43.Фактори економічного зростання нік.

Поліпшення економічної ситуації в НІК викликано такими причинами:

1. Різними мотивами перенесення ряду виробництв із розвинутих країн у НІК. Матеріалоємні й енергоємні галузі, такі як виплавка кольорових металів, нафтопереробка, електроенергетика, деревообробка більше стали орієнтуватися на сировинні бази.

2. Стабілізацією політичної ситуації в багатьох НІК. Націоналізація економіки після одержання країнами незалежності, усунення дикторських режимів, припинення воєнних конфліктів підвищували привабливість країн для іноземних інвесторів; обіцяли стабільно високі прибутки, недоторканість вкладених капіталів і придбаної власності.

3. Сформованою в 90-х роках загальною сприятливою економічною ситуацією у світі, ростом суспільного виробництва як у розвинутих країнах, так і в країнах НІК і нафтоекспортних. Це викликало підвищення попиту на сировину і паливо, що у свою чергу оживило споживчий попит усередині країн. Капітали нафтоекспортних країн, що накопичувалися від експорту енергоносіїв, і прибутки від експорту готових виробів НІК також стали основами інвестування.

4. Проведенням структурних реформ в економіці НІК. У НІК продовжилися розпочаті раніше реформи по індустріалізації їхніх економік: від видобувних виробництв вони стали переходити до переробних, трудомістких та наукомістких. Змінювалися форми власності, високими темпами розвивалась сфера послуг, страхування, зв’язок. Проводилася жорстка фінансова політика по зниженню рівня інфляції, боротьби з корупцією, тіньовим капіталом.

5. Переорієнтуванням виробництва зі стратегії розвитку імпортозамінної на експортоорієнтовану. Раніше країни залежали від кон’юнктури світового експорту, бо виробляли обмежений перелік експортних товарів, і водночас жорстко залежали від імпорту багато чисельної групи товарів.

44. Вплив валютно-фінансової кризи 1990-х років на економічне становище нік.

Бурхливе зростання азіатських НІК спричинило у 1997 р. виникнення кризових явищ у фінансово-кредитній сфері. Вона почалася в Індонезії, потім у Тайвані, Малайзії, Південній Кореї. За перші 7 місяців 1998 р. обсяг промислового виробництва у Таїланді впав на 21%. В Індонезії падіння ВВП за перший квартал 1998 р. становило 8%, національна валюта країни втратила до цього часу 80% своєї вартості стосовно долара, в кінці року інфляція становила 85%. У країні спостерігалося значне зниження доходів.

Механізм, який пояснює причини виникнення кризи, описує така схема: значне зростання економік Південно-Східної Азії супроводжувалося ще значнішим збільшенням позик. Обсяг незабезпечених кредитів виявився настільки значним, що став небезпечним для фінансового стану багатьох навіть потужних банків і економік загалом. Уряд оголосив про девальвацію національних валют. Це спричинило відплив коштів з фінансових ринків. Закордонні інвестори почали активно продавати місцеві цінні папери, що ще більше погіршило стан цих держав. Основні висновки, які винесли економісти з цієї кризи:

1. Значну небезпеку представляє так званий «капіталізм для своїх», для обмеженого кола компаній і банків.. загальним правилом економічного життя має бути відкритість фінансових ринків, конкуренція, а не олігополія. Потрібні абсолютно продумані, зрозумілі правила щодо банківської звітності та банківського регулювання, має реально працювати закон про банкрутства банків, необхідна достатня інформованість про стан фінансово-кредитної системи.

2. Фінансовий стан економіки потребує глибокого вивчення та аналізу.

3. Небезпечним є різке збільшення кредитів, що спричиняє зростання імпорту, а це викликає погіршення платіжного балансу країни. Наслідком цього може стати відплив іноземних інвестицій та погіршення загального фінансового стану країни.

4. Центральна влада повинна точно інформувати про реальний стан економіки та ті заходи, які збирається вживати уряд з того чи іншого приводу.

5. Уряд повинен підтримувати власні видатки на можливо мінімальному рівні.

6. За умов глобалізації економіки інвестори дуже уважно спостерігають за ситуацією на ринках, що виникають, і у країнах, куди вони могли б вкласти кошти. Глобалізація економіки тільки тоді забезпечує перевагу вигод над витратами для усіх суб’єктів світового господарства, коли останні на підставі аналізу факторів ризику реформують власні економіки швидше й ліпше, хоча і це не гарантує жодній з країн захисту від економічних потрясінь.

45.Місце та роль НІК у світовому господарстві.

