135. Перші кроки Ліги Націй

Одним з найоригінальніших і найновіших аспектів цих мирних договорів стало створення Ліги Націй. Цей акт відповідав глибокій потребі народів, що потерпіли від війни, забезпечити мир на нових і міцних засадах. Питання це турбувало багато приватних організацій і політичних діячів у різних країнах. Президент Вільсон зацікавився ним лише в 1916 р. і одразу став одним з його найактивніших прихильників. Він украй вороже ставився до давнього принципу «європейської рівноваги», в якому йому вбачалося саме джерело воєн, і він і на крихту не поважав систему «правління великих держав», за якою великі нав'язують свою волю малим. У 14-му пункті його пропозиції (січень 1918 р.) вказувалося, що «слід створити загальне об'єднання Націй... з метою надати взаємні гарантії політичної незалежності й територіальної цілісності як великим, так і малим державам». На засіданнях Найвищої міжсоюзницької ради Клемансо виявив дуже мало зацікавленості цим проектом. Ллойд-Джордж вагався. Тож ініціатива належить саме Вільсонові.

Підготовні заходи 25 січня 1919 р. на пленарному засіданні мирної конференції була одностайно ухвалена резолюція, згідно з якою невід'ємною складовою частиною мирних договорів ставав «пакт Ліги Націй», який мав бути підготований спеціальною комісією з представників чотирнадцяти країн на чолі з Вільсоном. Комісія вперше зібралася З лютого. Франція й Італія відразу стали наполягати на тому, щоб передбачити примусові заходи проти держав-агресорів, але їх не підтримали. Фр. представник Леон Буржуа запропонував створити при Лізі Націй «міжн. армію» або принаймні міжн. штаб, та англосакські держави виступили проти. Можливо, вони боялися, що цей штаб потрапить під цілковитий вплив маршала Фоша, позицію кого щодо Німеччини вони не схвалювали. Президент Вільсон подав свій проект — почасти за англійським задумом (його авторами разом з ним були амер. експерт Девід Гантер Міллер і англійський експерт Сесіл Герст). Врешті саме цей проект після невеликих змін мав стати пактом Ліги Націй. 28 квітня вироблений текст був одностайно ухвалений на пленарному засіданні. За настійною вимогою Вільсона першим генеральним секретарем обрано сера Джеймса Еріка Драмонда. Пакт було включено 28 червня в текст Версальського договору, а також у Сен-Жерменський, договір Нейї, Тріанонський і Севрський договори. Датою народження Ліги Націй став день 10 січня 1920 р., коли набрав чинності Версальський договір після його ратифікації Німеччиною та трьома її головними союзниками.

16 січня 1920 р. в Парижі Вільсон скликав перше засідання Ради Ліги Націй (хоча США й не входили до її складу). У засіданні взяли участь Франція, Великобританія, Японія, Бельгія, Бразилія й Греція.

Пакт Ліги Націй

У члени Ліги Націй приймалися:

1. Держави, які підписали договори 1919—1920 рр. з боку союзників.

2. Тринадцять інших держав, нейтральних під час війни, які приєдналися до пакту в двомісячний строк.

3. Будь-яка інша незалежна держава, яка визнає міжнародні обов'язки, що випливають з пакту, і за ку проголосували дві третини членів Асамблеї. Переможені країни тимчасово не допускалися в Лігу. Виключення з Ліги здійснювалося за постановою Ради й усіх інших членів Ліги. Можна було вийти з неї й добровільно, попередивши про це за два роки.

Ліга Націй має три головні органи: Асамблею, Раду, Секретаріат.

Держави-члени репрезентовані в Асамблеї не більш як трьома делегатами. Кожна держава має один голос. Сесії проводяться один раз на рік, у вересні, у Женеві. Можуть скликатися позачергові сесії. Асамблея обирає виконавчий комітет (голова й шість заступників). Вона утворює також шість постійних спеціальних комісій, у яких представлені всі держав й-члени. Асамблея ухвалює резолюції або рекомендації. Вона обирає непостійних членів Ради й суддів у Постійний міжн. суд. Постанови з усіх питань, крім процедурних, мають ухвалюватися в багатьох випадках одностайно.

