56. До інших європейських стандартів місцевого самоврядування, насамперед, належить Європейська хартія урбанізму, розроблена і прийнята Постійною конференцією місцевої і регіональної влади РЄ в 1993 р. Робота над цим документом розпочалася ще 1980 p., коли з ініціативи місцевої влади Європи в рамках РЄ заповаджувалася довгострокова програма під девізом "За краще життя в місті". Ця програма, спрямована на відродження міст континенту, мала і більш конкретні цілі:
поліпшення міського природного середовища проживання;
реабілітація існуючої житлової інфраструктури;
створення кращих соціальних і культурних можливостей у містах;
комунальний розвиток і участь у ньому громадськості.
Її підсумковим завданням стало розроблення документа, який би явився програмою РЄ у сфері міської політики і розвитку. Тому в розробці програми взяли участь і представники міжурядового комітету РЄ, що складається з представників національних міністерств держав-учасниць організації з питань міського розвитку.
Характерною рисою цього досить обсягового документа є наявність в ньому і обґрунтування принципів ефективного міського управління і місцевого життя, що мають бути покладені в основу урбаністичної політики урядів і місцевої влади держав-членів РЄ. Особливий інтерес становлять принципи міського розвитку, додержання яких, на думку РЄ, може сприяти відродженню і відновленню міського життя. Серед них можна виділити такі:
розвиток транспорту і транспортної інфраструктури;
стан навколишнього природного середовища і природи у місті;
стан міської архітектури і пам'ятників старовини;
житлове будівництво;
міська безпека і попередження злочинності; несприятливі чинники і положення інвалідів; організація спорту і дозвілля в місті; міська культура;
міжкультурна (етнічна) інтеграція; організація охорони здоров'я;
участь громадськості в міському розвитку і плануванні; економічний розвиток.
Слід зазначити, що розроблені принципи дістали високу оцінку муніципалітетів держав Західної Європи, через що на пленарній сесії Постійної конференції місцевої і регіональної влади РЄ (березень 1992 p., Страсбург) на їхній основі було прийнято проміжний документ, який одержав найменування Європейської Декларації міських прав1. Цей документ становить особливий інтерес і для органів місцевого самоврядування України, оскільки є комплексом умов стабільного розвитку і функціонування міських поселень в сучасних умовах. Крім того, він є своєрідним кадастром міських прав, що, як уявляється, обов'язково має знайти свій відбиток і закріплення в хартіях (статутах) міст з урахуванням індивідуальних особливостей їх розвитку. Таким чином, положення Декларації міських прав можуть бути сприйняті органами місцевого самоврядування міст України.
Важливе значення, що конституює, для системи місцевого самоврядування України мають принципи, що містяться в Європейській хартії про участь молоді в муніципальному і регіональному житті, прийнятої РЄ 1994 р. з ініціативи Конгресу місцевої і регіональної влади3. Ця Хартія має єдину природу з Європейською хартією про місцеве самоврядування 1985 p., оскільки прийнята безпосередньо державами-членами РЄ і, отже, носить для них обов'язковий характер, внаслідок чого національне законодавство цих держав має відповідати положенням Хартії.
У структурному відношенні Європейська хартія про участь молоді в муніципальному і регіональному житті складається з двох частин: перша — містить власне принципи, реалізація яких на практиці державами й місцевою владою забезпечує реальну участь молоді у функціонуванні місцевої демократії і стимулює процеси становлення громадської самосвідомості та громадської активності підростаючого покоління європейців; друга — містить принципи процесуальної властивості, спрямовані на реалізацію принципів першої частини.
Уявляється, що глибоке вивчення змісту і шляхів реалізації принципів, які містяться в Європейській хартії про участь молоді в муніципальному і регіональному житті, дуже актуально для державних органів і органів місцевого самоврядування нашої країни у світлі реалізації Концепції державної молодіжної політики в Україні, в якій знайшли свій відбиток її локально-регіональні аспекти. Тим більше, що Хартія в даний час відкрита для підписання і Україна як держава-член РЄ має буде до неї приєднатися і закріпити ці міжнародно-правові стандарти місцевого самоврядування в національному законодавстві.
Процес створення міжнародних стандартів місцевого самоврядування, як і будівництво єдиної Європи, триває і носить динамічний характер. У лютому 1992 р. РЄ було прийнято Конвенцію про участь іноземців у громадському житті на місцевому рівні (не набрала чинності), що передбачає не тільки заходи для прискорення інтеграції громадян іноземних держав, які правомірно перебувають і мешкають на території іншої держави, в життя територіальної общини, а й наділяє таких осіб правом обирати і бути обраними в місцеві органи самоврядування. У рамках РЄ розроблено і прийнято в 1999 р. Європейську хартію регіонального самоврядування, в якій основну увагу приділено становленню і функціонуванню місцевого самоврядування на регіональному рівні. Прийняття цього документа є істотним внеском у подальше зміцнення інституту місцевого самоврядування, адже він містить міжнародні стандарти, що регулюють якісно новий рівень взаємовідносин центральної державної влади і найзначніших адміністративних одиниць держави.
У жовтні 2000 р. РЄ прийняла Європейську конвенцію про ландшафти, що була розроблена Конгресом місцевих і регіональних влад Європи3. Вона спрямована на встановлення стійкого розвитку, заснованого на збалансованих і гармонічних відносинах між соціальними потребами, економічною діяльністю і навколишнім середовищем на локальному рівні функціонування людських поселень. У цьому документі закріплюється роль місцевих співтовариств і органів місцевого самоврядування з використання, формування і збереження ландшафтів — "частини території, у тому розумінні як вона сприймається такою населенням, відмітні риси якої є результатом дії чи взаємодії природного і/або людського факторів" (ст. 1 Конвенції). Тобто тут, у міжнародному документі рамкового характеру, фактично створюється, закріплюється і легалізується новий предмет ведення територіальних громад і органів місцевого самоврядування, якому мають кореспондувати в національному законодавстві дер-жав-учасниць Конвенції цілий ряд відповідних повноважень. Це ще раз демонструє роль міжнародних стандартів у розширенні компетенційної бази місцевого самоврядування.
Міжнародні стандарти місцевої демократії, розроблені спільно і визнані більшістю держав європейського континенту, регулюють не тільки найважливіші питання становлення місцевого самоврядування, які мають значення, що конституює (Європейська хартія про місцеве самоврядування 1985 р.), а й багатоаспектні питання міжнародного економічного і соціального співробітництва місцевих общин та місцевої влади (Європейська типова конвенція про транскордонне співробітництво 1980 р.) і питання участі молоді у функціонуванні місцевої демократії (Європейська хартія про участь молоді в муніципальному і регіональному житті 1994 p.). Крім того, слід зазначити зростання ролі такого інституціонального органу РЄ, як Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, що представляє інтереси общин і місцевої влади і самостійно розробляє документи міжнародного характеру, які містять прообрази міжнародних стандартів місцевого самоврядування, що згодом будуть сприйняті державами-членами цієї організації як такі (Європейська декларація міських прав 1992 p., Європейська хартія урбанізму 1993 p., Європейська хартія про регіональне самоврядування 1999 p., Європейська конвенція про ландшафти 2000 p.).
Усе це свідчить про формування глибоких інтеграційних тенденцій, яке відбувається в рамках РЄ, виявленням якого є розроблення єдиного уніфікованого підходу до найважливіших проблем існування єдиної Європи, де кожен житель має почувати себе членом великої і дружньої сім'ї.
