіка релігії як історичного типу світогляду
- •4. Особливості наукового світогляду
- •5. Філософія як теоретична основа світогляду
- •6. Функції філософії:
- •7. Філософія ведизму
- •8.Ортодоксальна система філософії Індії
- •9.Неортодоксальні школи індійської філософії
- •10. Витоки давньогрецької філософії
- •11. Загальна характеристика до Сократівського періоду в розвитку античної філософії
- •12. Натурфілософія Мілетської школи
- •13. Філософія Геракліта Ефейського.
- •14. Піфагор та філософія піфагорійців
- •15. Вчення про буття та пізнання у філософії еліатів.
- •16. Апорії Зенона.
- •17. Атомістика Левкіпа-Демокріта.
- •18. Загальна характеристика грецької класичної філософії
- •19. Філосовські погляди софістів
- •20. Філософія Сократа
- •21. Вчення Платона про ідеї.
- •22. Вчення Платона про державу.
- •23. Філософія Арістотеля.
- •24. Загальна характеристика елліністично-римської філософії.
- •25. Епікуреїзм.
- •26. Стоїцизм.
- •27. Античний скептицизм.
- •28.Неоплатонізм.
- •29.Загальна характеристика філософії патристики
- •30.Систематизація християнського вчення у спадщині Орігена
- •31.Донікейська патристика. Тертулліан
- •32.Нікейський собор та його роль у формуванні християнських догматів
- •33.Діонісій Ареопагіт. Апофатична та катафатична теологія
- •34.Філософська Спадщина Августина Аврелія; основні філософські ідеї.
- •35.Філософська спадщина Северина Боеція
- •36.Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя
- •37.Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи
- •38.Дискусія про універсалії та її місце в історії середньовічної філософії
- •39.Філософія Ансельма Кентерберійського
- •41. Філософські погляди Фоми Аквінського: розум і віра.
- •42. Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама».
- •43. Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження.
- •44. Неоепікуреїзм Лоренцо Вала
- •46. Філософський панентеїзм Джордано Бруно.
- •47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.
- •48.Гуманістична концепція
- •49. Політична філософія Нікколо Макіавеллі. Біографія
- •50. Соціальні утопії доби Відродження. Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •51. Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •52. Вчення Френсіса Бекона про ідоли людського розуму.
- •53. Індуктивний метод дослідження Френсіса Бекона та його особливості.
- •54. Основи раціоналістичної методології Рене Декарта. Дедуктивний метод.
- •55. Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».
- •56. Політична філософія т. Гоббса.
- •57. Вчення б. Спінози про єдину субстанцію.
- •58. Філософія Дж. Берклі.
- •59. Філософія д. Юма.
- •60. Філософія французького Просвітництва
- •61. Класична німецька філософії в системі світової філософії.
- •62. Філософія і. Канта.
- •63. Філософія й. Г. Фіхте
- •64. Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
- •65.Філософія ґ. В. Ф. Геґеля
- •66 Антропологічна філософія л. А. Фоєрбаха
- •67. «Життєва» філософія а. Шопенгауера.
- •68. Філософія Фрідріха Ніцше.
- •69 Психоаналіз з. Фрейда.
- •70 Екзистенційна філософія.
- •71 Феноменологія е. Гуссерля.
- •72 Філософські погляди м. Гайдеґґера.
- •73. Філосовська герменевтика г.-г. Гадамер
- •74. Філософія л. Віттгенштайна
68. Філософія Фрідріха Ніцше.
Ніцше утверджувався, як філософ під впливом Шопенгауера. Ввібравши основні ідеї останнього, він їх збагатив власним розумінням природи і світу, додав до них здорову долю волюнтаризму. Згодом у Ніцше все більше вимальовується власна філософська доктрина, змінюється політична концепція світосприйняття. Його філософія втрачає зв’язок з Шопенгауром і починає вибудовуватися на ірраціоналізмі та волюнтаризмі – двох наріжних каменях ніцшеанства. Отже, під дією тих чи інших філософів, а також на противагу тим чи іншим філософам, Ніцше вибудовував свою власну концепцію світосприйняття. Її в цілому за ступенем розвитку поділяють на три періоди. 1872 – 1876. Написано перші роботи: «Походження трагедії з духу музики» (1872); «Філософія в трагічну епоху Греції» (1873); «Про істину й неправду в позаморальному розумінні» (1873); «Наука й мудрість у боротьбі» (1875); «Несвоєчасні міркування» (1873-1876). Уже в цей період Ніцше охоплюють душевні страждання, що знайшли відображення в його творчості. Усвідомлення трагічності буття змушує людину піднестися над нею: «Людина повинна знайти в собі щось таке, щоб не боятися цього світу». Ніцше був переконаний, що в цьому світі не можна знайти справжній прихисток від страждань, заподіяних зовнішнім світом сприйнять, тому він прагнув піднестися вгору. У певному розумінні він перетворився на фанатика віри. Сам розвиток науки був для нього внутрішньою трагедією, трагедією сучасної науковості. Протилежність життя й розуму стає основою ніцшеанської теорії. Свій перший твір він присвятив аналізу культури античної Греції, зокрема розгляду античної трагедії; він розвиває ідею типології культури, означену Шіллером, Шеллінгом, іншими німецькими романтиками. Предметом його поклоніння в перший період було мистецтво. Він порівнює два начала: -діонісійське – життєве, буйне, трагічне; -аполлонівське – споглядальне, однобічно інтелектуальне. Філософ усвідомлює рівновагу двох начал: буйного й спокійного. Уже тут містяться зачатки вчення про «буття» як стихійне зіткнення, розвинутого пізніше у вченні про прагнення до сили, яке властиве всьому живому, що прагне до свого самоствердження. 1878 – 1882. Ніцше розробляє проблеми людського пізнання, виявляє зацікавленість позитивізмом і природознавством. Роботи цього періоду: «Людське, занадто людське» (1878 -1880) – автор вдається до різкої критики моралі тогочасного суспільства; «Ранкова зоря» (1881); «Весела наука» (1882) – розвиває концепцію «переоцінки цінностей». Основна проблема цього періоду – накопичення душевних переживань, завдяки яким у душу ллється «вогненне життя». Це життя лише на мить могло піднятися над душевною невдоволеністю. Внутрішнє переживання трактувалося як доповнення до зовнішнього сприйняття. Ніцше намагався піднестися над однобічним світом сприйняття. Його твори вибудувані, як низка афоризмів. 1883 – 1898. Основні роботи: «По той бік добра й зла» (1883 – 1886); «Генеалогія моралі» (1887); «Так говорив Заратустра. Книга для всіх і ні для кого» (1883 – 1885); «Антихристиянин» (1888); «Сутінки кумирів». У творчості Ніцше поняття не вибудовуються в струнку систему, а з'являються як багатозначні символи: «життя», «воля до влади», що є саме буття в його динамічності, пристрасть та інстинкт, самозбереження. У цей період вводиться у вжиток поняття «надлюдина» як зміст землі. «Хай буде надлюдина смислом землі!», «Надлюдина – це море, де потоне презирство ваше. Надлюдина – це блискавка, це божевілля!». «Велич людини в тому, що вона є мостом, а не ціллю; і любові в ній гідне лише те, що вона є переходом і знищенням. Я люблю того, хто не вміє жити інакше, окрім як в ім'я власної загибелі, тому що він іде через міст».