8. Макроекономічні моделі розвитку провідних країн світу.

Ліберальна – притаманна США, Канаді, Великій Британії, Ірландія. Характеризується мінімальним втручання урядових структур у відносини роботодавців з робітниками. Роль профспілок дуже слабка. Підприємці укладають договір з робітниками виходячи з конкретної ситуації на ринку праці і не узгоджують свої дії з профспілками. Підприємець може звільнити робітника без згоди профспілки. Відносини базуються на професіональних якостях робітника. Уряд регулює економічні процеси на макрорівні (рівень цін, процентна ставка, зайнятість). Уряд надає власникам фірм свободу дій і це стимулює їх підприємницьку ініціативу.

Демократичний корпоративізм – Швеція – ідея соціального партнерства є основою цієї моделі. Сильні профспілки здійснюють великий вплив на трудове законодавство, завдяки їм встановлюються високі мінімальні зарплати. Наймання і звільнення здійснюється за узгодженням з профспілками. Держава витрачає великі кошти на пенсії, освіту, охорону здоровя. Соціальні видатки досить великі. Позитивна сторона – високий рівень захисту, але значні кошти на соціальні потреби змушені платити підприємці. Ця модель забезпечує соціальну стабільність, але гальмує економічне зростання.

Ієрархічний корпоративізм – Японія – активне втручання уряду в економічне регулювання при незначній частці державної власності. Держава розробляє і втілює програми економічного розвитку, регулює інвестиційну діяльність, фінансові ринки, стимулює ділову активність. Характерна риса – система довічного найму працівників. Безперервне підвищення кваліфікації працівників.

Соціально-ринкова – Німеччина – характерним є підтримка малозабезпечених і тих хто потребує соціальної підтримки – дрібні фермери, фірми, молодь, пенсіонери, імігранти. Держава спрямовує бюджетні та позабюджетні кошти на соціальні витрати. це призводить до необхідості високих податків. Підприємствам стає не вигідно розширювати виробництво на території Німеччини, вони навпаки скорочують к-сть робочої сили і йе призводить до високого рівня безробіття в країні.

9. Ринкова модель управління в країнах з перехідною економікою.

Економічна політика перехідних суспільств базується з одного боку на загальних принципах, а з іншого врахуванні цілої низки специфічних особливостей, що притаманні господарствам трансформаційного типу. Її суть полягає у визначенні цілей, засобів та механізмів перетворень у колишніх соціалістичних країнах. Економічна політика дістала назву – політика реформ. Визначальною особливістю є необхідність одночасного, узгодженого здійснення системи трансформацій та вирішення поточних соціально-економічних питань (економічне зростання, соціальні проблеми, збереження довкілля). Основоположною метою є досягнення якісно нового стану економіки з погляду її внутрішнього зміту (матеріально-технічна база, галузева та територіальна структура, система управління). Інституціональні перетворення цієї моделі є головним чинником системної трансформації. Її базу складають – формування підприємництва, конкурентного середовища, здійснення структурних реформ в економіці. Це передбачає зміни відносин власності, проведення приватизації та аграрної реформи, формування ринків праці і капіталу, розвиток антимонопольного законодавмтва та фінансової інфраструктури. Структурні перетворення спрямовуються на пристосування національних економік до змін зовнішніх ринків. Ця модель передбачає необхідність здійснення конверсії у військовій промисловості, запровадження політики ресурсозбереження, посилення експортного потенціалу та конкурентноспроможності виробництва. Ця модель також передбачає макроекономічну стабілізацію., яка здійснюється шляхом викоористання фіскальних, та грошових інструментів, управління обмінним курсом. Домінантами макроекономічної стабілізації полягає у ліквідації правових та бюрократичних обмежень господарської діяльності, розширення коридору економічної свободи.