Україна приєднується до цих процесів, сприймає, визнає і реалізує міжнародні стандарти місцевої демократії, що є свідченням бажання нашої держави приєднатися до сім'ї європейських народів
57. Парламент – невід’ємний атрибут кожної демократичної держави. Він є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, який обирається корпусом виборців або населенням. Конституція України не вказує на представницький характер парламенту, а тільки підкреслює, що це єдиний законодавчий орган. Але це не означає, що наш парламент не має представницьких ознак і властивостей. Останні виявляються у вказівках на представницький мандат народних депутатів України (ст.78), у виконуваних Верховної Радою завданнях і функціях. Конституція України встановлює, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої (тобто, прямої) демократії (ст.69), що народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування (ст.5). Тим самим конституційно в нашій державі встановлюється представницька демократія, що реалізується насамперед через парламент – Верховну Раду України.
Серед найважливіших завдань Верховної Ради України на сучасному етапі можна виділити наступні:
– відображення настроїв та думок якомога ширших верств населення і втілення їх у державно-владні рішення;
– забезпечення виходу України із системної кризи і поступального розвитку країни в усіх сферах суспільного життя;
– приведення законодавства у відповідність з усталеними уявленнями народу про належний і справедливий устрій державного і суспільного життя;
– забезпечення умов для повноцінного входження України у світове співтовариство та її незалежної і рівноправної діяльності у міжнародних організаціях;
– забезпечення гідних умов життя громадян України, якомога повнішої реалізації ними основних прав і свобод;
– досягнення всіх складових національної безпеки України.
За чинною Конституцією Верховна Рада України є однопалатним парламентом, який складається з 450 народних депутатів, що обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 4 роки.
Прерогативною функцією Верховної Ради України є законодавча. Визнання Верховної Ради єдиним законодавчим органом країни означає, що жодний закон України не може бути прийнятий, якщо він не розглянутий і не схвалений парламентом, а сам парламент має повну компетенцію у сфері законодавства. Жоден інший орган державної влади не має права приймати нормативно-правові акти вищої юридичної сили, виступаючи від імені українського народу.
Народним депутатом може бути тільки громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років. Не може бути обраний до Верховної Ради України громадянин, що має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Верховна Рада України є повноважною у випадку обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу.
Структура Верховної Ради України обумовлена її представницьким, колегіальним характером, функціями та компетенцією. Очолює Верховну Раду України Голова, який обирається на строк повноважень парламенту з числа народних депутатів таємним голосуванням. Обирається також 1-й заступник і заступник Голови Верховної Ради України.
Органами Верховної Ради України є депутатські групи, фракції, Погоджувальна рада фракцій (груп), комітети Верховної Ради України, Рада голів комітетів, тимчасові спеціальні та слідчі комісії, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Комітети зі свого складу можуть створювати підкомісії й робочі групи. Рахункова палата є самостійним органом і до складу Верховної Ради не входить.
58. Форми діяльності Верховної Ради України обумовлені колегіальним характером цього органу та універсальністю його компетенції. За юридичними наслідками форми діяльності парламенту поділяються на правові та неправові, а останні у свою чергу – на організаційні та матеріально-технічні.
До правових форм роботи українського парламенту належать нормотворча (або законодавча), установча, правозастосовча та контрольна. Вони були в цілому розкриті у попередньому параграфі при висвітленні функцій Верховної Ради України. При цьому слід відзначити, що Основний Закон 1996 р. фактично позбавив парламент можливості використовувати інтерпретаційну форму діяльності, надавши виключне право офіційного тлумачення Конституції та законів України Конституційному Суду України. Тому інтерпретаційна діяльність Верховної Ради України зводиться лише до тлумачення її постанов.
Організаційні форми роботи Верховної Ради України можна умовно поділити на основні та допоміжні. У межах основних організаційних форм здійснюється безпосереднє вироблення і прийняття рішень, а допоміжні являють собою способи інформаційного обміну між парламентом та іншими особами та організаціями. Іншими словами, основні форми роботи парламенту покликані забезпечити реалізацію компетенції парламенту, а допоміжні – забезпечити парламент повною і вірогідною інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих, зважених рішень, а також довести зміст прийнятих рішень до відома громадськості.
До основних організаційних форм діяльності Верховної Ради України належать: сесія; засідання депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради, комітетів, підкомісій і робочих груп, тимчасових слідчих і спеціальних комісій; персональна робота Голови Верховної Ради України, його заступників, голів комітетів; парламентські та комітетські слухання; індивідуальна робота народних депутатів у парламенті та виборчих округах. Серед допоміжних організаційних форм діяльності можна виділити особистий прийом громадян і посадових осіб; роботу з заявами, скаргами і зверненнями громадян; проведення прес-конференцій та інтерв’ю; організаційні форми діяльності, пов’язані з участю в міжпарламентських заходах, а саме – Загальні збори Національної парламентської групи України, засідання Виконавчого комітету Національної парламентської групи України; участь народних депутатів України в наукових, міжпарламентських щорічних та спеціалізованих конференціях і зустрічах; закордонні візити делегацій депутатів і парламентського керівництва та ін.
Матеріально-технічні форми діяльності (діловодство, стенографування, бухгалтерський облік та ін.) здійснюються безпосередньо апаратом Верховної Ради України.
Серед організаційних форм діяльності Українського парламенту головною безумовно є чергові та позачергові сесії. Чергові сесії Верховної Ради України починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня кожного року. Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.
Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань Верховної Ради і засідань комітетів та спеціальних тимчасових комісій Верховної Ради, що проводяться у період між пленарними засіданнями. Комітет Верховної Ради або її робоча група може проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради в тому випадку, коли законопроект визнаний невідкладним, або за дорученням Верховної Ради, якщо в цей час пленарне засідання не пов'язане з прийняттям рішень, проведенням виборів, призначенням або затвердженням посадових осіб.
Як правило, перший і третій тижні сесійного періоду відводяться для пленарних засідань, другий – для роботи комітетів, а четвертий – для роботи депутатів у виборчих округах, їхньої самостійної роботи, пов’язаної зі здійсненням депутатських повноважень, а також для роботи комітетів за дорученнями Верховної Ради України.
Порядок денний чергової сесії Верховної Ради України включає два розділи: перший – питання, цілком підготовлені для включення до розпису пленарних засідань Верховної Ради; другий – питання, підготовку і доробку яких парламент доручає здійснити комітетам Верховної Ради і відповідним органам.
Суттєвими відмінностями характеризується перша сесія Верховної Ради України нового скликання. Головна її специфіка полягає в тому, що вона має організаційно-установчий характер, тобто її головна мета полягає у створенні всієї необхідної структури парламенту і визначенні порядку його подальшої роботи. За тривалістю вона майже удвічі коротша від звичайної.
Верховна Рада вважається повноважною за умови обрання не менше 2/3 від її конституційного складу і збирається на першу сесію не пізніше ніж на 30-й день після оголошення результатів виборів.
Рішення Верховної Ради з будь-якого питання приймається на її пленарному засіданні після його обговорення. Прийняття рішення без обговорення питання на пленарному засіданні допускається лише у випадках, зазначених у Регламенті Верховної Ради України. Винесенню питання на розгляд на пленарному засіданні Верховної Ради передує його підготовка у відповідних комітетах Верховної Ради, за винятком випадків, зазначених у Регламенті.
Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань Верховної Ради або у відведеному для таємного голосування місці біля залу для засідань. Закон України, постанова Верховної Ради та інше рішення (крім процедурного або зазначеного в законі окремо) вважаються прийнятими, якщо після їх обговорення на пленарному засіданні за них проголосувала більшість від конституційного складу парламенту, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Рішення Верховної Ради України приймаються відкритим нефіксованим, відкритим фіксованим (поіменним) голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів чи таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як 1/3 депутатів, які взяли участь у голосуванні.
Серед допоміжних організаційних форм діяльності Українського парламенту слід виділити роботу Національної парламентської групи у Міжпарламентському Союзі, створеної у повному складі Верховної Ради України Постановою Верховної Ради України № 1059-XIV від 16 вересня 1999 року з метою вступу до Міжпарламентського Союзу та подальшої участі в його роботі. Формами роботи Національної парламентської групи є Загальні збори, робота Виконавчого комітету і робота парламентських делегацій.
59. Комітети Верховної Ради України – це постійно діючі депутатські органи Українського парламенту, призначені своєю роботою сприяти безперервній діяльності єдиного органу законодавчої влади. Комітети – допоміжні органи Верховної Ради України, що повинні забезпечувати реалізацію парламентом його функцій і наділені для цього відповідними повноваженнями. Вони відповідальні перед Верховною Радою України за свою діяльність і їй підзвітні.
Правовий статус комітетів закріплюється Конституцією, Регламентом Верховної Ради України, Законом «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. і положеннями про комітети, які затверджуються парламентом. Особливість правового статусу комітетів полягає в тому, що вони, будучи органами Верховної Ради України, не складають самостійну систему органів державної влади.
На сьогодні, згідно з Постановою Верховної Ради України від 1 лютого 2000 р. «Про перелік комітетів Верховної Ради України чотирнадцятого скликання» (в редакції Постанови від 06.04.2000 р.) у парламенті створено 23 комітети:
1. У галузі державного будівництва:
– з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України;– з питань державного будівництва та місцевого самоврядування; – з питань правової політики;– у закордонних справах;– з питань національної безпеки і оборони; – з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності;– з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.
2. У галузі господарської діяльності:
– з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій;– з питань промислової політики і підприємництва; – з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки;– з питань аграрної політики та земельних відносин;– з питань фінансів і банківської діяльності; – з питань бюджету;– з питань будівництва, транспорту і зв’язку;– з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
3. У галузі соціально-культурного будівництва:
– з питань культури і духовності;– з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; – з питань свободи слова та інформації;– з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства;– з питань науки і освіти; – з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму;– з питань соціальної політики та праці;– у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
До складу комітету входять голова, перший заступник голови, заступник голови, секретар і члени комітету. Структурними підрозділами комітету є підкомісії та робочі групи.
Комітети обираються з числа народних депутатів на 1-й сесії Верховної Ради нового скликання на термін її повноважень. Утворення комітетів здійснюється після формування і реєстрації фракцій. Кількісний склад кожного комітету визначається Верховною Радою України, але депутат може бути членом лише одного комітету.
Обрання голів комітетів здійснюється за списком у цілому без обговорення шляхом поіменного голосування, за результатами якого приймається постанова Верховної Ради України. Список кандидатур на посади голів комітетів подається до Верховної Ради Погоджувальною радою депутатських фракцій (груп).
За необхідності Верховна Рада України може створювати нові комітети, реорганізовувати раніше створені, змінювати їх персональний і кількісний склад.
Комітети мають право:
– вносити пропозиції щодо порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України, робити на них доповіді і співдоповіді з питань, віднесених до їх відання, визначати доповідачів (співдоповідачів);
– публікувати законопроекти до внесення на розгляд Верховною Радою України у першому читанні і звертатися до наукових установ, організацій, громадян з пропозицією висловити свою точку зору;
– вносити пропозиції до Верховної Ради України про проведення всенародного голосування (референдуму) з найважливіших питань державного життя країни;
– укладати договори з науково-дослідними установами, навчальними закладами на науково-інформаційний пошук, розробку, доробку та експертизу законопроектів;
– розглядати пропозиції, що свідчать про потребу в прийнятті нових законодавчих актів або внесенні змін у діючі, а в разі потреби готувати висновки на розгляд Верховної Ради України;
– під час здійснення контрольних функцій мають право заслуховувати Першого віце-прем’єра, віце-прем’єрів, міністрів, керівників міністерств, центральних та інших органів виконавчої влади України. За пропозицією комітету керівники цих органів зобов’язані прибути на його засідання і дати пояснення з питань, що розглядаються;
– під час здійснення своїх контрольних повноважень мають право доручати відповідним органам проведення оперативно-розшукових дій, передбачених ст.2,5,6 та п.1,3,4 ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»;
– звертатися з питань, віднесених до їхнього відання, до Голови Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших організацій, установ, підприємств незалежно від форм власності;
– вносити пропозиції про заслуховування на сесії Верховної Ради України звіту Кабінету Міністрів України про його діяльність, звітів керівників міністерств та інших органів виконавчої влади;
– здійснювати зв’язки з відповідними органами парламентів іноземних держав, брати участь у роботі міжнародних організацій і форумів.
Комітети не мають права законодавчої ініціативи й офіційного тлумачення законів.
Обов’язки комітетів:
– якісно, відповідно до вимог законодавства, готувати законопроекти до розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради України, здійснювати попередній їх розгляд, редагування та підготовку питань, що належать до їх відання;
– періодично звітувати перед Верховною Радою України про свою діяльність;
– вчасно виконувати доручення Верховної Ради України з питань законопроектної та організаційної роботи;
– вивчати і використовувати у своїй діяльності громадську думку, розглядати звернення громадян, що містять пропозиції щодо вдосконалення законодавства і вчасно реагувати на них.
У разі невиконання або неналежного виконання головами комітетів своїх обов’язків Верховна Рада України може достроково відкликати їх з посади, ліквідувати чи реорганізувати комітет у порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради України.
Комітети Верховної Ради України будують свою роботу на принципах законності, гласності, рівноправності, вільного колективного обговорення і вирішення питань.
Організаційними формами роботи комітетів є прості й спільні засідання комітетів, засідання-слухання, засідання підкомісій і робочих груп, персональна робота голів, заступників і секретарів комітетів.
Організація роботи тимчасових комісій Верховної Ради України
Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України створюються для підготовки і попереднього розгляду питань, що відносяться до її компетенції.
Тимчасові слідчі комісії створюються для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, якщо за це проголосує не менше ніж 1/3 від конституційного складу Верховної Ради України.
Тимчасова спеціальна комісія здійснює свою діяльність на принципах, встановлених для комітетів Верховної Ради України. Парламент приймає постанову про створення комісій Верховної Ради, визначає назву, завдання, кількісний і персональний склад комісії, обсяг коштів, виділених у її розпорядження, термін діяльності.
Тимчасова спеціальна комісія обирається з числа народних депутатів, що дали на це згоду. Мінімальний кількісний склад комісії має забезпечувати представництво не менше ніж по одному депутату від кожної групи та фракції.
Пропозиції щодо персонального складу тимчасових спеціальних комісій подаються депутатськими фракціями і групами не пізніше ніж у 2-денний термін після ухвалення рішення про необхідність її створення.
