12. Натурфілософія Мілетської школи

Вчення мілетців про природне походження світу протиставляється міфологічним уявленням про створення світу богами з хаосу. Міфологічно-теогонічне тлумачення світу у мілетців замінюється Логосом (у значенні "слово", "смисл", "судження", "задум", "порядок", "гармонія", "закон"). Даний термін мілетцями ще не використовувався, їхнє вчення фактично відповідає головним визначенням поняття "Логос". Вперше цей термін увів послідовник мілетської філософи Геракліт, маючи на увазі космічний порядок, який забезпечується незалежним від людей і богів законом буття. В спробах визначити першопочаток ці філософи повністю ще не відмежувалися від міфологічної традиції використовувати чуттєво-наочні образи, тому зовні їх тексти нагадують міф, а не аналітичну систему понять. Визначальна тенденція цієї школи — намагання знайти невидиму простим оком єдність у видимій багатоманітності речей. Ця єдність може бути опанована тільки розумом.

13. Філософія Геракліта Ефейського.

Гераклі́т Ефе́ський— грецький філософ-досократик. Єдиний відомий твір — «Про природу». Автор відомої фрази «Усе плине, усе змінюється». За деякими даними, саме в працях Геракліта вперше фіксується поняття космополіта, громадянина всесвіту. Космополіт, або світовий громадянин, — людина, що ідентифікує себе більше за приналежністю до людства, аніж до окремого соціального класу, нації тощо. Логос- це вогонь. У вченні Геракліта основою наук вважається логос. Саме Геракліт вперше вводить у філософську термінологію це поняття, яке у нього означає загальний закон буття, основу світу. Геракліт стверджує: все здійснюється за логосом, який є вічним, загальним і необхідним; вища мета пізнання — пізнання логоса, а разом з тим пізнання вищої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості, бо ознака муд­рості — здатність погодитися з твердженням логосу, що все єдине. При цьому Геракліт вказує, що пізнання логосу та мудрості дається не всім, хоча всі люди від природи розумні.

14. Піфагор та філософія піфагорійців

Піфагор та піфагорійці. Твори Піфагора:«Про природу», «Про виховання», «Про державу», «Про світ», «Про душу». Введення терміну «філософ» приписують Піфагор. Про Всесвіт. Піфагор був першим, хто назвав Всесвіт «Космосом» через ту впорядкованість, яка йому притаманна. За його вченням основоположні принципи світобудови можна висловити мовою математики. Початком, що об'єднує всі речі, виступають числові співвідношення, які виражають гармонію й порядок природи: «Всі речі суть числа». Всесвіт, за Піфагором, — шароподібний і складаєть з десяти небесних сфер. В центрі Всесвіту розташований невидимий із землі «вогонь», який піфагорійці називають «стражем Зевса». Навколо нього обертаються всі сфери, в тому числі й Земля. Кожна сфера є визначена числом і дає притаманний лише їй звук, в результаті космос в цілому являє собою гармонійний світовий хор. Про Бога. За вченням Піфагора, «Бог — це число чисел», це єдиний Бог, що містить в собі все. Про сакральну математику. У своєму прагненні осягнути вічну Істину Піфагор звертався до математики, вважаючи цю священну науку найкращим методом для осягнення й висловлення першопринципів, об'єднуючої сили космосу. Про гармонію. Гармонія присутня скрізь у Всесвіті. Гармонія встановлена не лише на фізичному рівні, але також і в зв'язках між космічним і моральним порядком. Про еволюцію. Друга сторона вчення Піфагора говорить про Еволюцію, як закон космосу, єдиний для всього. Безсмертна душа людини, діючи згідно цього закону, переходить з одного тіла в інше, набирає необхідного досвіду, пізнає світ, закони, Природу, завойовує Мудрість, щоб повернутися на свою Божественну Батьківщину. Про перевтілення душі. За Піфагором, душа є безсмертною та перевтілюється після смерті в інші живі істоти, зокрема, у тварин. Грецький філософ Ксенофан висміював це бачення: «Одного разу Піфагор проходив біля людей, які знущалися з собаки. „Не бийте його. Це душа одного мого друга. Я впізнав її по голосу.“» Піфагорійці: У піфагорійстві сама філософія мислилася як «інструмент» очищення душі і розуму людини, як свого роду аскеза. Філософ згідно Піфагору, – це людина, вивчаюча природу і практикуюча доброчесне життя. В числі чеснот найважливішу роль грала безпристрасність, оскільки саме пристрасті розглядалися як головна причина зла.