77. Основні компоненти зовнішньополітичної могутності міжн. Актора

З точки зору Р. Арона могутність міжн. актора - це його здатність нав’язати свою волю іншим. Інакше кажучи, могутність це соціальне відношення. Сила ж це лише один з елементів могутності. Таким чином, різниця між ними це різниця між потенціалом держави, його речовим і людськими ресурсами, з одного боку, і людським ставленням з іншого: Складовими елементами сили є матеріальні, людські та моральні ресурси держави (потенційна сила), а також озброєння, армія (актуальна сила). Могутність це використання-сили. Це здатність вплинути не тільки на поведінку, але й на почуття іншого. Важливий чинник могутності мобілізація сил для ефективної зовнішньої політики. Слід відрізняти наступальну могутність (здатність політичної одиниці нав’язати свою волю іншим) і оборонну міць (здатність не дати нав’язати собі волю інших).

У структурі державної могутності Р. Арон виділяє три основні елементи: 1) середовище (простір, займане політичними одиницями); 2) матеріали і знання, що перебувають у їх розпорядженні, а також чисельність населення і можливості перетворення певної його частини в солдатів; 3) здатність до колективного дії (організація армії, дисципліна бійців, якість цивільного та військового управління у воєнний і в мирний час, солідарність громадян перед обличчям випробувань благополуччям або нещастям). Лише другий з цих елементів, на його думку, може бути названий силою. При цьому Р. Арон піддає критиці різні варіанти структури державної могутності, представлені в роботах прихильників амер. школи політичного реалізму (наприклад, таких як Г. Моргентау, Н. Спайкмен, Р. Штеймец). Він відзначає, що їхні погляди на структуру державної могутності носять довільний характер, не враховують що відбуваються в ній з часом змін, не відповідають умовам повноти. Але головний недолік зазначених поглядів складається, на його думку, в тому, що вони представляють могутність як вимірне явище, яке можна «зважити на терезах». Якщо б це було так, підкреслює Р. Арон, то будь-яка війна стала б неможливою, тому що її результат був би всім відомий заздалегідь. Можна виміряти силу держави, яка являє собою його м’язи і вагу. Але як м’язи і вага борця нічого не значать без його нервового імпульсу, рішучості, винахідливості, так і сила держави нічого не означає без його могутності. Про могутність тієї чи іншої держави можна судити лише досить умовно, через посилання на його сили, які, на відміну від моці, піддаються оцінці (правда, тільки приблизна). Держава, слабка з т.з. наявних сил, може успішно протистояти сильнішому противнику: так в’єтнамці за відсутності таких елементів сили, як розвинена промисловість, необхідну кількість різних видів озброєнь, знайшли такі методи ведення війни, які не дозволили американцям домогтися перемоги над ними.

Так, наприклад, було встановлено, що існує кореляція між структурою зовнішньої торгівлі тієї або іншої держави і його впливом на світовій арені. У цьому відношенні показовим є приклад американо-японських відносин, що свідчить про те, що в сучасних умовах міждержавного суперництва на зміну територіальним завоюванням приходить дає набагато більше переваг завоювання ринків. За період з 1958 по 1989 рр. зростання японського зовнішньоторговельного експорту склав 167%, що виглядає дуже вражаюче у порівнянні з 7% зростання, яких досягли у цьому області за той же період США. Важливо, однак, те, що більше 30% зовнішньоторговельних операцій Японії як і раніше випадає на частку США, що робить її в двосторонніх відносинах більш уразливою, ніж її амер. партнер.