На НІК Південно-Східної Азії (ПСА) припадає 7% населення світу, тут виробляється 6% світового ВВП, здійснюється 14% світового експорту. Ці країни першими стали нарощувати обсяги промислового виробництва обробних галузей. У сільському господарстві проводилися успішні реформи, державні програми були спрямовані на підготовку національних кадрів усіх рівнів кваліфікації.

Базою індустріалізації послужила текстильна та взуттєва промисловості, що виробляли дешеву за вартістю і якістю продукцію, розраховану на покупця. Ця ніша на світовому ринку в той час ніким не була зайнята і НІК зміцнилися в ній, постійно вкладаючи гроші у модернізацію існуючих виробництв і впровадження наукомістких галузей. Головну роль у становленні НІК зіграла держава. Нею здійснювалася політика меркантилізму: економія валютних засобів, протекціонізм, обмеження імпорту і заохочення експорту. Держава шляхом продуманої політики пільгового оподаткування скорочувала розвиток одних виробництв і сприяла розвитку інших. Держава постійно регулювала перерозподіл коштів між пріоритетними і допоміжними галузями.

Незважаючи на високий рівень внутрішнього накопичення, для розвитку новітніх виробництв були потрібні значні інвестиції. Для їх активного залучення використовувалися такі форми, як спільне підприємництво, консультаційні послуги, технічне сприяння, кредити закордонних банків.

У даний час експортоорієнтована модель розвитку, що дала такі високі результати, багато в чому себе вже зжила. При існуючому рості зарплати і рівні кваліфікації товари цих країн стають неконкурентоспроможними на світовому ринку. Обсяги виробництва знижуються, відповідно знижуються прибутки. Тому НІК продовжують модернізацію і перехід на нові технології, наукомістке і нематеріальне виробництво.

Фінансово-економічна криза 1997-98 рр. викинула НІК на декілька років назад. Її основні причини: була викликана незбалансованістю галузевої структури виробництва; інвестиції направлялися в ті галузі, у яких очікувався прибуток; темпи росту економіки були занадто високими і призвели до дисбалансу в зовнішньоекономічних зв’язках.

Міжнародна конкуренто здатність НІК Азії почала знижуватися через появу більш дешевої продукції з Китаю та В’єтнаму. Певну роль у територіальному розростанні кризи відіграв «ефект зараження», що був викликаний схожістю їхніх господарських структур і взаємозалежністю. Загальні збитки від кризи оцінюються у 2 трлн. доларів.

45.Місце та роль "нових індустріальних країн" у системі світового господарства визначає уся сукупність їх реальних можливостей. Орієнтація на зовнішній ринок азіатських НІК сприяла різкому збільшенню їхньої частки у світовому експорті. Наприклад, частка Гонконгу в світовому експорті у середині 90-х років становила 3,7 %, Сінгапуру — 2,3, Південної Кореї — 2,4, Тайваню — 2,2 %. Харак­терно, що частка машин і обладнання — найбільш динамічної та вагомої товарної групи у міжнародній торгівлі — у сукупному то­варному й загальному експорті азіатських "нових індустріальних 'країн" найшвидше зростала у 80-ті — на початку 90-х років.

Далекосхідні "тигри" та члени АСЕАН (за винятком Філіппін) на початку 90-х років опинилися у першій десятці найбільших експортерів різних видів машинно-технічної продукції. А за окре­мими статтями деякі з них увійшли у групу світових лідерів. Так,

частка Сінгапуру на початку 90-х років становила 10,4 % світового експорту машин з автоматичного перероблення; 4,2 % — телеко­мунікаційного обладнання; 6,6 % — ламп і транзисторів; 8 % — телевізорів; 14 % — радіоприймачів. Південна Корея, наприклад, зосередила у своїх руках 13,1 % світового експорту суднобудування.

За обсягами реалізації на світовому ринку таких товарів, як взут­тя, одяг, текстиль, окремі види електронних і електронно-технічних виробів, "нові індустріальні країни" обійшли багато промислово роз­винених країн. До того ж дуже важливо те, що головними ринками збуту готової продукції НІК є ринки ПРК.

Продукцію обробної промисловості "нових індустріальних країн" — передовсім азіатських — характеризує висока конкуренто­спроможність, а у деяких видів цієї продукції конкурентні позиції вищі за аналогічні із окремих промислово розвинених країн.

На фоні експортного ринку "нових індустріальних країн" Азії особливо у галузі вивезення машин й обладнання відчутним є послаблення позицій НІК Латинської Америки та Індії. Так, якщо частка товарного експорту латиноамериканських "нових Індустрі­альних країн" на початку 90-х років порівняно з 1980 р. знизилася несуттєво (-0,5 %), то частка машин і обладнання впала майже в 1,8 раза. У 1994 р, Бразилія змогла збільшити свій загальний екс­порт на 40 % водночас за рахунок експорту промислової продукції.

