48. Нова Зеландія

Маловідомим є той, однак, безперечний факт, що не Швеція, а невеличка Нова Зеландія (268,68 тис. кв. км, 3,9 млн. чол.) має претендувати на роль першої держави загального благоденства. Початок її створенню поклав уряд Ліберальної партії у 1891-1912 рр., який вперше у світі надав виборчі права жінкам й запровадив пенсії по старості, а також обов’язковий арбітражний розгляд трудових конфліктів, що дозволило захистити слабкі в той час профспілки. Ліберали приймали капіталістичні засади економіки – приватну власність і ринок, але водночас прагнули використати державну владу, щоб унеможливити експлуатацію найслабших й досягти гармонійного національного консенсусу. З часом зростання числа промислових робітників прискорив заснування самостійної Лейбористської партії Нової Зеландії (1916 р.), котра перемагала на парламентських виборах і формувала уряди у 1935-1949, 1957-1960, 1972-1975, 1984-1990 рр. й нині перебуває при владі (з грудня 1999 р., лідер і прем’єр-міністр – Хелен Кларк). Партія перебувала на соціал-реформістських позиціях, слідувала гуманістичним традиціям лібералів, розширюючи соціальні гарантії й пільги для бідних, та намагалася захистити новозеландських фермерів і промисловців від коливань світових цін шляхом посилення державного контролю за збутом і розподілом.

Уже перший лейбористський уряд Майкла Джозефа Севеджа запровадив у Новій Зеландії сучасну систему соціального забезпечення, гарантувавши робітникам встановлений мінімум зарплати, скоротивши завдяки суспільним роботам на кшталт “Нового курсу” Франкліна Рузвельта безробіття, підвищивши пенсії й прийнявши у 1938 р. Акт про соціальні гарантії, що на десятиліття раніше від Великої Британії започаткував фактично безплатну систему охорони здоров’я. По завершенні Другої світової війни були запроваджені пільги на дітей без перевірки заможності родини. Цим завершилося створення цілісної та всеохоплюючої системи соціального забезпечення, що спиралася на високий попит на світовому ринкові на сільськогосподарську продукцію країни й за котрої не існувало страху перед злиденністю як у білих новозеландців, так і у маорі. Показово, що і правоцентристська Національна партія (заснована у 1936 р. в результаті об’єднання колишніх лібералів і Партії реформ, лідер – Дженні Шиплі), котра спирається на впливові ділові кола та фермерів і перебувала при владі у 1949-1957, 1960-1972, 1975-1984 і 1990-1999 рр., визнавала необхідність розвитку системи соціального забезпечення, але робила акцент на зменшенні ролі держави й наголошувала на важливості індивідуального підприємництва. Перший уряд Національної партії на чолі з Сідні Холландом навіть попередив політику британських консерваторів, коли дозволив на пільгових умовах мешканцям викупати державне житло. Наступний уряд Кейта Халіока відмінив смертну кару, призначив спеціальних урядовців, які мали розбирати справи громадян, що програли їх проти урядових установ, а також запровадив компенсації при нещасних випадках і зрівняв у оплаті праці жінок із чоловіками. Третій прем’єр-міністр від Національної партії Роберт Малдун залишив після себе пам’ять тим, що встановив найвищі пенсії по старості в історії країни.

До середини 80-х рр. ХХ ст. не існувало суттєвих розбіжностей між двома провідними політичними партіями і у зовнішній політиці Нової Зеландії, оскільки як і Австралія, ця держава для гарантування своєї безпеки потребувала могутнього союзника перед лицем багатомлн.них азійських держав. Входячи до складу Британської імперії, а пізніше – Британської співдружності, обидві країни покладалися на Лондон і зробили помітний внесок у спільну з ним боротьбу на фронтах обох світових воєн у Європі й на Близькому Сході. Нова Зеландія, на відміну від Австралії, після падіння у 1942 р. Сінгапура навіть вирішила не повертати основну частину своїх військ на батьківщину. А оскільки загроза з боку Японії посилювалася, у Новій Зеландії було розміщено амер. дивізію морської піхоти.

Тому після завершення Другої світової війни основним союзником країни стали США, котрі з охотою пішли на розширення своїх зобов’язань на півдні Тихого океану коли “холодна війна” перекинулася на Азію. Нова Зеландія стала учасником таких військово-політичних блоків, як ANZUS, SEATO і ANZUK (створений у 1971 р. для оборони Малайзії та Сінгапуру), відрядила свої війська для захисту Малайзії під час її конфронтації з Індонезією, а також символічний контингент до В’єтнаму у 60-і рр.

Але в 1984 р. лейбористський уряд Девіда Лонгі, вчасно відчувши близьке завершення “холодної війни”, виступив проти проведення Францією ядерних випробувань на тихоокеанських атолах, заборонив доступ до портів країни американських та інших військових суден з ядерною зброєю на борту й атомними двигунами, проголосив Нову Зеландію та навколишню 200-мильну акваторію без’ядерною зоною, задекларувавши намір досягти перетворення в таку зону всієї південної частини Тихого океану.

4 серпня 1985 р. в Аваруа, адміністративному центрі самоврядного володіння Нової Зеландії – Островів Кука, почала роботу ХVІ сесія Південно-тихоокеанського форуму (заснований 5 серпня 1971 р. для сприяння регіональній політичній співпраці) за участю представників Нової Зеландії, Австралії, Західного Самоа, Фіджі, Тонга, Науру, Папуа-Нової Гвінеї, Соломонових островів, Тувалу, Кірібаті, Вануату і новозеландських автономних територій Ніуе та Островів Кука. Через два дні вони схвалили Договір про створення без’ядерної зони у південній частині Тихого океану (договір Раротонга, за назвою острова, де він був підписаний). Угода забороняла державам-учасницям виробляти, набувати чи отримувати будь-які ядерні вибухові пристрої, а також здійснювати поховання радіоактивних відходів чи інших радіоактивних речовин у межах зони дії Договору. На півдні вона проходить на рівні 60 градусів південної широти, на півночі – екватором, на заході – між територіальними водами Австралії й Індонезії, на сході – суміщається з кордоном Договору про заборону ядерної зброї в Латинській Америці від 14 лютого 1967 р. (“Договір Тлателолько”).

Одночасно новозеландський уряд започаткував програму глобальної реконструкції економіки, спрямовану на звільнення від концесійної залежності від Лондона й побудову більш індустріалізованого, ринкового господарства, здатного до світової конкуренції. Як наприкінці ХІХ ст. новозеландці виступили першопрохідцями у створенні держави загального благоденства, так і в 90-і рр. ХХ ст. вони виявилися піонерами у відмові від суспільства гарантованих соціальних пільг. Держава відмовилася від практики опіки колективних угод із заробітної плати, належні їй підприємства були приватизовані чи перетворені на корпорації, фінансовий сектор звільнений від урядового регулювання, а ринки національних виробників – відкритими для конкуренції. Але демократичні парламентські традиції були збережені, як і законодавчий каркас держави, ідеалом котрої є рівність усіх перед законом, незалежно від раси релігії чи походження. До того ж уже в 1993 р. в результаті здійснених заходів ринково-монетарного характеру, зокрема лібералізації ринку робочої сили та стимулювання експорту, позначилося стабільне зростання основних економічних показників. Рівень інфляції в новій Зеландії (1,3 % на 1999 р.) є одним із найнижчих серед індустріальних країн, ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності ($ 17400 на 1999 р.) неухильно збільшується й наближається до рівня головних західноєвропейських країн. Разом із тим зберігається відносно високий показник безробіття (7 % на 1999 р.) і зовнішньої заборгованості - $ 53 млрд. на 1998 р.

