134.Конференція в Потсдамі

Конференція, про яку Гопкінс та Сталін домовились під час своїх переговорів, відкрилася в палаці Цецілієнгоф у Потсдамі 17 липня 1945 р. Це була остання зустріч керівників урядів трьох держав: вона була також останньою зустріччю, на кій укладено суттєво важливі угоди. На ній зовсім не розглядалися проблеми Далекого Сходу; вона була присвячена Європі і, зокрема, майбутнім мирним договорам: які повинні бути процедури укладання мирних договорів? На яких політичних засадах вони мають грунтуватися?

Щодо першого питання американська делегація внесла пропозицію про створення Ради міністрів закордонних справ, перше засідання якої мало відбутися в Лондоні у вересні 1945 р. До складу комісії мали ввійти амер., британський, радянський, фр. та китайський міністри, її головне завдання полягало в опрацюванні договорів про мир із сателітами Німеччини (Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією) та висуненні способів урегулювання невирішених територіальнихпроблем. Договір про мир з Німеччиною мав бути підготований пізніше. У засіданні ради взяли участь не всі її члени. Для розгляду питання про сателітів Німеччини «до ради повинні увійти представники тих держав, котрі поставили свої підписи під умовами капітуляції тієї чи іншої конкретної ворожої держави. При підготовці мирного договору з Італією Франція мала вважатися країною, яка підписала умови капітуляції Італії». Цією тезою Франція усувалася від роботи над мирними договорами з іншими державами-сателітами. Було ухвалено постанову про розпуск Європейської консультативної комісії.

Англосакси нарікали на ситуацію в Болгарії та Румунії, уряди яких не були демократичними і в яких практично не діяли контрольні комісії союзників, лише СРСР здійснював свій вплив. Сталін відповів контратакою, вказавши на ситуацію в Греції, окупованій британцями. Головною проблемою було проведення вільних виборів. Черчілль висловив жаль, що члени британської місії в Бухаресті не мали ніякої змоги вільно пересуватися територією країни: «Здасться, що вони оточені залізною завісою». Крім того, англо-американці хотіли повернути свої промислові об'єкти, кі колись належали їм у Румунії, або одержати за них компенсацію. Адже СРСР конфіскував ці підприємства, посилаючись на те, що вони стали німецькою власністю. З цього питання не досягнено згоди. Обмежилися лише тим, що сформували дві експертні комісії: англо-російську та американо-російську. Щодо Німеччини Потсдамська конференція визначила «політичні та економічні принципи, якими належить керуватися у відносинах з Німеччиною протягом початкового періоду здійснення контролю». Про це ми поговоримо в наступному розділі. Угода передбачала цілковите роззброєння та демілітаризацію Німеччини, ліквідацію націонал-соціалістичної партії, скасування нацистських законів, суд над воєнними злочинцями, денацифікацію — перевірку членів партії нацистів, контроль над німецькою системою освіти; потрібно було докласти зусиль для децентралізації та демократизації Німеччини і в найближчому майбутньому не створювати центрального уряду в країні. Рівень промислового виробництва мусив бути під суворим контролем. Щодо репарацій, СРСР мав їх стягувати у своїй зоні і до того ж одержати від західних зон 15% придатного промислового устаткування в обмін на еквівалентну вартість харчових продуктів та сировини і ще 10% того промислового устаткування, котре не було необхідним для відбудови Німеччини, без будь-якого еквівалентного обміну. Радянська сторона погодилася задовольнити вимоги Польщі про її власну частку в репараціях. Але так само, як у Німеччині, в Польщі фактично проводився Демонтаж заводів. Був схвалений план розділу між союзниками військового й торговельного флоту Німеччини. На цій конференції англосакси пообіцяли передати Радянському Союзові Кенігсберг і частину Східної Пруссії. Проте вони не взяли на себе жодних зобов'язань щодо територій, розташованих на схід від лінії Одер— Нейсе, і погодились лише на те, що ці території тимчасово підлягатимуть польському урядові.

На конференції були розглянуті й деякі інші питання. СРСР поставив вимогу про свою опіку над Італійською Лівією. Західні держави на це не погодилися. СРСР бажав також здійснювати контроль у турецьких протоках. Було вирішено, що ухвали Монтрейської конференції будуть переглянуті.

Зазначимо, що 25 липня виникла необхідність перенести конференцію на іншу дату у зв'язку з тим, що британська делегація мала повернутися до Лондона на час підведення підсумку виборів у Великобританії. Переважна більшість голосів, яку одержали лейбористи, дала можливість їхньому лідерові Еттлі сформувати новий уряд, у якому на посаду міністра закордонних справ був призначений Бевін. Отже, Черчілль та Іден більше не брали участі в конференції, яка тривала до 2 серпня. Але здається, що британська політика в той час не зазнала ніяких змін.

Бірнс, зокрема, зазначив: «Ми вважаємо цю конференцію успішною. Ми були переконані, що угоди, яких досягнуто, служитимуть підґрунтям для майбутнього відновлення Європи... проте порушення цих угод перетворило б успіх конференції на її поразку».