Активна зовнішньоторговельна політика НІК Південно-Східної Азії та Китаю призвела до того, що на початку 90-х років обсяг взає­мної торгівлі США з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону (128,4 млрд дол. США) вперше виявився вищим за обсяг торговель­ного обороту із Західною Європою (117,1 млрд дол.).

Вже зазначалося, що НІК є найбільшими імпортерами прямих закордонних інвестицій серед усіх країн, що розвиваються. Сюди ж надходить і основна частина позик. Головними донорами позик та інвестицій для "нових індустріальних країн" є США, і в останні роки особливо зросло значення Японії (здебільшого в азіатські НІК). Помітну роль у цьому процесі відіграє також Великобританія.

Потужні іноземні вливання та достатньо ефективна внутрішня економічна політика привели до того, що з кінця 80-х років "нові індустріальні країни" почали самі вивозити капітал.

Більша частина нагромаджених прямих інвестицій з НІК Азії сконцентрована у Північній Америці та Західній Європі, головним чином у секторі обробної промисловості й у сфері послуг. Так, півден-нокорейські компанії проводять цілеспрямовану експортну експан­сію у США. Вкладаючи тут свій капітал, вони прагнуть отримати доступ до новітніх технологій.

Окрім того, у другій половині 80-х років відбувалося швидке зростання вивезення капіталу азіатськими НІК всередині регіону. Суттєві інвестиційні вливання в економіку Китаю зробили Гонконг і Тайвань. У середині 90-х років інвестиції Тайваню у КНР переви­щили 9 млрд дол. США. Водночас гонконгівські підприємці ство­рили у Китаї більше ніж половину зареєстрованих у країні спільних підприємств, У останні роки азіатські "нові індустріальні країни" почали проявляти активність на ринках країн Центральної та Східної Європи й СНД. Лідерами тут є підприємці Кореї.

Вивезення капіталу з країн Латинської Америки перевищило у 1990 р. 1Д млрд дол. США. Найбільшими експортерами капіталу були Бразилія, Мексика, Венесуела. Вивезення ними капіталу в підприємницькій формі має здебільшого внутріщньонаціональний характер. Цей процес став особливо активним після створення у Латинській Америці міжрегіонального об'єднання МЕРКОСУР у 1995 р. Наприклад, у 1990 р. в Аргентині діяло лише 20 бразиль­ських компаній, у 1995 р. — їх стало вже 400 з Інвестиціями на загальну суму в 1 млрд дол. США.

Участь "нових індустріальних країн" у процесах інтернаціоналі­зації виробництва, ринків праці та капіталу наприкінці 80-х років доповнилася інтернаціоналізацією фінансових ринків. Це було зу­мовлено зростанням фінансового потенціалу НІК, зміцненням їх валютного становища на той час та зростанням кредитоспромож­ності, розвитком національних фінансових ринків. Багато з "нових індустріальних країн" пройшли перший етап становлення націо­нальних фінансових ринків і перейшли до другого етапу лібералі­зації їхньої діяльності, що створює передумови для активної інтег­рації національних фінансових систем у систему міжнародних фінансових відносин. Сінгапур і Гонконг сьогодні вже перетвори­лися у впливові фінансові центри світу. Своєрідним "доказом" високого ступеня інтегрованості азіатських НІК у світову фінансо­ву систему стало те, що сучасна криза фінансово-кредитної системи регіону, про яку вже йшлося раніше, стала відчутним потрясінням не лише для Азії. Отож, поступове подолання фінансової кризи в Азії є важливим завданням усієї світової спільноти, без чого немож­ливим виявляється майбутній стабільний розвиток світового гос­подарства.

Останнім часом економічні експерти вважають, що негативні на­слідки фінансової кризи 1997—1998 pp. міжнародною економікою успішно долаються. Так, у черговій доповіді МВФ "Перспективи світової економіки", опублікованій на початку 2000 p., вказувалося на досить успішний глобальний економічний розвиток (порівняно

з попереднім роком), зокрема, на стабільне економічне зростання в США, на поліпшення ситуації в Європі, впевнене відродження еко­номік провідних азіатських країн і більш оптимістичні перспективи у Латинській Америці. Аналітики МВФ прогнозвали, що темпи зростання світової економіки становитимуть 4,2 % у 2000 р. й 3,9 % — у 2001 р. Для Сполучених Штатів ці показники дорівнюва­тимуть 4,4 ІЗ %. Відповідно, для розвинутих країни Європи — 3,2 %. У розвинутих країнах Азії очікувалися вищі темпи зрос­тання: 6,6 і 6,1 %, а рекорд належить Китаю — 7 % у 2000 р. й 6,5 % у 2001 p.