Народний депутат, який обраний до складу тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії, зобов’язаний:
бути присутнім на засіданнях відповідної комісії, брати участь у її роботі;
додержуватись порядку та норм депутатської етики на засіданнях тимчасової комісії;
виконувати доручення комісії, визначені її рішеннями;
Депутат, що входить до складу тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії, за його заявою може бути звільнений Головою Верховної Ради України від обов’язку бути присутнім на засіданні парламентського комітету.
Не пізніше як через 6 місяців після створення тимчасова комісія передає Верховної Раді України звіт про свою діяльність і підготовлені нею документи і проекти актів. Після обговорення результатів її роботи у комітетах і на пленарному засіданні Верховної Ради може бути прийняте рішення про продовження роботи комісії на новий термін.
Повноваження тимчасової комісії припиняються:
1. З прийняттям Верховною Радою остаточного рішення за результатами роботи комісії.
2. З прийняттям Верховною Радою акта, для підготовки проекту якого створювалася комісія.
Організація роботи депутатських груп і фракцій
Значний кількісний склад парламенту та розмаїття політичних переконань народних депутатів вимагає їх об’єднання у депутатські фракції та групи для формування і висловлення колективної позиції з питань порядку денного. Правовою основою діяльності депутатських фракцій і груп є Регламент Верховної Ради України.
Депутатські фракції – це об’єднання депутатів, сформовані на основі партійної приналежності. До складу депутатської фракції можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії.
Депутатські групи формуються на позапартійній основі й об’єднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку.
Депутат може входити до складу тільки однієї депутатської групи або фракції. Голова Верховної Ради України і його заступники не входять до їх складу.
Регламент Верховної Ради України передбачає низку обмежень щодо створення депутатських груп і фракцій. Об’єднання депутатів не можуть формуватися для захисту особистих, комерційних, місцевих, професійних або релігійних інтересів. Принципи діяльності фракцій і груп не повинні суперечити вільному характеру депутатського мандата. Об’єднання депутатів не можуть виступати від імені Верховної Ради України або українського народу.
Фракції й групи мають право на пропорційне представництво в усіх органах Верховної Ради України та офіційних парламентських делегаціях. Зокрема, комітети Верховної Ради України формуються депутатськими фракціями і групами за принципом пропорційності, з урахуванням фахової підготовки народних депутатів та домовленості між інціативними депутатськими об’єднаннями. Кожна депутатська група (фракція) має гарантоване право на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях Верховної Ради України та її органів. Вони беруть участь у пропорційному розподілі посад голів комітетів, мають право делегувати своїх представників у тимчасові комісії, попередньо обговорювати кандидатів на посади Голови Верховної Ради і його заступників. Фракції й групи можуть вільно співробітничати між собою шляхом утворення депутатських об’єднань і неформальних груп, які не підлягають реєстрації і не мають прав, встановлених Регламентом.
Порядок роботи депутатської групи (фракції), умови вступу депутата в таке об’єднання, його виходу чи виключення з неї визначаються самою депутатською групою (фракцією). Однак Регламентом Верховної Ради України передбачено, що депутатські групи і фракції проводять свої засідання відкрито і гласно. Закрите засідання може бути проведене за рішенням самої фракції чи групи.
60. Правовий статус Голови Верховної Ради України та його заступників регулюється Розділом IV Конституції України і главою 4.3. Регламенту Верховної Ради України.
Голова Верховної Ради України та його заступники обираються Верховною Радою України на строк її повноважень з числа народних депутатів України таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Вибори Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України можуть проводитися одночасно з виборами Голови Верховної Ради України, якщо до початку чи під час розгляду цього питання між депутатськими фракціями (групами) буде досягнута домовленість про вибори «в пакеті» цих посадових осіб. Голова Верховної Ради України і його заступники не можуть виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу (крім наукової, викладацької чи іншої творчої у позаробочий час), а також входити до складу правління чи ради підприємства або об’єднання громадян, що має на меті одержання прибутків.
Про обрання Голови Верховної Ради України та його заступників парламент приймає відповідні постанови.
Згідно зі ст.88 Конституції України, Голова Верховної Ради України: веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; представляє Україну у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; організовує роботу апарату Верховної Ради України. Визначені Конституцією повноваження Голови Верховної Ради України деталізовані у Регламенті Верховної Ради України та інших законах. Зокрема, відповідно до ст.4.3.8 Регламенту, Голова Верховної Ради України на виконання визначених Конституцією повноважень:
– представляє Верховну Раду в Україні та за її межами;
– забезпечує взаємодію Верховної Ради України з органами виконавчої, судової влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування;
– вживає заходів для охорони та захисту честі й гідності Верховної Ради, її органів та окремих депутатів;
– веде засідання Верховної Ради, забезпечує дотримання під час їх проведення Регламенту Верховної Ради (засідання мають вестись державною мовою);
– підписує акти, прийняті Верховною Радою України, засвідчуючи цим відповідність їх змісту прийнятим даними органами рішенням;
– видає розпорядження про опублікування актів Верховної Ради, що не потребують наступного підписання Президентом України;
– забезпечує дотримання розпорядку і розпису роботи Верховної Ради України, її Секретаріату;
– призначає і звільняє службовців Секретаріату Верховної Ради, здійснює інші повноваження, що стосуються проходження ними державної служби; щодо фахівців і посадових осіб здійснює ці повноваження за погодженням з відповідними комітетами Верховної Ради України;
– розпоряджається використанням приміщень, споруд, обладнання, а також територій, що перебувають у віданні Верховної Ради України;
– забезпечує контроль за діяльністю Секретаріату Верховної Ради України;
– затверджує положення про документооборот у парламенті України;
– забезпечує розробку проекту кошторису витрат Верховної Ради, погодження його з Міністерством фінансів і не пізніш як за 3 місяці до закінчення бюджетного року подає його на розгляд Верховної Ради;
– розпоряджається коштами, виділеними Верховній Раді України згідно з затвердженим бюджетом і кошторисом витрат Верховної Ради;
– не пізніш як через півтора місяця після закінчення бюджетного року подає на розгляд Верховної Ради докладний письмовий звіт про витрати Верховної Ради за минулий рік та про їх відповідність затвердженому кошторису витрат Верховної Ради чи відхилення від нього;
– контролює виконання Першим заступником, заступником Голови Верховної Ради та головами комітетів Верховної Ради України їх посадових обов’язків;
– на засіданні Верховної Ради України, найближчому після дня подання відповідної заяви, оголошує про зміни в складі комітетів Верховної Ради;
– видає розпорядження про відрядження депутатів, посадових осіб Верховної Ради України та підписує відповідні документи; затверджує звіти депутатів і посадових осіб Верховної Ради про виконану у відрядженні роботу;
– скликає і веде засідання Погоджувальної ради депутатських груп (фракцій);
– з метою сприяння зареєстрованим депутатським групам (фракціям) у здійсненні у Верховній Раді їх функцій, визначених Регламентом, надає їм на пропорційних засадах приміщення, обладнання, закріплює за ними адміністративно-технічний персонал, який користується їх довірою;
– не рідше одного разу на рік подає звіт Верховній Раді України про свою діяльність, організацію роботи парламенту та його органів, стан законодавчої бази в Україні;
– доповідає на першій сесії Верховної Ради України наступного скликання про політичне становище та стан законодавчої бази в Україні;
– подає Верховній Раді України наступного скликання на її першій сесії докладний письмовий звіт про фактичні витрати з кошторису парламенту у поточному році;
– видає розпорядження про негайне розміщення на інформаційній дошці у Верховній Раді України інформації про час, місце проведення, порядок денний засідань кваліфікаційних та атестаційно-дисциплінарних комісій суддів під час розгляду ними справ щодо суддів, які обираються чи призначаються парламентом;
– виконує разові доручення Верховної Ради України.