49. Бразилія, офіційна назва Федеративна Республіка Бразилия — найбільше за площею і населенням держава в Південній Америці. Займає східну і центральну частину материка.

Столиця - м. Бразіліа S= 8 млн 514 тис. 876,599 км

Населення 187 млн 334 тис. чол.; 84.3% - городяни

Бразильці - назва всього населення країни в цілому. Расовий склад населення старше 10 років за даними на вересень 2006: білі 56.5%, змішані (парду, pardo) 33.2%, чорні 9.6%, жовті 0.7%, індійці 0.1%

Державна мова: Бразільський діалект португальської мови

Доля двосторонньої торгівлі з Бразилією в звороті зовн. торгівлі Росії на 2007 рік – 0,949% (24-е місце, об'єм звороту 5 млрд 237,60 млн $; у 2006 р. доля складала 0,846% від загального звороту рос. зовнішньої торгівлі, 28-е місце, об'єм звороту 3 млрд 712,60 млн $)

Найбільша протяжність з півночі на південь 4320 км., зі сходу на захід 4328 км. Граничить з Французькою Гвіаною, Сурінамом, Гайаною, Венесуелою, Колумбією, Перу, Болівією, Парагваєм, Аргентиною, Уругваєм. Протяжність сухопутних кордонів близько 16 тис. км. Зі сходу омивається Атлантичним океаном, декілька островів в якому також належать Бразилії (найважливіший — Фернанду-ді-Норонья). Протяжність берегової лінії — 7,4 тис. км.

Значний вплив на культуру країни зробила Португалія, колишня метрополія. Офіційною і практично єдиною розмовною мовою країни є португальський. По віросповіданню більшість бразильців — католики, що робить Бразилію країною з найбільшим католицьким населенням в світі.

Географічне положення Бразилія — найбільша держава Латинської Америки, займає майже половину континенту. Столиця — Бразіліа. На півночі граничить з Венесуелою, Гайаною, Сурінамом, Французькою Гвіаною, на півдні — з Уругваєм, на заході — з Аргентиною, Парагваєм, Болівією і Перу, на північному заході — з Колумбією. На півночі і сході омивається водами Атлантичного океану. Територія — 8.514.215,3 км.?., що складає 5,7 % від площі всієї суші світу. Бразилія — п'ята по величині країна світу (після Росії, Канади, Китаю і Сполучених Штатів Америки).

Рельєф На півночі країни знаходиться Амазонська низовина (Амазонія) — обширна долина однієї з найбільших річок світу. На півночі вона поступово переходить в горбисті рівнини північної частини Гвіанського плоскогір'я (висота 150—700 м, окремі вершини до 1200 м), оточені уздовж державного кордону крутими скелями Серри-Імери, Серри-Паріми і Серри-Пакарайми (гора Рорайма — 2772 м). Майже всю територію країни, що залишилася, займає Бразільське плоскогір'я, яке підвищується на південь і північний схід і круто обривається до вузького краю берегової низовини Пріатлантічеськой. Крайні гірські масиви (Серра-ду-мар, Серра-да-Мантікейра та інші) досягають висоти 2890 м (гора Бандейра). На захід від приатлантических масивів і залишкового кряжа («бразилид») — Серра-ду-Еспіньясу на місці тектонічних западин розкинувся пояс рівнин пластів і моноклинарно-пластовых (лавове плато Парани та інші); у центрі і на півночі переважають цокольні плоскогір'я і рівнини, які чергуються з плато, — шападами. На заході на територію Бразилії заходить акумулятивна низовина верхів'я річки Парагвай — Пантанал.

Клімат Для Бразилії характерний жаркий клімат. Середньомісячна температура вагається від 16 до 29 °C; лише на високих східних масивах середня температура липня від 12 до 14 °C; можливі заморожування. Але режим опадів і типи клімату різні. На заході Амазонії екваторіальний вологий клімат (осідання 2000—3000 мм в рік, амплітуди середніх місячних температур 2—3 °С), на сході Амазонії і прилеглих пологих схилах Гвіанського і Бразільського плоскогорий — субекваторіальний з посушливим періодом до 3—4 місяців (осідання 1500—2000 мм, на побережжі близько 3000 мм в рік). В центрі Бразільського плоскогір'я і Пантаналі — субекваторіальний вологий клімат (осідання 1400—2000 мм в рік) з великими амплітудами температур (особливо крайніх — до 45—50 °С); на північному сході плоскогір'я кількість опадів знижується до 500 мм і менше в рік, а дощі випадають украй нерегулярний: це район частих і тривалих засух. На східному кордоні клімат тропічний пасатний, жаркий і вологий, з коротким посушливим сезоном. На півдні плоскогір'я постійно вологий клімат, тропічний на плато Парана і субтропічний в піднесених східних районах до півдня від 24° північної широти.

Внутрішні води Річкова мережа дуже густа. Вся Амазонія, південь Гвіанського і північна частина Бразільського плоскогорий зрошується системою річки Амазонки; південь Бразільського плоскогір'я — системами річок Уругвай і Парана, захід — припливом Парани — річки Парагвай, схід належить до басейну річки Сан-Франсисько, північно-східний і східний кордони плоскогір'я зрошуються короткими річками, які впадають безпосередньо в Атлантичний океан (найбільша річка Парнаїба). Лише Амазонка зі своїми західними і східними припливами повноводна впродовж всього року і судноходна. Всі річки Бразільського плоскогір'я (окрім річок крайньої півночі) мають різкі коливання витрати води із значними паводками (зазвичай влітку), мають пороги і водопади (у тому числі Ігуасу на однойменному припливі Парани, Урубупунга і Сеті-Кедас — на Парані, Паулу-Афонсу — на Сан-Франсисько), мають великі запаси гідроенергії, але судноплавні лише на коротких ділянках, за винятком Парнаїби і Сан-Франсисько.

Грунти і рослинність У Бразилії переважають ліси на червоних латеритних (ферралитных) грунтах. По запасах твердої деревини Бразилія займає перше місце в світі. Густі влажноэкваториальные вічнозелені ліси — гілеї, або сельва, з коштовними видами дерев (понад 4000 видів) займають західну частину Амазонії; під ними поширені підзолисті латеритні грунти. На сході розташовуються низовини. На невисоких горбах, які обрамували Гвіанське і Бразільське плоскогір'я, у зв'язку з наявністю посушливого сезону, поширені листопадно-вічнозелені ліси, а в грунтах процес підзоління виражений слабкіше і непостійний. Подібні типи грунтів і рослинності, але з проявом висотної поясної, характерні для східних, навітряних і високих горбів і масивів Бразільського плоскогір'я; їх західні схили одягнені переважно сезонно вологими лісами. Центральна частина плоскогір'я зайнята саванною (кампос) на червоних латеритних грунтах, місцями з корою — кангою: найбільш поширені чагарникові мелкодеревные савани — кампос серрадос; уздовж річок тягнуться галерейні ліси, в яких зростає особливо коштовна воскова пальма карнауба. На сухому північному сході плоскогір'я — напівпустинне рідколісся (каатинга) з ксерофітних і сукулентных дерев і чагарників, на червоно-коричневих і червоно-бурих грунтах. На рівномірно вологому півдні знову з'являються вічнозелені листяні і змішані ліси з хвойної Бразільської араукарії з вічнозеленим листяним підліском (у тому числі з «парагвайського чаю» — йерба-мате) на красноземных грунтах, які займають піднесені плато до півдня від 24° с. ш.; в низовинах на пористих осадових породах з червонувато-чорними грунтами поширені бездеревые трав'янисті савани, — кампос лимпос. У Пантанал значна S= під болотами.