Рада складається з 5 постійних членів (насправді їх було 4 через невходження американців) і 4 непостійних членів (6 з 1922 р. і 9 з 1926 р.). Непостійні члени Ради обираються по черзі. Голова Ради призначається за ротацією. Рада збирається не менше одного разу на рік. (Та дуже скоро Рада вже мала чотири засідання щорічно). Вона розглядає всі питання, кі стосуються миру в світі. Рішення Ради повинні ухвалюватись одноголосно. Рада призначає головних посадових осіб Секретаріату, розробляє плани скорочення озброєнь. В разі загрози війни Рада виступає як посередник. Вона рекомендує вжиття воєнних і військово-морських заходів з метою розгрому агресора. Раді подаються щорічні звіти держав-мандатаріїв. Зміни в пакт можуть вноситися за її одностайною ухвалою. Рада виконує також окремі функції, такі, як призначення комісії управління Саарською областю і верховного комісара Данціга. Вона може запрошувати уряди країн для участі в міжн. зустрічах, її функції часто перетинаються з обов'язками Асамблеї, і Рада є до деякої міри її виконавчим органом.

Секретаріат готує документи й звіти для Асамблеї й Ради. Дуже швидко кількість його співробітників досягла 600 чоловік, які представляли 50 країн. Генеральний секретар повинен скликати Раду на вимогу котроїсь держави-члена. Він готує порядок денний кожної сесії Асамблеї й подає його на затвердження голові Ради. Секретаріат відає також публікаціями Ліги Націй, робочими мовами якої є французька й англійська.

Поряд з цими трьома органами існують численні допоміжні установи, зокрема «Міжн. організація інтелектуальної співпраці», «Постійна комісія з питань мандатів». Перша сесія Асамблеї пройшла в Женеві 15 листопада — 18 грудня 1920 р. Традиційні дипломатичні методи не було порушено на цьому початковому етапі. Схоже на те, що за відсутності Сполучених Штатів ні Франція, ні Англія, ні Італія, ні Японія не вірили серйозно в майбутнє Ліги. Тільки після врегулювання всіх територіальних питань, породжених війною, тільки після того, як обстановка в світі стабілізувалася, колективна безпека стала набувати популярності в громадській думці різних країн, і відповідальні державні діячі по-справжньому зацікавилися нею. Але це мало статися лише після створення коаліції лівих сил у Франції й формування лейбористського уряду Великобританії, тобто в 1923—1924 рр.

Поразка Всрсальського договору в США

Значення Версальського договору і включеного до нього пакту Ліги було дуже зменшене утриманням США. Через надмірну впевненість президент Вільсон не запросив до американської делегації сенаторів, і в ній на п'ятеро офіційних членів був лише один республіканець — та й той не дуже помітний (Генрі Байт). Конституція ж Сполучених Штатів визначає, що договори повинні затверджуватися Сенатом — більшістю в дві третини голосів Сенат налічував 47 демократів і 49 республіканців. Вільсон міг розраховувати на підтримку 43 демократів. Чотири інші демократи й 14 республіканців (серед яких такі визначні діячі, як Вільям Е. Борех, Гайрем В. Джонсон, Файлендер Нокс) були «непримиренні». Треба було заручитися принаймні 23 голосами інших республіканців. Більшість із них могли б прийняти договір чи то з незначними застереженнями, чи то з «поправками», які мали б на увазі відновлення переговорів із союзниками. Така була позиція голови комісії у закордонних справах Генрі Кебота Лоджа — особистого суперника Вільсона. Президент спробував підняти громадську думку й вирушив, незважаючи на свій стан здоров'я, у велике пропагандистське турне, зокрема на амер. Захід. Під час подорожі він захворів і протягом трьох місяців був цілком ізольований від політичного світу. Його дружина пропускала до нього тільки добрі новини, і він не змінював своєї позиції, хоча договір міг би бути затверджений з кількома застереженнями, які Франція й Англія були схильні прийняти. Тож сталося явно незрозуміле. 19 листопада 1919 р. текст договору разом з кількома поправками набрав усього 39 голосів проти 55, бо майже всі демократи за вказівкою Вільсона проголосували проти. Вільсон сподівався, що зможе взяти справу в свої руки й доможеться, щоб договір прийняли без поправок. 19 березня 1920 р. договір отримав 49 голосів проти 35, тобто бракувало семи голосів, щоб досягти більшості в дві третини. Тоді Вільсон вирішив перетворити президентські вибори в листопаді 1920 р. на такий собі плебісцит. Його кандидат — демократ Кокс зазнав нищівної поразки від другорядного республіканця Воррена Дж. Гардінга, що побудував свою програму на гаслі «повернення до нормального життя», тобто відмови від вільсонівського інтернаціоналізму. Сполученим Штатам довелося підписати сепаратний мир з Німеччиною, Австрією й Угорщиною (серпень 1921 р.). Відсутність Америки в Женеві мала дуже серйозно датися взнаки.