Одним з пріоритетних напрямків роботи Голови Верховної Ради та його заступників є ведення засідань парламенту. На пленарному засіданні ніхто не може виступати без дозволу головуючого на засіданні.
Голова Верховної Ради здійснює також інші функції, покладені на нього Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, Законом «Про комітети Верховної Ради України», Законом «Про статус народного депутата України» та іншими законодавчими актами. Зокрема, він має право брати участь у засіданнях Ради національної безпеки і оборони України, виконує функції державного експерта з питань таємниць у Верховній Раді України та ін.
Перший заступник Голови Верховної Ради і заступник Голови Верховної Ради виконують визначені Конституцією України обов’язки, беруть участь у розробці проекту кошторису витрат Верховної Ради, звіту про витрати з кошторису Верховної Ради, контролюють виконання головами відповідних комітетів Верховної Ради їх посадових обов’язків, не рідше одного разу на рік подають звіт Верховній Раді про свою діяльність і організацію діяльності Верховної Ради та її органів з питань, віднесених до їх відання.
Перший заступник Голови Верховної Ради веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, органами самоврядування, а також з питань підготовки і розгляду у Верховній Раді України законопроекту про державний бюджет та звіту про його виконання.
Заступник Голови Верховної Ради здійснює організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами судової влади, а також з питань ефективного здійснення Верховною Радою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольних повноважень.
61. Народні депутати України є повноважними представниками Українського народу у Верховній Раді України та відповідальними перед ним. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функції парламенту.
Правову основу роботи народних депутатів у Верховній Раді України та виборчому окрузі становлять норми Конституції України, Регламенту Верховної Ради України, законів «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України», постанов Верховної Ради України «Про забезпечення діяльності народних депутатів України» від 26 липня 1994 року № 122/94-ВР (зі змінами), «Про затвердження Положення про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України» від 13 жовтня 1995 року № 378/95-ВР, «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (зі змінами) та інших актів.
Згідно з чинним законодавством, народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі і мають вільний мандат. При виконанні своїх функцій і повноважень вони повинні керуватися Конституцією України, законами України, а також загальновизнаними нормами моралі.
Діяльність народного депутата у Верховній Раді України складається з таких форм: 1) участь у засіданнях Верховної Ради України; 2) участь у роботі депутатських фракцій (груп); 3) участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій; 4) участь у роботі підкомітетів і робочих груп; 5) участь у парламентських слуханнях; 6) подання депутатських запитів та депутатських звернень; 7) виконання доручень Верховної Ради та її органів; 8) індивідуальна робота над законопроектами, іншими документами; 8) інтерв'ю, участь у брифінгах та прес-конференціях.
Розклад робочого дня народного депутата планується з урахуванням розкладу роботи Верховної Ради України, а також тих комітетів і тимчасових комісій, до складу яких його обрано. При цьому індивідуальна робота депутата поєднується з колективною роботою у складі колегіальних органів парламенту (пленарні засідання парламенту, засідання комітетів, робочих груп, фракцій тощо).
Кожен з народних депутатів забезпечується персональним місцем у залі засідань Верховної Ради України, окремим технічно обладнаним службовим кабінетом у приміщеннях парламенту з розташуванням у ньому постійного робочого місця його помічника-консультанта. Народний депутат зобов'язаний бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України. У разі неможливості прибути на пленарне засідання він повинен завчасно повідомити про це з зазначенням причин апарат Верховної Ради України, а також голову комітету, комісії, до складу яких він обраний.
Народний депутат як член парламенту користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких він входить. Він голосує особисто і має один голос. Депутат має право брати участь у роботі комітетів, комісій, членом яких він не є, з правом дорадчого голосу.
Кожен депутат може впливати на зміст діяльності парламенту та його органів, бо йому надано право пропонувати питання для розгляду Верховною Радою або її органами; виступати із законодавчою ініціативою, висловлювати думку щодо кожного питання, яке розглядається на пленарному засіданні, виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування, брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні, порушувати питання про довіру складу органів, утворених парламентом, а також посадовим особам, яких обрано, призначено або затверджено парламентом, передавати для внесення до протоколу і стенографічного бюлетеня текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються парламентом.
Реалізації Верховною Радою свого повноваження щодо здійснення парламентського контролю сприяє надане депутату право порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території України, щодо яких є дані про порушення ними чинного законодавства, про проведення депутатських розслідувань з будь-якого питання. Цьому ж сприяє і депутатський запит.
Закон «Про статус народного депутата України» надає право народному депутату обирати і бути обраним до органів Верховної Ради — комітетів, тимчасових спеціальних і слідчих комісій. Народний депутат, який є членом комітету чи тимчасової комісії, має право вносити пропозиції про розгляд на їх засіданні будь-якого питання, що належить до їх компетенції, брати участь в обговоренні цих питань.
Маючи широке коло прав у Верховній Раді, народний депутат несе відповідальність перед нею, виконує її доручення. Верховна Рада має право заслуховувати повідомлення про його роботу в парламенті і про виконання доручень.
Обов'язки народного депутата у Верховній Раді України: а) дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави; б) додержуватися вимог Конституції, Закону «Про статус народного депутата України» та інших законів, Регламенту Верховної Ради України, присяги народного депутата; в) бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано; г) брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються парламентом та його органами; ґ) виконувати доручення Верховної Ради України, комітету, депутатської фракції (групи), тимчасової комісії, до складу яких його обрано; д) інформувати парламент та його органи про виконання їх доручень.
62. Верховна Рада на своїх сесіях вирішує певні питання, що за Регламентом належать до спеціальних процедур. Серед таких спеціальних процедур, що здійснюються Верховною Радою, слід назвати:
• затвердження державного бюджету та контроль за його виконанням;
• порядок розгляду і затвердження загальнодержавних програм економічного, соціального, національно-культурного розвитку, звіт та інформація про їх виконання;
• порядок розгляду питань про воєнний та надзвичайний стан;
• розгляд зовнішньополітичних питань;
• порядок застосування процедури імпічменту;
• забезпечення порядку реалізації процедур, зумовлених рішеннями Конституційного Суду України;
• порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України.
Процес прийняття бюджету починається після подання Кабінетом Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року до Верховної Ради проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік та доповіді про хід виконання бюджету поточного року. Проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України з додержанням вимог постанови Верховної Ради про основні напрями бюджетної політики на наступний рік (бюджетної резолюції).
Кабінет Міністрів України не пізніше 1 березня подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України за минулий рік, який розглядається не раніше як через десять робочих днів після його одержання. Прем'єр-міністру України або іншому члену Кабінету Міністрів України надається право виступити з доповіддю про виконання Державного бюджету України та відповісти на запитання народних депутатів України.