Тваринний світ Вважається, що Бразилія має більше число як наземних хребетних тварин, так і безхребетних, чим будь-яка інша країна світу. Це висока різноманітність фауни може бути пояснена значними розмірами країни, а також великою варіацією типів її екосистем. Числа відносно різноманітності фауни сильно залежать від джерела, як через те, що навіть таксономисты інколи розходяться в думках відносно класифікації видів, так і через нестачу даних і інколи неповну або застарілу інформацію. Постійно виявляється новий вигляд, а інші, на жаль, продовжують вимирати. Бразилія має найбільше число видів приматів серед всіх країн, близько 77 видів, найбільше число видів прісноводих риб (більше 3000 видів). Вона займає друге місце по числу видів земноводних, третій по числу видів птиць, і п'яте по числу видів плазунів. Багато хто з видів знаходиться під загрозою, особливо ті, які живуть в екосистемах, що зараз значною мірою знищені, таких як атлантичний ліс.

Тривалість життя Загальна — 71,69 років Чоловіки — 67,74 років Жінки — 75,85 років

Етнічні групи білі (португальці — 20 %; італійці — 14 %; іспанці — 8 %; німці — 6,6 %)

мулати — 38,5 %; чорні — 6,2 %; азіати — 5,8 % (араби — 5,3 %, останні японці і ін.)

індійці - 0,43 % (тупи-гуарани, же, араваки, карибы, пано і ін.)

Так само є самбо (афро-индейцы) і пардо (коричневі) - їх кількість точно не відома.

Фертильність Як і в інших країнах третього світу, що розвиваються, демографічний перехід в Бразилії здійснився лише на початку ХХI століття. У 1950 році населення країни складало 52 млн. чіл., в середньому на жінку доводилося 6,2 дитяти при середньому прирості населення понад 3% в рік. У 2000 році населення зросло до 170 млн. чіл., але фертильність знизилася до 2,2 живих народжень в середньому на одну жінку (2,0 за оцінкою на 2008 рік) і природний приріст знизився до 1,5% в рік (до 1,0%, враховуючи еміграцію в 2007 році). При цьому рівень народжуваності в різних расових і класових групах Бразилії знижувався неоднаково: серед білих бразильців, він знижувався швидше чим серед чорного населення, тому сталося істотне зниження долі білого населення в країні з 63,0% в 1960 р. до менше половини (49,7%) в 2007:

Письменність населення 2003 рік загальна — 86,4 % чоловіки — 86,1 % жінки — 86,6 %

Релігія Близько 74 % населення країни — прихожани Римсько-католицької церкви, що робить Бразилію країною з найбільшою кількістю прихожан даної конфесії.

Близько 15 % від всіх жителів сповідає протестантизм. Послідовників спіритизму 1,3 % (близько 2,3 млн.ів чоловік).

Африканські традиційні релігії, такі як Candomble, Macumba, і умбанда — наступна найбільша група.

900 000 Мормонів по всій країні, або 0,5 % населення. 680 000 Свідків Єгови .

120 000 членів єврейського співтовариства (0,065 % всього населення), їх общини розташовані в основному в крупних містах Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро, ме?ньшие за чисельністю общини розташовані в Бразіліа, Курітіба, Порту-Алегрі

Бразилія — країна з найбільшим числом віруючих азіатських релігій на Західному світі. Буддизм, синто і інші азіатські релігії також мають велике число прибічників.

Є приблизно 28 000 мусульман, що складає 0,015 % від всього населення.

Окремі люди практикують синкретичні культи (суміш різних релігій, наприклад, католицизму і місцевих релігій індійців).

Внутрішня політика За формою правління Бразилія є конституційною республікою, главою виконавчої влади є президент, який обирається на 4 роки з правом подальшого перевибрання. Найвищим законодавчим органом є Національний конгрес, що складається з двох палат: федерального Сенату (81 місце) і Палати депутатів (513 місць).

Вища судова влада — Верховний Федеральний Суд, який відповідає за правильність тлумачення і вживання Конституції Бразилії.

Конституція Протягом свого існування Бразилія мала сім конституцій: Конституція 1824 року — перша бразильська конституція, складена імператором Педру I. Ця конституція описує спадкову надзвичайно централізовану монархію, де право голоса мали тільки землевласники. Конституція 1891 року — республіка була проголошена в 1889 році, але нова конституція була обнародувана тільки в 1891. Це федералістька конституція, моделлю для якої була конституція США. Проте, жінкам і громадянам без освіти все ще заборонялося голосувати.

Конституція 1934 року — коли Жетуліо Варгас прийшов до влади у 1930 році, він відмінив конституцію 1891 року і прийняв нову тільки в 1934, частково щоб залишитися на новий термін. З 1932 року жінкам надано право голосу, що вплинуло на голосування по цій конституції та було закріплено в ній.

Конституція 1937 року — Жетуліо Варгас використував загрозу комуністичного повстання як повод для встановленя власної диктатури фашистського типу. Він ввів нову корпоралістську конституцію, моделлю для якої став режим Муссоліні, тим самим створивши так звану «Естадо Ново». Конституція 1946 року — після військового перевороиу, що скинув Жетуліо Варгаса, Збори прийняли більш демократичну конституцію. Конституція 1967 року — після перевороту 1964 року, що скинув Жуана Голарта, військова диктатура прийняла надконституційний «Інституційний Акт». Ця тоталітарна конституція просто переписувала цій акт.

Конституція 1988 року — сучасна конституція, прийнята після падіння диктатури.

Сучасна конституція 1988 року була обнародувана 5 жовтня 1988 року, після дворічного процесу написання її з нуля Конституційним Конгресом, обраним в 1986 році. У цілому ця конституція вкриває більше аспектів, ніж переважна більшість конституцій — багато законів інших країн у Бразилії вписані в конституцію, наприклад закони щодо соціального забезпечення і оподаткування. Ця конституція дуже демократична, що є відповіддю на період Військової диктатури, гарантує всі права людини і значно обмежує здатність держави обмежувати свободу, карати образи та регулювати особисте життя мешканців. З іншого боку, вона не надає чітких правил економічного регулювання країни. За наступні роки, особливо починаючи з 1995 року, до конституції було вненено багато поправок, позбавляючись від застарілих або неясних положень та пристосувуючи її до економічних реформ (що досить часто критикується). Станом на березень 2006 року до неї внесено 52 поправки.

