27. Сутність та тенденції розвитку кр. Зх. Європи.

західноєвропейські країни можна поділити на три групи.

Перша: ФРН, Франція, Великобританія та Італія. На них припадає більше третини території і дві третини населення Зх Євр. Найбільш розвинутою і стабільною в економічному розвитку залиша­ється ФРН, частка якої у західноєвропейському ВНП скла­дає приблизно 20 %. Друга група - малі високо розвинуті кра­їни Півночі та Центру континенту: Бельгія, Голландія, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія та Австрія. Частка у ВНП, 21—22 %. Це означає, що друга група країн як ціле розвивалась за останні 30ро­ків темпами, які відповідали темпам зростання західноєвро­пейської економіки. Бельгія, Голландія, Фінлян­дія та Австрія свою питому вагу підвищили, а решта — трохи знизили.

Незважаючи на малу питому вагу кожної країни ок­ремо в регіоні, деякі з них мають сильні позиції в окремих галузях (Швеція — у виробництві автомобілів, Голландія — в електриці і т. п.) Приймають значну роль в міжнародному поділі праці. Провідну роль у цих країнах відіграють мо­гутні національні і міжнародні монополії. їх особливість полягає в високому рівні спеціалізації на виробництві технічно складної, високоякісної продукції.

Третя група країн (Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр, Мальта й Ірландія) - нижчий ріве­нь продуктивних сил та економіки в цілому. Проте за ос­танні ЗО років вони розвивалися високими темпами й дещо збільшили свою питому вагу в економіці регіону.

Тут також існують так звані «карликові держави» (Андорра, Ва-тикан, Монако, Ліхтенштейн, Сан-Маріно). При незначному їх внескові у виробництво вони відіграють відчутну роль у системі економічних відносин регіону, а саме в кредитно-фінансовій сфері. В них домінує сфера послуг.

За останнє десятиліття становище Зх. Євр. погіршилось. Це виявилось у зменшенні ВВП, збільшення витрат на озброєння країн-членів НАТО, що негативно вплинуло на бюджет ЄС. Значними є витрати на науково-технічні та цивільні дослідження. Однією з головних проблем є масове безробіття.сфера послуг переважає над матеріальним виробництвом.

28.Передумови виникнення та основні етапи розвитку епроп. Економ. Інтеграції.

Початок процесам інтеграції в Західній Європі поклало підписання 18 квітня 1951 p. ФРН, Францією, Італією та країнами Бенілюксу Паризької уго­ди про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке почало функціонувати у серпні 1952 p. Воно мало на меті утворення спільного ринку продуктів горнорудної промисловості. Передбачалося колективне регулюван­ня обсягів виробництва, рівня цін та інвестиційних про­грам у цих галузях. 25 березня 1957 p. у Римі ФРН, Франція, Італія та країни Бенілюксу уклали Угоду про створення Євро­пейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом) та Європейського економічного співтовариства. Перша організація мала на меті створення спільного ринку си­ровини та обладнання для атомної енергетики, об'єднан­ня зусиль в галузі ядерних досліджень.

Мета ЄЕС:

1.поступова ліквідація обмежень у торгівлі; 2.ліквідація перешкод для пересування людей, капі­талів та послуг між державами ЄЕС; 3.зближення законодавств країн ЄЕС; 4.спільна політика в галузі транспорту та сільського господарства.

Згодом на нараді Великобританії, Австрії, Данії, Норвегії, Португалії, Швейцарії та Швеції було створено Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), організація не була ефективною.

У 1973 p. Великобританія, Данія та Ірландія стали членами ЄЕС, у 1981 p. членом ЄЕС стала Греція. Початок євр. політ. співробітниц­тва - зустріч на вищому рівні країн-членів ЄЕС в Гаазі у грудні 1969 p. У лютому 1986 p. Єдиний європейський акт юридично закріпив функції європейсь­кого політичного співробітництва в межах Європейського співтовариства. 11 грудня 1991 p. керівники держав та урядів два­надцяти країн-членів ЄЕС зібралися у місті Маастріхт (Голандія). Було укладено Маастрихтську угоду, що відкри­ла нову фазу у поглибленні економічної та політичної інтеграції. ЄЕС було трансформовано у Європейський Союз (ЄС), який мав являти собою єдиний економічний простір без внутрішніх кордонів, в якому будуть забезпечені сво­бода пересування капіталів, товарів та послуг, а потім і громадян, а також спільна політика в галузі промисло­вого виробництва, сільського господарства й транспор­ту, охорони навколишнього середовища, у сфері досліджень, енергетики, соціальній політиці, у зовнішній політиці та в галузі безпеки, юстиції та внутрішніх справ. Основні напрями політики визначаються Європейською радою.

Виконання усіх цих угод передбачає розширення пре­рогатив головних інститутів Європейського Союзу - Ради міністрів, Європейського парламенту, Комісії європейських спільнот, Судової палати. Фінансової палати.

Передбачається, що формування політичного та воєнного союзу буде тривати протягом щонайменше двох десятиріч та не виключає створення єдиного уряду.

З жовтня 1988 p. ЄС уклав угоди про торгівлю та співробітництво з більшістю цих країн. У деяких випад­ках, зокрема з Польщею, Угорщиною, Румунією, Болга­рією та Чехословаччиною, йшлося про асоційоване членство на шляху до їх вступу до ЄС.

З 1 січня 1995 p. ЄС розширився за рахунок Австрії, Фінляндії, Швеції й включає 15 країн: Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.