48.Гуманістична концепція

християнської філософії Еразма Роттердамського.

Еразм (1466 - 1536 рр.) народився в місті Роттердамі (Нідерланди) в родині священника. У 1512 р., проживаючи в будинку Томаса Мора, Еразм написав філософський памфлет "Похвала глупоті" Ця книга зробила ім'я Еразма Роттердамського безсмертним. Головний її герой, алегорична фігура Глупота, промовляє монолог, в котрому розхвалює свої "достоїнства" та "заслуги" перед людством. Еразм, як це не дивно, писав про два види глупоти. Один вид глупоти в книзі розхвалюється іронічно. Така глупота охоплює всі прояви людського життя, без неї неможливим було б щастя, адже, як саркастично помітив Еразм, "хто може бути щасливим, не спокусившись лестощами або себелюбством". Адже "легше бути королем у власній уяві, ніж насправді". Але є й інший вид "глупоти" - і його Еразм вихваляв вже серйозно. Це, на його думку, віра, котра заснована не на розумних доказах, а на серцевому почутті та волі душі. Все, що не засноване на розумі, в принципі можна назвати "глупотою", але така "глупота", як щира віра, необхідна людині. Важливою частиною філософії Еразма була його теорія про необхідне існування свободи волі для людини. Цю концепцію голландський гуманіст відстоював у суперечці з Мартіном Лютером, який стверджував, що свободи волі не існує. Еразм писав: "Якби воля не була свободною, то неможна було б вважати за провину гріх, тому що якщо немає свободи, то немає і гріха". Божа благодать, вважав Еразм, не тільки не відбирає у людини права вибору, але, навпаки, "зцілює розум, пошкоджений гріхом", "укріплює безсилу волю". Розмірковування Еразма багато в чому спирались на цитати з Біблії, пророків та святих - адже Лютера, вважав він, можуть переконати тільки аргументи Святого Писання. Навіть Закон Божий, зазначав Еразм, зовсім не обмежує свободу людської волі, свободу вибору: "Закон вказує, чого хоче Бог, пропонує винагороду, якщо підкорюєшся. Відносно іншого він пропонує можливість вибору [людській] волі". Для чого ж необхідно припускати існування свободної волі? Для того, відповідає Еразм, щоб "звільнити Бога від брехливих звинувачень у жорстокості і несправедливості, щоб звільнити нас від відчаю, щоб звільнити від байдужості і спонукати до прагнень". Людині нікуди не подітися від необхідності обирати між добром і злом, гріхом і доброчинністю. В кінцевому результаті Еразм закликав до свого роду "співпраці" між свободною волею людини і благодаттю Божою: "...дар Божий в тому, що ми здатні схилити дух свій до досягнення спасіння або до співпраці з благодаттю".

49. Політична філософія Нікколо Макіавеллі. Біографія

Дитинство та отроцтво Нікколо Макіавеллі (1469 - 1527 рр.) пройшли у Флоренції у досить буремний для неї період. У місті-республіці постійно йшла напружена боротьба за владу. Макіавеллі весь час кидав виклик долі, але не був засліплений ані негараздами, ані короткочасними успіхами, тому що у цього дивного філософа була ще й інша задача: беручи участь в політичних іграх, вдивлятись у гравців, намагаючись вловити закони, на котрих заснована політика. А значить - створити філософію політики. Філософа цікавила не стільки людина сама по собі, скільки людина як суб'єкт і об'єкт політики. В його філософських творах людина перестає бути просто людиною і перетворюється на людину політичну. Навіть проблема віри цікавила Макіавеллі не в плані врятування душі або особистої доброчинності - віра для цього філософа-політика перетворюється просто на ідеологію, культ, що об'єднує людей, захищає суспільну мораль. Головною книгою Макіавеллі став трактат "Державець", створений ним у засланні в 1513 році. В ньому філософ спробував розібратися в тих факторах, котрі впливають на стабільність влади в державах, сприяють їх об'єднанню або, навпаки, розпаду. Це залежить, вважав Макіавеллі, і від форми держави (монархія або республіка), і від того, яким шляхом правитель або правителі отримують в ній владу (спадковість, захоплення влади, захоплення чужих територій та ін.), і від того, якими способами вони цю владу утримують. Живучи в роздробленій, розірваній внутрішніми і зовнішніми політичними діячами країні, Макіавеллі бачив перед собою одну мету - побудувати єдину та стабільну державу. Здійснити це, на його думку, міг тільки сильний та розумний політик - державець. Політики, вважав Макіавеллі, не займаються мораллю. Мораль, віра для них лише інструмент керування підлеглими та утримання влади. Макіавеллі не пропагував аморальність в політиці (хоча ярлик "амораліста" надовго приклеївся до його імені), але він задавався питанням: чи може людина досягти політичного успіху, не порушуючи морального кодексу, якщо навколо нього інші політики цей кодекс порушують постійно? Філософ проаналізував багато історичних прикладів як із давнини, так і з сучасності. І дійшов висновку - так, звичайно, моральних правил краще не порушувати без необхідності, але в тому й річ, вважав Макіавеллі, що в політиці ця необхідність присутня практично постійно. Місце моралі - в житті людей, а в житті політиків є тільки інтереси. Таким є його невтішний висновок. Книга Нікколо Маікавеллі практично одразу стала настільною книгою для кожного політика епохи Відродження, її впливові приписують багато здійснених політиками злодіянь. В культурі Ренесансу навіть з'явився особливий тип літературного і театрального героя - "мак'явель" - безпринципний, аморальний лиходій та зрадник. Але чи був винен у цьому сам філософ, чи його просто неправильно зрозуміли? Адже, на жаль, часто буває так, що пильний і чесний аналіз філософа не дуже розумні і не дуже порядні люди приймають і пропагують як керівництво до дії, тим самим намагаючись перекласти відповідальність з "хворої" голови на "здорову". І Макіавеллі далеко не єдиний філософ, з котрим це сталось.