АТУ Бразилії Адміністративно Бразилія поділяється на 26 штатів та Федеральний округ, який містить столицю країни, місто Бразиліа (див. список штатів у статті АТУ Бразилії). Штати у свою чергу поділяються на муніципалітети, зараз у країні налічується 5560 муніципалітетів. Бразильські муніципалітети не обов'язково містять лише одне місто, а їх територія дуже сильно варюється. Штати звичайно об'єднують у п'ять великих регіонів, звичайно для статистичних цілей та для організації судової влади.

За устрієм влади Бразилія — федерація, проте муніципалітети включені як автономні політичні об'єкти, що робить федерацію потрійною: тобто Союз, штати і муніципалітети. Всі штати та муніципалітети мають власні уряди, яки обираються у кожній федеральній одиниці незалежно від федерального уряду. Не дивлячись на їх відносну автономію, всі штати та всі муніципалітети мають однакову модель адміністрації (див. нижче), як встановлено Конституцією.

Федеральний уряд не втручається у справи окремих регіональних адміністрацій, хоча і просуває економічне зростання в бідніших регіонах за допомогою призначених для цього державних агентств, таких як Управління для розвитку Північного Сходу (SUDENE, засновано в 1959 році), і Управління для розвитку Амазонського регіону (SUDAM, 1966). SUDENE і SUDAM розподіляють федеральні кошти на проекти розвитку цих регіонів та спостерігають за податковими стимулами з ціллю стимулювати інвестиції в регіони. Проте, політика цих агентств сильно змінюється залежно від федеральної адміністраціїи, а функції агентств часто частково перекриваються з місцевими урядами.

Федеральні органи влади Виконавча влада Луїз Інасіу Лула да Сілва — президент республіки з 2003 року

Федеральна виконавча влада здійснюється перш за все президентом республіки, її віце-президентом, главою державної канцелярії та кабінетом міністрів. Президент республіки, згідно конституції, має дуже великі повноваження, він є як главою держави (тобто представляє Бразилію у міжн. відносинах), так і главою уряду (тобто має значну виконавчу владу і назначає міністрів). Крім того, президент бере участь у законодавстві шляхом президентських наказів та внесення законів у парламент. Президент обирається всенародним голосуванням по мажоритарній системі терміном на чотири роки, з можливостю одного переобрання. В результаті рішення уряду залежать від політичної орієнтації президента, яку він повинен показувати під час виборчої кампанії.

Глава державної канцелярії (порт. Chefe da Casa Civil) вважається найвищим посадовцем виконавчої гілки влади після президента та віце-президента та є головним помічником президента. Глава державної канцелярії відповідає за спостереження виконання всіх президентських наказів і бюрократичних процедур адміністрації президента. Він також відповідає за переговори з Конгресом і губернаторами штатів. Тому він загалом вважається «другою найбільш впливовою людиною в Бразилії».

Міністерства: станом на 2007 рік у Бразилії існує 23 міністерства, які регулюють всі гілки виконавчої влади. Всі міністри назначаються президентом песпубліки. Крім того, існує 6 агенцій міністерського рівня: офіс віце-президента, державна канцелярія, генетальний секретаріат, кабінет інституційної безпеки, генеральна прокуратура та центральний банк.

Законодавча влада Федеральна законодавча влада представлена двопалатним Національним Конгресом, який складається з Федерального Сенату і Палати Депутатів. Верхня палата, Федеральний Сенат, має 81 місце, по три члени від кожного штату або федерального округу, обраних по пропорційній мажорітарній системі на восьмирічний термін. Третина з них обитається після чотирьохрічного періоду, дві третини після наступного чотирьохрічного періоду.

Нижня палата, Палата Депутатів, має 513 місць, на які депутати обираються за пропорційною системою на чотирьохрічний термін. Місця наділяються штатам пропорційно до їх населення, але кожний штат має мінімум вісім і максимум 70 місць. В результаті маленькі штати мають деяку перевагу.

У Національному конграсі представлені п'ятнадцять політичних партій. Тому що є дуже звичайним для політиків міняти партії, пропорція місць у конгресі, що належить той чи іншій партії, постійно змінюється.

Судова влада Федеральний Верховний Суд - суд вищої інстанції Бразилії. Він складається з 11 членів, висунутих президентом та схвалених Федеральним Сенатом. Суд розглядає випадки, що стосуються президента, Конгресу, судової влади, урядових міністрів, дипломатичні і політичні питання та питання адміністративного поділу країни.

Вищий Суд Правосуддя складається з 33 суддів, також призначених президентом та схваленних Сенатом. Він розглядає випадки, що стосуються губернаторів штатів і Федерального округу, членів судової влади, і державних міністрів. Територія країни поділяється на п'ять регіонів, кожний з яких містить декілька штатів. Кожний регіон містить федеральний Апеляційний Суд - останню судову інстанцію для суперечок між приватними особами. Кожен регіон, у свою чергу, поділяється на Судові Секції з територією, що не обов'язкого відповідає територіям штатів. Федеральні судді у цих районах мають справи з випадками, що мають відношення до профспілок, громадських організацій і деяких політичних злочинів. Виборчі суди відповідають за реєстрацію політичних партій і контроль їх фінансів. Вони також вибирають дату виборів та розглядають випадки, що стосуються виборчих злочинів. Трудові суди є посередниками в конфліктах між керівництвом підприємств і працівниками, а військові суди мають юрисдикцію у випадках, що стосуються службовців озброєних сил.

Бразильська судова система часто критикується за неефективність, випадки політичного фаворитизму та корупцію, проте, пропозиції реформ завжди погрязали в довгих діскусіях і не приводили до змін. Постійно крититується і бразилька система виправних установ - у в'язницях часто дуже жорсткі умови, часто трапліються масові спроби втечі та бунти, в результаті яких багато увязнених було вбито за останній час.

Штати Як вже вказувалося, за конституцією 1988 року всі штати мають схожу модель адміністрації, з досить високим ступенем автономії та вибірними і незалежними від центрального уряду губернаторами, парламентами та судами. Штати мають право збирати власні податки та утримувати частину податків, зібраних федеральним урядом. Федеральний округ до 90-х років мав призначеного мера, але зараз також має вибірного губернатора.

Виконавча влада штатів Главою виконавчої влади штатів є губернатор (Governador) та призначені ним секретарі. На виборах кожен з 27 губернаторів повинен набрати більш ніж 50 відсотків голосів, при цьому, у випадку необхідності, провидиться другий тур виборів.

Законодавча влада штатів Законодавча влада штатів здійснюється Законодавчою Асамблеєю, яка на відміну від федерального парламенту є однопалатною. Депутати вибираються на чотири роки шляхом подібним до депутатів Палати Депутатів Національного Конгресу, згідно пропорційній системі голосування, у якій весь штат вважається одним виборчим округом. Вибори проводяться одночасно з виборами президента і депутатів Конгресу.