Звіт про виконання Державного бюджету України має бути розглянутий на засіданні Верховної Ради не пізніше 1 травня. На засіданні заслуховуються висновки Комітету з питань бюджету та інших комітетів та комісій. Після обговорення приймається постанова про звіт щодо виконання державного бюджету. У разі незатвердження звіту про виконання державного бюджету Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність державних органів і посадових осіб виконавчої влади, а також вирішити інші питання, пов'язані з порушеннями закону про Державний бюджет України, якщо такі порушення було виявлено під час розгляду звіту.
Кабінет Міністрів України вносить проекти найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку України, подає звіти та інформацію про виконання таких програм за попередній рік у Верховну Раду не пізніше як за місяць до розгляду їх на засіданні Верховної Ради.
Постанова Верховної Ради приймається і у разі затвердження найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку України, звітів або інформації про їх виконання. Вони публікуються у газеті "Голос України" та інших офіційних виданнях Верховної Ради. Контроль за ходом їх виконання Верховна Рада здійснює як безпосередньо при заслуховуванні доповіді Кабінету Міністрів з цих питань, так і через комітети Верховної Ради відповідно до їхньої компетенції.
При запровадженні на території України або її частині режиму воєнного, надзвичайного чи іншого стану, пов'язаного з обмеженням конституційних прав громадян, Верховна Рада розглядає поданий їй Указ Президента України про запровадження режиму воєнного чи надзвичайного стану протягом 48 годин без включення його до порядку денного. Рішення про затвердження або відхилення Указу Президента України про запровадження режиму воєнного чи надзвичайного стану, а також про запровадження Верховною Радою режиму надзвичайного стану вважаються прийнятими, якщо за них проголосувала більшість депутатів від їх фактичної кількості.
Верховна Рада ратифікує міжнародні договори відповідно до ст. 9 Конституції та Закону України "Про міжнародні договори України", а також Віденської конвенції про право міжнародних договорів у порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради.
Ратифікації підлягають договори:
- передбачені Законом України "Про міжнародні договори України";
- при укладенні яких сторони домовилися про наступну їх ратифікацію.
Усунення з посади Верховною Радою у зв'язку з вчиненням державної зради або іншого злочину (імпічмент) застосовується до Президента України відповідно до Конституції України.
Підставою для порушення питання про усунення з посади є відомості про вчинення Президентом України державної зради чи іншого злочину. Це питання ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Верховна Рада для проведення розслідування створює спеціальну тимчасову слідчу комісію. Усі засідання проводяться закрито. Про свою діяльність комісія інформує у будь-який час Голову Верховної Ради. Доцільність і обсяг надання попередньої інформації Верховній Раді комісія визначає самостійно.
Однією із спеціальних процедур Верховної Ради є дача згоди на притягнення до відповідальності народного депутата України. Подання про це вноситься до Верховної Ради. Клопотання, порушені органами попереднього слідства, має підтримати Генеральний прокурор України, а клопотання судових органів - Голова Верховного Суду України. Подання мають бути мотивованими, містити конкретні факти і докази з залученням матеріалів, що підтверджують обвинувачення у вчиненні суспільно небезпечного діяння або адміністративного проступку, за які стягнення накладаються у судовому порядку. У разі коли подання не відповідає вимогам, Верховна Рада повертає його відповідно Генеральному прокуророві або Голові Верховного Суду.
Рішення і висновки Конституційного Суду України у справах, порушених за поданням Верховної Ради України або з ініціативи інших юридичних і фізичних осіб, з питань, що входять до компетенції Верховної Ради, розглядаються на її відкритих засіданнях. їх розгляд здійснюється у невідкладному порядку.
Верховна Рада розглядає питання про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, зазначених у ст. З Закону України "Про статус народних депутатів України". З цього приводу Верховна Рада приймає відкритим (але не поіменним) голосуванням постанову і доручає Центральній виборчій комісії по виборах народних депутатів України провести вибори депутата замість вибулого відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України". Таке рішення перегляду не підлягає. Депутат, який бажає достроково скласти депутатські повноваження, подає особисту письмову заяву на ім'я Голови Верховної Ради
За поданням Комітету з питань депутатської етики Верховна Рада розглядає заяву депутата і приймає постанову про припинення його повноважень. У разі перебування депутата на посаді, не сумісній зі статусом народного депутата України, Верховна Рада за поданням Комітету з питань депутатської етики, на основі відповідних документів про таке перебування та рішення суду про несумісництво мандата з діяльністю народного депутата приймає постанову про дострокове припинення його депутатських повноважень.
Таким чином, законодавство України передбачає ряд спеціальних процедур, що їх здійснює Верховна Рада на пленарних засіданнях.
63. Під апаратом Верховної Ради України розуміють її внутрішній допоміжний орган, який складається з посадових, службових осіб та технічного персоналу і здійснює функції організаційного, правового, інформаційного, соціально-побутового, аналітичного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності парламенту, його структурних підрозділів і народних депутатів. Співробітники парламентського апарату самі ніяких державно-владних рішень від імені парламенту чи його структурних підрозділів не приймають, а лише забезпечують розробку проектів таких рішень, їх підготовку і виконання.
Апарат Верховної Ради України не має статусу самостійного органу державної влади, а є лише необхідною допоміжною структурою, яка забезпечує функціонування парламенту як єдиного органу законодавчої влади. Саме таке призначення парламентського апарату закріплене Регламентом Верховної Ради України.
Правову основу діяльності апарату Верховної Ради України складають нормативні акти, прийняті парламентом, Головою Верховної Ради України, а також Керівником апарату. Переважна більшість з них є підзаконними, що цілком відповідає політико-правовій практиці багатьох зарубіжних держав. Зокрема, всі підрозділи апарату Верховної Ради України функціонують у статусі юридичних осіб на основі положень про них, які затверджуються Головою Верховної Ради України за поданням Керівника апарату. Крім зазначених положень, правову основу діяльності апарату Верховної Ради України складають:
- Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р.;
- Постанова Верховної Ради України “Про структуру апарату Верховної Ради України” від 20 квітня 2000 р. № 1678-ІІІ;
- Положення про Апарат Верховної Ради України, затверджене розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31 травня 2000 р. №459;
- Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 р. № 2288 “Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів”;
- Постанова Верховної Ради України “Про газету Верховної Ради України “Голос України” від 2 червня 1999 р. № 708-XIV;
- Постанова Верховної Ради України від 6 березня 1996 р. № 82/95-ВР “Про Статут редакції журналу Верховної Ради України “Віче”;
- Інструкція з діловодства в апараті Верховної Ради України, затверджена Розпорядженням Керівника апарату Верховної Ради України № 169 від 19 лютого 1998 р.
Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 р. № 1687-ІІІ гранична чисельність співробітників апарату була встановлена в кількості 900 штатних одиниць. Для порівняння: апарат парламенту Великобританії становить 1609 працівників (1280 у Палаті громад і 329 у Палаті лордів), апарат Бундестагу ФРН - 2500 працівників (адміністрація – 2500, особистий апарат депутатів – 3500), апарат Національних Зборів Франції – 5054 працівники (2694 помічників депутатів і 2360 державних службовців), апарат Конгресу США – 27 000 працівників (з яких особистий персонал у Палаті представників – 7 278, у Сенаті – 4294).
