58. Філософія Дж. Берклі.

Найлютіший ворог матеріалізму», англо-ірландський філо¬соф Джордж Берклі. Філософ запе-речував існування будь чого абстрактного, а особливо існуван¬ня в світі тіл, сил та причинних зв'язків і, разом з тим, обстою¬вав їх існування лише в мисленні: колір, вважав він. існує тіль¬ки тоді, коли його бачиш, а якщо це так, то відповідно й рух, форма чи величина існують тільки тоді, коли їх сприймають. Поняття матерії він розглядав у зв'язку з цим як абстракцію, як засіб, який використовуємо тоді, коли людина не може осяг¬нути дійсні причини всього сущого. Поняття матерії нічого не означає. Воно не має змісту, конкретного вияву й тому більше заважає пізнанню, створює химери, ніж сприяє наближенню до істини. Філософ пропонує вилучити «матерію» із системи пізнання. На місце «матерії» Дж. Берклі пропонує поставити «всюдисущий» вічний дух, який пізнає й обіймає всі речі й показує їх нам так, як він сам вирішив і як передбачають закони природи. Власне кажучи, саме це і дає підстави розглядати його як одного з філософів — творців «поза просвітницьких» передумов формування нової моделі соціального.

59. Філософія д. Юма.

У "Природній історії релігії" Юм показував вкоренилося релігійних уявлень в особливостях "природи людини". Він вважав, що монотеїзм не був ранній релігією людства. Юм намагався дати свою відповідь на питання - яким чином виникла релігія? Віра в бога чи в богів не є "релігійної потребою. Він вважав, релігія виникла закономірно. На думку Юма люди самі винні в тому, що загрузли в забобони, але це сталося з ними аж ніяк не випадково. Юм не заперечує доцільність світу, але заперечує космологічне і онтологічне докази буття Бога. Критичне ставлення Юма до релігії було дуже сильним і стійким. Але релігія, на його думку, не тільки марна для людей, вона і шкідлива для них. Вона завжди йшла рука об руку з невіглаством і мракобіссям, з негараздами та негараздами в житті людей. виявлялися у багатьох випадках сумісними з забобонним благочестям і набожністю".

60. Філософія французького Просвітництва

Просвітництво постало як ідейний рух XVІІІ ст., що охопив передові країни Західної Європи – Францію, Англію, Німеччину і поширився на інші європейські країни, у тому числі Польщу, Україну та Росію. Його основу становила віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя, віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму, визнання природних прав людини. Ця віра ґрунтувалася на переконанні, що наука і технічний прогрес створять рай на землі. Його представники не передбачили, що прогрес принесе свої проблеми, а «земний рай» весь час буде маритися на горизонті й відступатиме в міру наближення до нього.

61. Класична німецька філософії в системі світової філософії.

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії. Німецьку класику відрізняє ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього етапу розвитку філософської думки. Саме вони і дають змогу говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне духовне утворення. По-перше, всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку. По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історич-ного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретич-ними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності. По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.