Судова влада штатів Кожний штат, також як і Федеральний округ, складає судовий район. Існують спеціалізовані суди першої інстанції для фамільних та ділових тяжб. Рішення судів першої інстанції зазвичай виносяться одним суддею. Бразильська судова система також використовує суд присяжних у випадку злочинів, здійснених проти людини. Рішення окружних судів можуть бути переглянуті судами другої інстанції. У кожному штаті Бразилії є один суд другої інстанції, так званий Суд Правосуддя. Деякі штати раніше мали Апеляційні суди з дещо іншою юрисдикцією, але зараз у всіх штатах судом вищої інстанції є Суд Правосуддя. Рішення цього суда зазвичай виносять три судді, так званих desembargadores.

Муніципалітети В Бразилії не має різниці між містами та іншими населеними пунктами, в усіх випадках використовується слово cidade. Різниця між ними може бути зроблена тільки тому, що деякі населені пункти є центрами судових округів, у такому випадку вони називаються Sedes de Comarca. Окрім цього, тільки розмір і важливість відрізняє один населений пункт від іншого.

Муніципалітет — територія, що охоплює одну міську область, центр, від якої бере свою назву, і декілька інших міських або сільських областей. Центр муніципалітету повинен бути найбільшим за населенням містом в його межах, якщо інше місто виростає більше, воно звичайно відділяється від муніципалітету, формуючи ще один.

Муніципалітети користуються відносною автономією: вони можуть мати свою власну конституцію, яка є основним законом, збирати податки та інші грошові збори, мати муніципальну поліцію (хоча з дуже обмеженими повноваженнями), приймати будь-який інший закон, який не суперечить конституціям штатів та держави, та мати власну символіку (тобто прапор, гімн і герб). Проте, не всі муніципалітети використовують всю повноту цієї автономії. Наприклад, лише декілька муніципалітетів мають місцеві поліцейські сили, деякі з муніципалітетів не збирають податки (щоб привернути інвесторів або нових мешканців) і багато з них не має прапора (хоча всі вони повинні мати герб).

Муніципалітетами управляє вибраний мер і однопалатна Палата Рідників. У муніципалітетах з більш ніж з 200 тис. мешканців мер повинен бути вибраний більш ніж 50 % голосів виборців. Виконавча влада здійснюється префектурою.

У Бразилії є муніципалітети дуже різні за площею та населенням. Муніципалітет Алтаміра в штаті Пара має площу 160 тис. км², що більше, ніж S= багатьох країн світу. Декілька муніципалітетів мають понад 1 млн. мешканців.

До 1974 року Бразилія мала один муніципалітет рівня штату, штат Гуанабара, зараз поглинутий містом Ріо-де-Жанейро.

Федеральний округ — аномальна федеральна одиниця, оскільки він не організований так як муніципалітети, але й не має такого рівня автономії, як штати (хоча й класифікується серед них) і близько пов'язаний з центральною владою. Він вважається єдиним муніципалітетом, та ділиться на центр (безпосередньо місто Бразиліа) і кілька міських районів (так звані міста-супутники). Міста-супутники адміністративно утворюються та управляються безпосередньо губернатором федерального району і не мають дійсної автономії.

Політичні партії Сучасна система політичних партій Бразилії почала складатися в 1945 році наприкінці ери Варгаса, коли президент Жетуліо Варгас застував Соціал-демократичну і Лейбористську партії для підтримки своєї слабшаючої адміністрації. Ряд інших партій виникли протягом 1950-х і початку 60-х років, але лише деякі з них мали вагомий політичний вплив. Військова диктатура, встановлена у 1964 році, згодом відмінила всі політичні партії та замінила їх єдиною урядовою партією, Національним Альянсом Оновлення та відокремленою опозиційною партією, Бразильським Демократичним Рухом. Під час пом'якшення режиму в 1979 році, уряд відмінив ці дві організації і дозволив іншим партіям брати участь у виборах, але все ще з істотними обмеженнями. Після відновлення цивільного уряду в 1985 році, Бразилія знову легалізувала всі політичні партії. У цей час сформівалася дуже фрагментована багатопартійна система. 10 партій з найбільшим числом презставників у Палаті Депутатів:

Вибори Вибираються президент і віце-президент Республіки. Термін повноважень — 4 роки. Попередні вибори відбулися 1 жовтня 2006 р. Президент, що діє, — Луіс Інасиу Лула та Силва. Віце-президент Жозе Аленкар, що діє.

Парламент Двопалатний Національний конгрес. Складається з Федерального сенату (81 місце: 3 члени від кожного штату і округу) і Палати депутатів (513 місць). Обираються на 4-річний термін. 1 жовтня 2006 відбулися чергові парламентські вибори.

Бразилія розділяється на 26 штатів і 1 федеральний (столичний) округ. Бразилія організована по федеральній моделі, штати Бразилії мають значну автономію уряду, законотворчої діяльності, суспільної безпеки і оподаткування. Урядом штату очолює губернатор, вибраним прямим голосуванням, кожен штат має свій законодавчий орган .

Збройні сили Бразилія має найбільші в Латинській Америці збройні сили, що з 1999 року поділяються на звичайні три рода військ. Повне число солдат складає 317 тис., які позподіляються приблизно на 200 тис. у Армії (сухопутних військах), та по 50 тис. у Військово-морському флоті та Військовій авіації. Чоловіки призиваються на службу в віці 19 років, хоча існує багато засобів відмовитися від служби — з 1,7 млн. чоловіків, що щорічно досягають призивного віку, тільки 133 тис. призиваються до збройних сил. Чоловіки та жінки можуть служити добровольцями з віку у 18 років.

Фінансування зброіних сил відносно ВВП дуже мале, та склало лише 9,9 млрд. доларів США (1,1 % ВВП) в 2005 році. Це пояснюється відсутністю як зовнішніх, так і внутрішніх ворогів, та великим розміром Бразилії відносно сусідів. Зараз основними задачами збройних сил є охорона кордонів та просування економічного розвитку в Амазонії, боротьба з транспортом наркотиків з Андійського регіону та поліцейські операції.

Бразилія має відносно розвинуту військову промисловість, хоча через ряд зовнішньополітичних (падіння режиму Саддама Хусейна в Іраку, розширення контролю США над арабськими країнами) та внітрішніх (падіння військової диктатури в 1985 році) причин, з початку 1990-х років виробництво різко впало. Зараз основними статтями бразильського експорту зброї є авіаційна техніка та артілерійські ракети, проте Бразилія імпортує більше зброї, ніж експортує.

Економіка Бразилія — найбільш розвинена в Латинській Америці країна. Має найбільший серед латиноамериканських країн економічний потенціал, проте диференціація в доходах дуже велика, як і різниця в розвитку східних і західних регіонів.

Економічні райони

Зазвичай Бразилія ділиться на 5 економічних регіонів.

Північний Північно-східний Південний Південно-східний Центрально-західний

Найекономічніше розвиненим є південно-східний регіон, де розташовані основні економічні центри країни — Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу і Белу-Орізонті. Сан-Паулу незрідка називають локомотивом, який тягне всю економіку Бразилії. Південний — головний сільськогосподарський регіон країни, де обробляється рис, пшениця і соя. У центрально-західному регіоні переважає тваринництво.

С/г У с/г Бразилії зайняте 20 % робочої сили. По експорту сільськогосподарської продукції Бразилія знаходиться на третьому місці в світі, її доля в світовому експорті цієї продукції складає 6,1 %. Доля сільськогосподарської продукції в експорті Бразилії досягає майже третини.