Згідно з Постановою Верховної Ради України № 1678-ІІІ від 20 квітня 2000 р. “Про структуру апарату Верховної Ради України” парламентський апарат складається з наступних структурних підрозділів:
– Керівництво апарату;
– Секретаріат Голови Верховної Ради України;
– Секретаріат Першого заступника Голови Верховної Ради України;
– Секретаріат заступника Голови Верховної Ради України;
– Секретаріати комітетів, депутатських фракцій, груп;
– Головне науково-експертне управління;
– Головне юридичне управління;
– Головне управління документального забезпечення;
– Головне організаційне управління;
– Інформаційне управління;
– Управління комп’ютеризованих систем;
– Управління по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування;
– Управління забезпечення міжпарламентських зв’язків;
– Управління кадрів;
– Відділ зв’язків з органами правосуддя;
– Відділ контролю;
– Відділ з питань звернень громадян;
– Перший відділ;
– Сектор мобілізаційної роботи;
– Управління справами.
У сфері правового та наукового забезпечення на апарат Верховної Ради України покладаються наступні завдання:
– підготовка матеріалів, пов’язаних з розробкою законопроектів і законодавчих пропозицій;
– розробка або участь в розробці, за дорученням керівництва Верховної Ради України, проектів законодавчих актів, актів комітетів і комісій Верховної Ради України;
– експертиза законопроектів, що вносяться до Верховної Ради України суб’єктами права законодавчої ініціативи, організація наукової експертизи в наукових установах; експертиза актів законодавства щодо їх відповідності Конституції і законам України;
– участь у доопрацюванні проектів законодавчих актів після першого, другого і наступних читань;
– візування законопроектів, що подаються на розгляд Верховної Ради України у другому та наступних читаннях;
– здійснення контролю за підготовкою проектів законів та інших актів Верховної Ради України щодо їх юридичного і редакційного оформлення;
– подання наукової та правової допомоги комітетам і комісіям Верховної Ради України в підготовці законопроектів, консультування народних депутатів України з цих питань; організація систематизованого обліку законодавства;
– підготовка відповідних довідкових та науково-аналітичних матеріалів з питань, що розглядаються Верховною Радою України;
– здійснення аналізу практики застосування чинного законодавства з метою його вдосконалення та сприяння реалізації функції парламентського контролю Верховною Радою України та її органами;
– оцінка макроекономічної політики та бюджету, податкового законодавства, визначення наслідків внесення змін і доповнень до чинного законодавства з цих питань;
– розробка на основі аналізу практики застосування законодавства України прогнозів розвитку його відповідних галузей;
– здійснення взаємовідносин з органами правосуддя щодо відповідності актів Верховної Ради України Конституції України та законам України;
– забезпечення представництва Верховної Ради України в Конституційному Суді України та інших судових органах при розгляді справ;
– підготовка наукових висновків з питань європейської інтеграції та міжнародних відносин;
– встановлення та розвиток зв’язків з відповідними службами парламентів зарубіжних країн з питань парламентського права, розвитку і вдосконалення законодавства, законопроектної роботи, обміну досвідом; підготовка узагальнюючих матеріалів і пропозицій для Верховної Ради України;
– здійснення експертизи пропозицій Президента України щодо прийнятих Верховною Радою законів;
– роз’яснення положень законодавства за зверненнями народних депутатів України, органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, окремих громадян;
– підготовка за дорученням керівництва Верховної Ради України висновків з окремих правових питань.
На апарат Верховної Ради України також покладаються істотні завдання у сфері організаційного забезпечення роботи парламенту:
– організаційне забезпечення реалізації Верховною Радою України своїх конституційних повноважень;
– реєстрація законопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради України суб’єктами права законодавчої ініціативи, ведення бази даних та контроль за їх проходженням у комітетах і комісіях Верховної Ради України;
– підготовка за пропозиціями суб’єктів права законодавчої ініціативи та комітетів і комісій Верховної Ради України проектів зведених перспективних і поточних планів законотворчої роботи Верховної Ради України, проектів порядку денного сесії та розкладів пленарних засідань Верховної Ради України, аналітичних матеріалів про стан їх реалізації;
– забезпечення діяльності комітетів і комісій Верховної Ради України та подання їм організаційно-інформаційної і консультативно-методичної допомоги в процесі розробки та опрацювання внесених на розгляд законопроектів, оформленні прийнятих законів, постанов, а також забезпечення взаємодії комітетів Верховної Ради України в процесі законотворення;
– організаційно-методичне забезпечення роботи зареєстрованих у Верховній Раді України депутатських фракцій і груп;
– сприяння налагодженню взаємодії з питань законотворчої роботи комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій і груп з Адміністрацією Президента України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими і громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування;
– подання консультативної та організаційної допомоги народним депутатам України, комітетам і комісіям Верховної Ради України у виконанні планів законотворчої та контрольної роботи, доопрацюванні законопроектів;
– методичне і організаційне забезпечення підготовки та проведення пленарних засідань Верховної Ради України, засідань комітетів і комісій Верховної Ради України;
– забезпечення народних депутатів України законопроектами та інформаційними матеріалами з питань, що вносяться на розгляд Верховної Ради України;
– облік та узагальнення пропозицій і зауважень, висловлених при обговоренні законопроектів та інших питань на сесіях Верховної Ради України, а також пропозицій і зауважень, що надходять до проектів актів, опублікованих для всенародного обговорення;
– забезпечення разом з відповідними комітетами, депутатськими фракціями і групами підготовки “Днів Уряду України” та парламентських слухань у Верховній Раді України;
– організація системи навчання і стажування народних депутатів України, забезпечення взаємодії депутатських фракцій і груп з комітетами у цих питаннях;
– здійснення взаємодії з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у підготовці питань, що вносяться на розгляд Верховної Ради України, її комітетів і комісій;
– подання організаційно-методичної допомоги місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у здійсненні заходів щодо підготовки та проведення виборів народних депутатів України і виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, референдумів; підготовка та узагальнення інформацій про хід виборчих кампаній, підсумки виборів та місцевих референдумів;
– підготовка матеріалів, пов’язаних з вирішенням питань адміністративно-територіального устрою України, ведення автоматизованої системи “Адміністративно-територіальний устрій України”;
– організація обліку даних про кількість і склад територіальних громад та органів місцевого самоврядування, подання їм методичної допомоги;
– участь в організації контролю за реалізацією законів та інших актів Верховної Ради України та її органів;
– підготовка відповідних аналітичних матеріалів , тощо.
Значною є роль апарату Верховної Ради України і в сфері документального забезпечення діяльності парламенту та його органів:
– документальне обслуговування Верховної Ради України, її комітетів і комісій, депутатських фракцій і груп;
– ведення протоколів і стенограм засідань Верховної Ради України, нарад, прес-конференцій та інших заходів;
– забезпечення правильності оформлення та своєчасності проходження документів в апараті; приймання і експедиційна обробка документів, аналіз, опрацювання та доставка службової кореспонденції адресатам; впровадження наукової організації роботи з документами в апараті Верховної Ради України;
– опрацювання, друкування і тиражування матеріалів та документів, пов’язаних з діяльністю Верховної Ради України;
– оформлення і розсилка в установленому порядку актів Верховної Ради України та її органів, забезпечення опублікування цих та інших офіційних матеріалів, інформацій про діяльність Верховної Ради України;
– організація підготовки до видання документів Верховної Ради України;
– підготовка стенографічних матеріалів засідань Верховної Ради України;
– організація ведення діловодства в апараті, облік, зберігання та забезпечення користування документами Верховної Ради України, її органів; комплектування архіву, підготовка документів та архівних справ для передачі їх в установленому порядку на постійне зберігання.
