55. Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».

Локк також хотів створити для науки спільну платформу, не втручаюсь в її окремі галузі. Він визнає частково Декартівський раціоналізм: для нього мислення починається від суб'єкту, проте заперечує те, що реальність складається із окремих реальностей суб'єктів. Він не вірить у вродженні знання. Ідеєю є в найзагальнішому сенсі будь-яка уява, елемент свідомості як понятійно-раціонального як і чуттєвого типу. Прості ідеї: -сенсації (зовнішні): чуттєві враження речових тіл; -рефлексії (внутрішні): власні дії, стан, переживання; -складається з обох однаково: радість, біль, сила, послідовність в часі. Складні ідеї: що складають з простих -Субстанції: речі, які складаються із постійного зв'язку між простими ідеями; -Першорядні якості (властивості, які безпосередньо містяться в речах, напр.., об'єм, твердість або форма); -Другорядні якості (властивості, які не містяться у речах, але додаються до ідеї субстанції). Співвідношення (різних ідей одна до одної; ідентичність та не-ідентичність, час та простір моді (ідеї, які не відображають реальність, а є розумовими конструкціями, напр., держава, трикутник тощо.). Він розрізняє три елементи: -інтуїтивне: Людина впізнає у порівнянні відповідність або протилежність ідей. -демонстративне: в рамках аргументації кожен крок повинен підтверджується інтуїтивним пізнанням (пор. у Декарта); -cенситивне: можна спостерігати тільки зовнішні тілесні речі, оскільки у нас відсутні адекватні ідеї.

56. Політична філософія т. Гоббса.

Основні ідеї політичної філософії Т. Гоббса. Роль, функції та специфіка філософії. Політична філософія, згідно Гоббсом, "вроджена кожній людині, бо кожен певною мірою міркує про які-небудь речі". Ось як Гоббс розшифровує своє на перший погляд не цілком звичайне, але тим не менш поширене в його столітті і зовсім не чуже нашому століттю розуміння міркування як" обчислення "думок, понять ( додавання і віднімання). Припустимо, ми бачимо здалеку якийсь предмет, але бачимо його неясно. Але у своєму "безмовно протекающем мисленні" ми відносимо його до тіл ("складаємо" з тілами). Підходячи ближче, бачимо, що це істота і, почувши його голос і т.д., переконуємося, що маємо справу з розумною істотою. "Коли ми, нарешті, точно і у всіх подробицях бачимо весь предмет і дізнаємося його, наша ідея його виявляється складеною з попередніх ідей, з'єднаних в тій же послідовності, в якій мова складає в назву розумне істота тіло.

57. Вчення б. Спінози про єдину субстанцію.

Одним з найяскравіших представників філософії XVII ст. є нідерландський філософ Бенедикт (Барух) Спіноза. Вчення Бенедикта Спінози про природу хоча й стало основним змістом його системи, але самим розглядалося лише як відправний пункт вчення про етику. У моральному вченні на передній край висувалася проблема свободи, на людину поширювались закони механістичного визначення, заперечувалась свобода й доводилась необхідність усіх без винятку дій людини. Позитивним у вченні про свободу є встановлення діалектичного зв'язку між свободою та необхідністю, але обмежується свобода лише пізнанням необхідності, оскільки розумілась як виразне та чітке уявлення про те, що необхідне. У такому розумінні, з позиції Бенедикта Спінози, найбільш вільним є усунений від життя та практики мудрець, основний зміст життя якого є «інтелектуальна любов до Бога» чи пристрасть до пізнання природи. Таке розуміння свободи абстрактне, антиісторичне, відірване від різноманіття суспільного та особистого життя.