Технічні культури Кава є одній з головних статей експорту Бразилії. У 2008 році зібрано 2790,8 млн тонн кави, таким чином Бразилія знаходиться на першому місці в світі по цьому показнику. По його виробництву Бразилія стоїть на 1 місці в світі. Бразилія займає 1 місце в світі по виробництву цукрового очерету, з якого робиться етанол, використовуваний в основному, як паливо для автомобілів. У 2008 році зібрано 648 млн тонн. Вирощуються також какао-боби (208 тис. тонн), бавовник (3,9 млн тонн) і соя (59,9 млн тонн).

Споживчі культури Основними споживчими культурами Бразилії є пшениця, кукурудза і мал. У 2008 році зібрано: кукурудза — 59 млн тонн (збирається два урожаї), рис — 12 млн тонн, пшениця — 5 млн тонн

Тваринництво Тваринництво грає важливу роль в с/г Бразилії і більш всього поширено в Центро-западе країни. У 2002 році в країні налічувалося 176 млн. голів великої рогатої худоби, 30 млн. свиней, 1050 млн. голів свійської птиці і 15 млн. овець.

Промисловість У промисловості зайняте 15 % робочої сили, доля промисловості у ВВП складає 38,5 %.

Гірничодобувна промисловість. У Бразилії добуваються більше 40 видів корисних копалини. Найбільш значимими є залізна і марганцева руди. Добувається більше 200 млн. тонн залізняку в рік, приблизно 80 % експортується. Бразилія займає одне з перших місць в світі по видобутку бокситів. Видобуток цинку, міді і нікелю здійснюється для внутрішнього ринку. Бразилія — постачальник стратегічної сировини: вольфрам, ніобій, цирконій, слюда і ін. Потреби в нафті[2] Бразилія забезпечує лише наполовину і вимушена імпортувати її. Річна потреба в нафті складає 75 млн. тонн. У 1970-х роках в Амазонії знайдені значні запаси золота, нині її видобуток складає приблизно 80 тонн в рік. Знайдені родовища вугілля, проте вугілля низької якості і його видобуток складає близько 5 млн. тонн в рік. Бразилія займає 17 місце серед основних експортерів текстильної продукції. 50% експорту доводиться в основному на США, Німеччину і Аргентину. Об'єми експорту за останніх 10 років змінюються трохи і склали на 2006 рік близько 5 млн. дол. В даний час в Бразилії налічується близько 15 тис. текстильних підприємств, в яких зайнято близько 1 млн. робітників.

Устаткування існуючих підприємств вельми різне. Разом з наявністю окремих виробництв з сучасним машинним парком, більшість заводів і фабрик працюють на застарілих верстатах, що негативно позначається на якості продукції, що випускається. Дана обставина, за оцінкою Бразільської асоціації текстильної промисловості, сильно впливає на конкурентоспроможність Бразільських товарів на світовому ринку.

Бразилія займає 6-7 місце в світі по вжитку продукції текстильної промисловості. У процентному співвідношенні це виглядає таким чином: бавовна – 62%; полиэстер – 13%; нейлон – 6%; віскоза – 4%; джут – 3%; інші – 4%. Дані по виробництву і вжитку в Бразилії основних текстильних волокон в 1997 році по полиэстеру складали 156 і 320 тис. т., по бавовні 545 і 830 тыс.т. Близько 80% бавовни що купується Бразільською промисловістю є завезеним з-за кордону. Фахівці пояснюють це наступними причинами: скорочення площ для обробітку бавовни; зниження цін на бавовну; низькі показники якості Бразільської бавовни (великий вміст домішок, коротке волокно) в порівнянні з товаром традиційних виробників (Індія, Китай, Пакистан, Узбекистан).

Головним виробником бавовни в Бразилії є штат Парана. У 2005 році очікується подальше поступове зниження виробництва бавовни в Бразилії і подальший перехід національних виробників на дешевшу сировину, завезену з-за кордону.

Взуття. Ця галузь налічує близько 4 тис. підприємств, на яких працюють більше 200 тис. чоловік. Головними продуктивними регіонами взуттєвої продукції є наступні штати Ріо-Гранде-де-Сул, Сан-Пауло, Мінас-Жерайс. Основні покупці Бразільської взуттєвої продукції – це США (на 1,3 млрд.долл.), Англія і ФРН (по 100 млн.долл.), Канада і Нідерланди (по 50 млн.долл. у рік) Оброблювальна промисловість займає понад чверть у ВВП. Головними галузями є нафтопереробка і хімічна промисловість.

Автомобільна промисловість. Щорік Бразилія виробляє більше 1,5 млн. автомобілів. Основними виробниками автомобілів в країні є фірми «Ськанія», «Мерседес-бенц» і «Фіат». Головним виробником автобусів є «Мерседес-бенц».

Легка промисловість. Текстильна промисловість — головна галузь легкої промисловості Бразилії. По виробництву виробів з текстиля Бразилія займає 6-7 місце в світі. 80 % бавовни до Бразилії ввозиться з-за кордону. Це пояснюється низькою якістю Бразільської бавовни. Розвинена взуттєва промисловість — в країні працюють більше чотирьох тис. взуттєвих заводів.

Енергетика. Бразилія має величезний гідроенергетичний потенціал. Енергетика на 99 % заснована на ГЕС. У Бразилії знаходиться найбільша в світі ГЕС Ітайпу. У 2005 році вироблено 546 млрд. кВт·ч. Бразилія експортувала 7 млн. кВт електроенергії, а імпортувала 39 млрд. кВт — в основному з Парагвая.

Транспорт. Транспорт в Бразилії розвинений украй нерівномірно, залізниці в основному знаходяться на сході країни.

Автодороги, всього — 1 751 868 км., у тому числі

Аеропорти всього — 4276, Залізниці всього — 29 252 км., до тому числі

Торгівля Експорт: 137,5 млрд доларів Статті експорту: машини, сталь, соя, взуття, кава

Партнери по експорту: США — 19,2 %, Аргентина — 8,4 %, Китай — 5,8 %, Нідерланди — 4,5 %, Німеччина — 4,2 %

Імпорт: 91,4 млрд доларів Статті імпорту: машини, транспортне устаткування, хімічні товари, електроніка

Партнери по імпорту: США — 17,5 %, Аргентина — 8,5 %, Німеччина — 8,4 %, Китай — 7,3 %, Японія — 4,6 %

Економіка Бразилії офіційно вступила в стан рецесії після того, як за перші три місяці 2009 р. ВВП країни знизився на 0,8%, повідомляє ВПС News із засланням на дані Бразільського інституту географії і статистики (IBGE).

Проте, даний спад набагато краще зафіксованого в останньому кварталі 2008 р. падіння Бразільської економіки на 3,8%. В той же час більшість експертів чекали, що спад з січня по березень складе від 1,2% до 3,8%. За словами представників IBGE, до кінця 2009 р. Бразільська економіка здатна вийти з мінуса і показати зростання ВВП до 1%, проте це буде "нелегке завдання".

В кінці травня президент Бразилії Луіс Інасио Лула та Силва виражав надію, що Бразільська економіка зможе уникнути рецесії в 2009 році і продовжити зростання. Голова Центробанку Бразилії Енріке Мейрелліса також раніше заявляв, що говорити про можливість технічної рецесії Бразільської економіки в 2009 р. доки рано.