В умовах подальшої інформатизації державно-владної діяльності значно зростає кількість завдань, що покладаються на апарат Верховної Ради України у сфері інформаційного та комп’ютерно-технологічного забезпечення:
– забезпечення Верховної Ради України, її комітетів і комісій та народних депутатів України відповідною внутрішньою і міжнародною інформацією з правових, політичних, економічних, соціальних, інших проблем на основі сучасних методів і засобів обробки даних комп’ютерних мереж і телекомунікацій;
– формування та підтримання в належному стані інтегрованого банку даних, що забезпечує законотворчу та правозастосовчу діяльність, розробку проектів рішень з проблемних питань, пов’язаних із законодавчою діяльністю Верховної Ради України;
– організація, створення і забезпечення функціонування комп’ютеризованої інформаційної системи колективного користування, що охоплює законотворчий процес;
– інформаційно-технологічне забезпечення ведення пленарних засідань Верховної Ради України;
– методичне і технологічне супроводження комп’ютеризованої обробки проектів законів на всіх стадіях їх проходження у Верховній Раді України; ведення бази даних “Законотворення”;
– формування баз даних законів та постанов Верховної Ради України, забезпечення доступу до баз даних законодавчих актів зарубіжних країн;
– організація і проведення науково-дослідницьких та конструкторських робіт по створенню проблемно-орієнтованих комплексів і робочих місць у Верховній Раді України, удосконалення системи правової інформації, участь в реалізації завдань правової інформатизації України;
– організація і здійснення інформаційно-бібліотечного забезпечення діяльності Верховної Ради України.
У сфері фінансового, господарського, матеріально-технічного та соціально-побутового забезпечення на апарат Верховної Ради України покладаються такі завдання:
– здійснення фінансування діяльності Верховної Ради України та структурних підрозділів її апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на здійснення повноважень Верховної Ради України;
– здійснення в межах наявних коштів матеріально-технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України;
– здійснення оперативного управління державним майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України;
– забезпечення в установленому порядку соціально-побутових та житлових умов народних депутатів України, працівників апарату Верховної Ради України;
– забезпечення діяльності Верховної Ради України необхідними засобами зв’язку та іншими засобами оргтехніки;
– здійснення господарського обслуговування Верховної Ради України.
64. Правовий та організаційний статус Рахункової палати
Останнім часом питання, пов'язані зі складанням та виконанням Державного бюджету України, стали в країні без перебільшення центральними економічними проблемами. Це пояснюється тим, що Державний бюджет - це фактично фінансовий план доходів та видатків держави. За цих умов особливого значення набуває парламентський контроль у бюджетно-видатковій сфері. З цією метою і було створено Рахункову палату Верховної Ради України.
Рахункова палата є постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю, який утворюється Верховною Радою, підпорядкований і підзвітний їй.
Завданнями Рахункової палати є:
- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;
- здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;
- контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
- контроль за додержанням законності щодо надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;
- контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;
- аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про вдосконалення бюджетного процесу в цілому;
- регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;
- виконання інших завдань, передбачених для Рахункової палати чинним законодавством України.
1) Голова Рахункової палати; 2) члени Рахункової палати: а) перший заступник Голови Рахункової палати; б) заступник Голови Рахункової палати; в) головні контролери Рахункової палати; г) секретар Рахункової палати.
Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат. Структуру і штатний розпис апарату Рахункової палати затверджує Колегія Рахункової палати за поданням Голови Рахункової палати в межах бюджетних коштів, передбачених на її Утримання.
65. Принципи, функції та повноваження Рахункової палати
Рахункова палата здійснює державний фінансово-економічний контроль на засадах(принципах):
- законності - діяльність Рахункової палати ґрунтується виключно на законодавстві і будь-яке втручання в цю діяльність категорично забороняється;
- плановості - діяльність Рахункової палати є послідовною, прогнозованою та системною. Ця діяльність організується і проводиться Рахунковою палатою на основі річних і поточних планів;
- об'єктивності - діяльність Рахункової палати є достовірною. Вона відповідає характерові суспільних відносин, економічним, політичним та ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві;
- незалежності - у межах своєї компетенції Рахункова палата самостійно вирішує всі питання, пов'язані зі здійсненням контролю, проведенням перевірок, ревізій та обстеження;
- гласності - робота Рахункової палати є відкритою. Рахункова палата відповідно до цього принципу регулярно поширює інформацію про свою діяльність у засобах масової інформації, а Щорічний звіт про роботу Рахункової палати перед Верховною Радою України навіть підлягає обов'язковому опублікуванню.
Рахункова палата здійснює такі функції:
1) контролює виконання законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов, виконання Державного бюджету України, фінансування загальнодержавних програм у частині, що стосується використання коштів цього бюджету;
2) здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, у тому числі видатків з обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу України, витрачанням коштів цільових фондів;
3) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків Державного бюджету України;
4) контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України Державним казначейством України, законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах України;
5) надає консультації органам і посадовим особам, які обираються, затверджуються або призначаються Верховною Радою України з питань витрачання коштів Державного бюджету України. В ході проведення перевірок і аналізу стану економіки розробляє заходи щодо вишукування можливостей і нових джерел залучення додаткових надходжень до Державного бюджету України і вносить відповідні пропозиції Міністерству фінансів України;
6) здійснює за дорученням Верховної Ради України, комітетів Верховної Ради України контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що їх затверджує Верховна Рада України;
7) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету України на виконання загальнодержавних програм;
8) проводить попередній аналіз до розгляду на засіданнях комітетів та Верховної Ради України звітів Антимонопольного комітету України щодо здійснення ним державного контролю за додержанням антимонопольного законодавства, а також звітів Фонду державного майна України та посадових осіб, яких обирає, призначає або затверджує Верховна Рада України, щодо ефективного управління майном, що є основним національним багатством, власністю українського народу;
9) контролює виконання рішень Верховної Ради України про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України, касове виконання Державного бюджету України Національним банком України та уповноваженими банками;
10) перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють за кордоном і фінансуються з Державного бюджету України;
11) готує і дає висновки та відповіді на звернення органів виконавчої влади, органів прокуратури і суду з питань, що належать до її відання;
12) здійснює зв'язки з контрольними органами іноземних держав та відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво.
Виходячи з цього законодавство України передбачає для Рахункової палати такі повноваження.
1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;
2) проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах, визначених законодавством України;
3) перевіряти в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської діяльності, а також перевіряти касові операції з готівкою та цінними паперами, матеріальні цінності, їх облік, зберігання та витрачання;
4) отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;
5) отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції і стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, від інших підприємств та організацій - довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств та організацій;
6) організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;
7) проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки за окремими розділами і статтями Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів;
8) проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;
9) здійснювати аналіз та дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства в цілому;
10) готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України, у тому числі доходів і видатків загальнодержавних цільових фондів, фінансування загальнодержавних програм за звітний рік;
11) направляти матеріали перевірок, ревізій та обстежень Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам та організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;
12) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі;
13) залучати до проведення перевірок, ревізій та обстежень на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-експертів з інших установ та організацій, а також працівників інших державних контрольних, податкових і правоохоронних органів з оплатою їхньої праці в необхідних випадках за рахунок власних коштів;
14) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обстежень фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обстежень до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.