137. Вихід на перші ролі у світовій політиці сша та срср після Другої світової війни.

1. Зміни у світі внаслідок другої світової війни

Під час Другої світової війни СРСР, Велика Британія, США та інші держави активно співробітничали в рамках антигітлерівської коаліції, незважаючи на політичні та ідеологічні розбіжності. У 1945-1948 рр. коаліція фактично розпалася, а вчорашні союзники розпочали непримиренну боротьбу'за вплив у повоєнному світі. Між СРСР та західними країнами виникла "холодна війна". Розвиток міжн. відносин у роки "холодної війни" визначався головно гострим суперництвом наддержав — США та СРСР. їхнє суперництво мало військово-політичний характер, але при цьому як одна, так й інша сторона намагалися уникнути розгорнутого воєнного конфлікту, не будучи впевненими у позитивному результаті. Обидві наддержави намагалися збільшити сфери впливу за рахунок інших країн.

Визволяючи країни Центральної та Південно-Східної Європи від нацистської окупації, СРСР запроваджував тут "радянську модель" суспільного устрою.

Внаслідок цих дій у Чехо-Словаччині, Польщі, Румунії, Угорщині, Болгарії, Югославії, Албанії, в радянській окупаційній зоні Німеччини було встановлено тоталітарні комуністичні режими. Крім того СРСР, беручи участь у війні проти Японії, намагався збільшити свій вплив на Далекому Сході, особливо в Китаї, Північній Кореї, а згодом у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі.

Сполучені Штати, своєю чергою, вважаючи себе форпостом західного світу, оплотом демократії та права, почали об'єднувати навколо себе країни Західної Європи та інших регіонів.

Протистояння між США та СРСР і тими країнами, що стояли за ними, тривало майже чотири десятиліття, що негативно відбивалося на вирішенні всіх міжн. проблем.

Упродовж Другої світової війни в житті США відбулися докорінні зміни. Бойові дії розгорталися за тис.і кілометрів від їхньої території, й Сполучені Штати, на відміну від інших країн, не зазнали бідувань і руйнувань, пов’язаних з війною. Порівняно невеликими були і їхні людські втрати на фронтах – вони становили 292 тис. полеглими в боях і 10 тис. цивільного населення [1, 47].

США не тільки не виснажили свої матеріальні ресурси, а, навпаки, стали єдиною країною, яка за роки війни значно примножила свою економічну та військову могутність. Приблизно в 2,5 рази зросло промислове виробництво[6, 53]. Поліпшилося матеріальне становище населення. Спираючись на міцну господарську основу, США посіли панівні позиції у світовій економіці. Щодо їхньої військової могутності, то лише СРСР міг з більшим чи меншим успіхом конкурувати з ними. США монопольно володіли найгрізнішою на той час зброєю – атомною, мали у своєму розпорядженні потужну стратегічну авіацію. Рятуючись від нацизму, до США емігрувало багато талановитих учених із Європи. Вони значно посилили науково-технічний потенціал країни.

1.1. Політична ситуація

Наприкінці війни сталися важливі зміни на вершині влади. 12 квітня 1945 року помер президент Ф. Рузвельт і, відповідно до конституції, президентське крісло перейшло до віце-президента Гаррі Трумена, який обіймав цю посаду до 1952 року

Закінчення війни з Німеччиною і реконверсія співпали з початком президентства Трумена. 2 квітня 1945 р., через дві години після того, як Трумен дізнався про смерть Франкліна Рузвельта, він прийняв в Білому домі присягу, що передбачається за конституцією. Гарі Трумен став 33-м президентом США.

Створення ООН Зміни у розподілі сил після Другої світової війни вимагали створення міжнародної організації з метою підтримання і зміцнення миру та безпеки.

Головні проблеми щодо створення всесвітньої організації безпеки було узгоджено на конференції представників СРСР, США й Великої Британії в Думбартон-Оксі 1944 р. На конференції було підготовлено проект статуту організації. Питання про порядок голосування у Раді Безпеки та про склад членів організації керівники держав узгодили під час зустрічі в Криму 1945 р. Тоді було вирішено, що засновницька конференція відбудеться у Сан-Франциско. 25 квітня 1945 р. до "Опера-Хауз" з'їхалися делегати й радники. Відкрити конференцію мав державний секретар США Стет-тініус. Радянську делегацію очолив В. Молотов, британську — Е. Іден. На відкриття конференції приїхали делегації з Європи, Азії, Африки. 26 червня 1945 р. учасники конференції Об'єднаних Націй підписали Статут ООН; серед тих, що підписали його, була також Українська РСР.

В умовах розв'язання відкритої конфронтації між колишніми союзниками з антигітлерівської коаліції розпочалося створення військово-політичних союзів, що протистояли один одному. Сполучені Штати запропонували створити трансатлантичний військово-політичний союз за участю США, Канади і західноєвропейських держав. З ініціативи США такий союз було створено 4 квітня 1949 р. у Вашингтоні. 12 держав (Велика Британія, Бельгія, Голландія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Канада, Норвегія, Португалія, США, Франція) підписали того дня договір про створення Північно-Атлантичного пакту — військово-політичного блоку НАТО. Учасники договору перебирали зобов'язання подавати один одному допомогу в разі загрози "політичній незалежності чи безпеці" будь-якої з договірних сторін. "Нападаючою стороною" був СРСР та інші країни соціалізму. На підставі цієї та наступних угод США розмістили свої збройні сили в більшості країн — учасниць блоку. У 1955 р. до складу НАТО увійшла ФРН. Згодом, у 50-ті рр., з ініціативи США було створено військово-поліТичні блоки в Азії — СЕАТО й СЕНТО. Організація договору Південно-Східної Азії — СЕАТО — виникла 1954 р, в Манілі (Філіппіни). До її складу увійшли США, Велика Британія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Філіппіни, Таїланд, Пакистан. У 1955 р. було створено блок СЕНТО, чи Багдадський пакт; учасники — Велика Британія, Туреччина, Ірак, Іран, Пакистан.

У той же час СРСР об'єднував своїх союзників у Європі. У 1949 р. було засновано Раду економічної взаємодопомоги, а 14травня, 1955 р. соціалістичні країни підписали Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу восьми країн (СРСР, Польщі, Чехо-Словаччини, НДР, Румунії, Болгарії, Албанії, Угорщини) строком на 20 років. П'ята стаття передбачала організацію Об'єднаного командування збройних сил держав — учасниць Варшавського договору, яке очолив маршал СРСР І. Конєв, а також Військової ради, Штабу об'єднаних збройних сил. Найвищим органом Організації Варшавського договору став Політичний консультативний комітет (ПКК). Варшавський договір став головним інструментом зовнішньої політики радянського блоку.