Бразилія, як і раніше, залишається лідером міжн. туризму в Південній Америці і займає друге місце по числу туристів в Латинській Америці.

У 2008 році Бразилію відвідали більше 5 млн.ів іноземців.

Тут можна знайти все відразу: культурна різноманітність і природні пейзажі, великі міста і океанські пляжі. Бразилія відома у всьому світі завдяки карнавалу і яскравому святкуванню Нового року. Високий сезон доводиться на грудень, січень і лютий, і в протилежність європейським курортам менше всього туристів відвідують країну з червня по серпень.

За даними Бразільського інституту туризму (Embratur), в 2008 році іноземні туристи витратили в Бразилії 5,785 млн.а доларів, і доходи тур індустрії виросли на 16,8% в порівнянні з 2007 роком.

гору Корковадо, де розміщена усесвітньо популярна статуя Христа-рятівника.

50. АРГЕНТИНА Географічне положення - займає південно- східну частину Південної Америки.  S= 2,8 млн. кв. км. Населення - 39,7 млн. осіб ( 2008 р.). 

Столиця - Буенос-Айрес - 3 млн. осіб, з передмістями - 12 млн. осіб (2008 р.)

Інші великі міста - Кордова (2 млн. мешканців), Росаріо (1,1 млн.), Мендоса (800 тис.), Ла Плата (700 тис.).

АТУ: 22 провінції: Буенос-Айрес, Жужуй, Катамарка, Кордова, Коррієнтес, Ла-Пампа, Ла-Ріоха, Мендоса, Місьйонес, Неукен, Ріо-Негро, Сальта, Сан-Луїс, Санта-Крус, Санта-Фе, Сантьяго-дель-Естеро, Сан-Хуан, Тукуман, Формоса, Чако, Чубут, Ентре-Ріос, одна національна територія - Вогняна Земля і один федеральний столичний округ.

Офіційна мова - іспанська. В країні також використовуються німецька, французька та італійська.  Релігія: більшість аргентинців (93%) - католики. В країні проголошено повну свободу віросповідання.

Грошова одиниця - песо = 100 сентаво

Національне свято - 25 травня - річниця Травневої Революції (1810), 9 липня - День незалежності

Членство у міжн. організаціях - ООН, СОТ, МБРР, МВФ, МЕРКОСУР, МФКК, ОАД, ЛААІ (Латиноамериканська асоціація інтеграції), ЛАЕС (Латиноамериканська економічна система). 

НАСЕЛЕННЯ Аргентина - типова країна переселенців. Нечисленне індійське населення було майже повністю винищене в процесі іспанської колонізації у XVI ст. і наступних захоплень земель Пампи і Патагонії аж до кінця XIX ст. Аргентинська нація сформувалася з креолів, які частково змішалися з місцевими індійцями, а в XIX-XX ст.ст. з європейськими іммігрантами. Тому Аргентина належить до "найбіліших" країн Латинської Америки. Цим пояснюються жорсткі обмеження в імміграційній політиці для мешканців країн Африки та Азії, а також деяких сусідніх країн.

Більш як 85% населення Аргентини не є її корінними жителями. Національний склад іммігрантів був і залишається дуже різноманітним: переважають іспанці та італійці, чимало французів, німців, англійців, а також представників слов'янських народів.

За часів правління іспанської корони колонізатори зіткнулися з великою кількістю індійських племен. Серед них були андські північно-західні племена діагуїта, племена гуарані. Після наступу іспанців всі вони зазнали рабства і жорстокої експлуатації. Окрім цих племен, які вели осідлий сільськогосподарський спосіб життя, землі Аргентини населяли мисливці і кочівники. Саме вони чинили збройний опір іспанцям, який у подальшому було придушено. В Гран-Чако це були гуайкуруаномовні племена, а в південній Пампі до 1870-х років переважали араукани, які прийшли з гірських районів Чилі. Область Буенос-Айреса населяло плем'я куеранді, а Патагонію - індійці тегуельче.

В Аргентині мешкає багато вихідців з дореволюційної Росії, в основному українців, білорусів, росіян. Культура і побут аргентинців формувалися під впливом традицій багатьох країн і народів. Згідно з існуючим законом, кожен, хто народився на території країни, вважається аргентинцем. У 70-80 рр. XX ст. Аргентина перетворилася на країну еміграції, насамперед за рахунок "відпливу мізків".  Релігійний склад: католики становлять 90% віруючих (відвідують церкву не більше 20%), протестанти - 2%, іудаїсти - 2%, інші релігійні общини - 6%. 

Дані досліджень свідчать, що в 1810 р. населення Аргентини становило понад 400 тис. осіб. Близько 30% з них були індійці, їх чисельність відчутно скоротилася в доколумбівську епоху, коли аборигенів налічувалося майже 300 тис. осіб. Близько 10% аргентинців на початку ХІХ ст. становили негри і мулати, нащадки рабів, яких незаконно ввезли в країну через Буенос-Айрес. Європейців і метисів (нащадків змішаних шлюбів) тоді було найменше. З середини ХІХ ст. в країну почала прибувати нова хвиля іммігрантів, в основному з Іспанії та Італії. Корінне населення і метисів відтіснили в андські провінції або вони розсіялися серед нових поселенців. З цього часу в прикордонних областях Аргентини переважають метиси - вихідці з Парагваю, Чилі і Болівії. Лише наприкінці ХХ ст. зростає їх кількість у містах країни. Майже половину мігрантів наприкінці ХІХ ст.-на початку ХХ ст. становили італійці і близько третини - іспанці. Якщо у 1869 р. аргентинці іноземного походження становили 12% всього населення, то у 1914 - близько третини, а у великих містах ця пропорція була 2 до 1. На кінець ХХ ст. знизився потік імміграції, зменшилася відповідно частка іноземців серед громадян республіки.

Значний вклад у формування національної культури Аргентини зробили італійські іммігранти. Їхній вплив у країні був настільки великим, що й нині в Буенос-Айресі дуже поширена італійська мова. Друге місце за значимістю в житті Аргентини належало полякам та іспанцям. Британські переселенці принесли з собою великий капітал, почали розвивати м'ясопереробну промисловість і будувати залізниці. Французи сприяли розвитку виноградарства і виноробства, німці споруджували ферми і створювали кооперативи. Сфера послуг розвивалася завдяки зусиллям японців, сирійців і ліванців.

Найбільший вплив у національній економіці і политиці мають вихідці з портових міст країни. В їхніх руках зосереджена зовнішня торгівля, банки, великі об'єкти індустрії. Їх називають портовими людьми.

Національна мова Аргентини - іспанська. Вона запозичила чимало іноземних слів, особливо італійського походження. Можна почути баскський, сицилійський, уельський, гельський діалекти.

Статистика свідчить, що міське населення становить 89% від населення країни.

За станом на 2001 рік, 26,54% - населення Аргентини у віці від народження до 14 років, 63,04% - 15-64 роки і 10,42% - більше 65 років. При цьому народжуваність у 2001 році становила 18,41 на 1000 осіб, смертність відповідно - 7,58. Середня тривалість життя в країні - 75,26 років. Серед чоловіків цей показник становить 71,88 років, серед жінок - 78,82.

