59. Школа неореалізму в Теорії мв.

Термін «неореалізм» відображає прагнення частини учених до збереження переваг класичної традиції, з одного боку, й одночасно до збагачення її з урахуванням нових міжн. реалій і досягнень інших теоретичних течій. Виникнення школи неореалізму пов’язують з публікацією в 1979 p. книги амер. науковця, К. Уолца. Настоюючи на тому, що ТМВ повинна ґрунтуватися на цілісності світу та розумінні існування глобальної системи, елементами якої є держави, К. Уолц зробив крок до зближення з транснаціоналістами. При цьому системний характер МВ зумовлений, на його думку, властивостями структури міжнародної системи. Структурні ж властивості міжнародної системи є результатом взаємодії між великими державами. Великі держави також визначають зміст, форми і направленість своїх взаємовідносин з малими та середніми країнами. Така точка зору К. Уолца навіть дала привід називати неореалізм «структурним реалізмом» або просто «структуралізмом».

Основні положення структуралізму стосовно регіональних систем розвинув датський дослідник Б. Бузан. Регіональні системи він розглядає як проміжні між глобальною міжнародною і державною системами. Найважливішого особливістю регіональних систем є, з його точки зору, комплекс безпеки. Сусідні держави настільки сильно зв’язані в питаннях безпеки, що національна безпека однієї з них не може бути відокремлена від національної безпеки інших. Водночас ці держави піддаються маніпулюванню і впливу з боку великих держав.

На основі цієї методології датський учений М. Мозафарі здійснив аналіз структурних змін, які відбулися в Перській затоці в результаті іракської агресії проти Кувейту, а потім розгрому Іраку фактично амер.и військами. Він зробив висновок про переваги структуралізму в порівнянні з іншими теоретичними напрямами в МВ. Разом з тим М. Мозафарі показав і слабкі сторони неореалізму, серед яких положення про вічність і незмінність таких характеристик міжнародної системи, як її «природний стан», баланс сил, статичність .

Можна констатувати, що недоліки неореалізму, як й інших теоретичних напрямів, далеко не завжди можна виправдати. Ці концептуальні побудови часто нездатні відобразити радикальні зміни на світовій арені. Така невдоволеність станом і можливостями науки про МВ привела до виникнення соціології МВ як самостійної дисципліни й теоретичного наукового напряму.

60. Модернізм або «науковий» напрям в аналізі мв.

Модернізм, як новий науковий напрям, активно почав розвиватися після другої світової війни. Його представники прагнули застосувати до аналізу МВ новітні методи і технології, в цілому надати більшої «науковості» ТМВ. Полеміка між «модерністами» і «традиціоналістами» досягла особливої напруги в 60-і рр. й одержала назву «нової великої суперечки». Представники модернізму найчастіше не зачіпали вихідні постулати політичного реалізму і критикували його прихильників за дотримання традиційних дослідницьких методів, які грунтувалися головним чином на інтуїції та теоретичній інтерпретації. Натомість учені нового покоління (Й. Райт, К. Дойч, Д. Сінгер) прагнули за допомогою використання математичних методів, методики моделювання, збору та обробки даних й інших дослідницьких способів надати вивченню МВ справді науковий статус. Однак, на думку фр. соціолога М. Мерля, такий підхід зовсім не означає, що можна обійтися без глобальної пояснювальної гіпотези.

Спільною для модернізму була прихильність до міждисциплінарного підходу, прагнення до застосування строгих наукових методів і процедур, до збільшення числа емпіричних даних, які піддаються перевірці. Його недоліки полягають у фактичному запереченні специфіки МВ, фрагментарності конкретних дослідницьких об’єктів, яка зумовлює фактичну відсутність цілісної картини МВ, у нездатності уникнути суб’єктивізму. Водночас багато досліджень прихильників модерністського напрямку виявилися дуже плідними, збагатили науку не тільки новими методиками, але й зробленими на їх основі вагомими висновками.

Прикладом можуть бути деякі положення К. Райта. Так, наприклад, він виділяє три групи причин напруженості в сучасному світі - політичні, соціокультурні та психологічні. Причому чи не найважливішою з них вважає стереотипність людської природи, людської свідомості. З цього приводу вчений у праці «Проблеми стабільності і прогрес у МВ» зазначав: «Наука і технічний прогрес відіграють доцентрову роль у світовому розвиткові, в той час як традиції, які знаходяться у свідомості й психології людей, розділяють їх на групи, які відповідають таким історичним формам спільності, як нація, народ та інші, що ведуть боротьбу за воєнну міць суверенних держав і можуть існувати тільки якщо національні воєнні сили врівноважені». Фактично це підтверджує, що полеміка між прихильниками модернізму і політичного реалізму стосувалася, головним чином, не природи й змісту, а методів дослідження МВ.