ГЕОГРАФІЯ Рельєф

Велика довжина території Аргентини з півночі на південь забезпечує різноманітність природних умов. За будовою поверхні країну можна розділити на дві частини: підвищену - західну і південну і рівнинну - східну.

Вздовж усього західного кордону Аргентини простяглися могутні Анди, що виникли під час альпійського гороутворення. На північному заході (до 28° пд. ш.) на висоті 3000-4000 м розміщується широке вулканічне плато Пуна-де-Атакама, кам'янисті ділянки якого чергуються з солончаковими западинами. Зі сходу плато обрамлює Східна Кордільєра (м. Галан, 6600 м) з величними сніговими вершинами, а з заходу - пасма вимерлих вулканів, серед яких вулкан Льюльяйльяко (6723 м), вулкан Антофалія (6100 м), гора Охос-дель-Саладо (6880 м) та інші.

На південь Анди різко вужчають. У Головній Кордільєрі знаходяться найвищі вершини Південної Америки, увінчані сніговими шапками: Аконкагуа (6959 м), Тупунгато (6800 м), Мерседаріо (6770 м).

На пд Анди знижуються до 2000 м, стають більш розчленованими, кордон снігової лінії опускається до 1200 м.

На південь від 41° пд. ш. починаються Патагонські Анди. Тут збереглися сліди древнього заледеніння. А вологий і прохолодний клімат на півдні сприяє розвитку сучасних льодовикових форм рельєфу. Льодовики спускаються вниз довгими химерними язиками. Біля підніжжя гір вони створюють живописні форми рельєфу. Вирішальний вплив на утворення форм рельєфу Вогняної Землі мало заледеніння, тому на острові переважає морений ландшафт. Північна його частина - низовинна, південна - гориста. На схід від Анд витяглися в меридіональному напрямку Прекордільєри і Пампінські Сьєрри. Ці гори древнього походження, для них характерні плоскі вершини і круті асиметричні схили. З горами чергуються глибокі долини (вальєс) і широкі міжгірні улоговини, зайняті солончаками. У районах Сан-Хуана, Сан-Луїса, Ла-Ріохи зустрічаються специфічні форми рельєфу - меданос і ареналес - утворення рухомих пісків.

На південь від річки Ріо-Колорадо і на схід від Анд лежить Патагонія. Її поверхня складається зі ступінчастого плато з крутими схилами, розчленованими глибокими каньйонами. Східці спускаються із заходу на схід до Атлантичного океану з висоти 2000 м до 100-150 м.

Древня кристалічна основа Патагонської платформи вкрита великим чохлом морських і континентальних, у тому числі давніх водольодовикових відкладень. Весь північний схід Аргентини займає Лаплатська низовина, що складається з рівнин Гран-Чако, Пампа і межиріччя Парани та Уругваю. Рівнина Гран-Чако полого знижується від передгір'їв Анд на схід. Межиріччя Парани і Уругваю - рівнинна область, утворена червоними пісковиками і мергелями, покритими товстим шаром глинистого алювію та лісом. Північна частина цієї рівнини - лавове плато, центральна - плоска заболочена низовина, південна - горбиста рівнина, перетнута пісчаниковими грядами - кучильяс. Пампа за рельєфом ділиться на північно-східну - низьку (Вологу) і південно-західну - високу (Суху). Низька Пампа - плоска рівнина, що знижується з 250 м на заході до 20 м на сході. Висока Пампа лежить на рівні 300-600 м. Її поверхня хвиляста, ряди піщаних дюн чергуються з солончаками і солоними озерами, а рівнинність порушується древніми середньовисотними масивами.

Клімат Аргентина лежить у трьох кліматичних поясах: тропічному, субтропічному і помірному. Середньорічні температури коливаються від +24С на півночі до +5С на півдні. Клімат країни формується переважно під впливом морських повітряних мас з Атлантичного океану. Проте більше ніж половина території лежить у зоні недостатнього зволоження, що пов'язано з розташуванням гірських систем, які затримують вологі вітри. На більшій частині території країни клімат помірний. На північному сході - клімат субтропічний, вологий, зима м'яка. На півдні країни набагато холодніше і більшу частину року йдуть дощі. У Буенос-Айресі літні місяці дуже спекотні, і більшість жителів відразу після Різдва виїжджають відпочивати. У січні і лютому місто пустіє. Взимку для європейців погода дуже приємна, температура знижується, але не набагато.

Гідрографія Серед водних ресурсів Аргентини головна роль належить річкам. Більшість з них має стік в Атлантичний океан. Найбільш розвинута річкова мережа на північному сході країни, де дві багатоводні ріки Парана та Уругвай зливаються в гирло Ла-Плати. За довжиною і площею басейну ріка Парана є другою річкою Південної Америки після Амазонки. На території провінції Місьонес вона тече в скелястій ущелині і рясніє порогами і водоспадами. Нижче, виходячи з ущелини, зливається зі своєю головною притокою - річкою Парагвай. Нижче гори Дьяманте Парана розширюється до 50 км, а після впадіння у неї річки Уругвай утворює естуарій Ла-Плати шириною до 300 км. Річки Парана, Уругвай і Парагвай мають нерівномірний режим стоку з літньо-осіннім максимумом і переважно дощове живлення. Рівень води дуже коливається, тому нерідкі повені, що завдають великих збитків країні.

Найбільші річки північної Аргентини - це притоки Парани: Пількомайо, Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо. Вони течуть по рівнинній місцевості, влітку розливаються; взимку, в посушливий період, міліють.

Гірські річки Анд мають льодовиково-дощове живлення і відрізняються рівномірним режимом стоку. Вони несуть багато уламкового матеріалу і, не отримуючи додаткового живлення, губляться в піщаних рівнинах.

Ріки Патагонії - Ріо-Негро, Ріо-Колорадо, Чубут, Ріо-Десеадо, Санта-Крус беруть початок в Андах і течуть глибокими і вузькими долинами в Атлантичний океан. Вони маловодні, порожисті і мають змішане льодовиково-снігове живлення.

Майже третина території Аргентини або безстічна, або має тільки внутрішній стік. Це центр області Гран-Чако, замкнуті улоговини Прекордільєр, обширні простори західної і південної Пампи. Тут річки короткі, часто губляться в пісках або в солоних озерах. Ці райони потерпають від нестачі питної води. У країні багато озер, особливо в Патагонії і в північній частині межиріччя рік Парани та Уругваю. У Патагонії озера переважно льодовикового походження. Найбільші з них: Буенос-Айрес, В'єдма, Лаго-Архентино, Науель-Уапі.

Рослинність Розташування Аргентини в трьох кліматичних поясах створює умови для росту на її території різноманітної рослинності: від тропічних лісів на півночі до напівпустель у Патагонії і Пуна-де-Атакама.

У Гран-Чако поширення рослинності залежить від забезпечення вологою. У долинах рік ростуть вічнозелені ліси і гаї, переважно з воскової пальми. Відкрита східна частина Гран-Чако вкрита злаковою рослинністю, західна, де значно сухіше, ксерофітною чагарниковою рослинністю типу "монте" з колючих акацій, кактусів, мімоз. Третина території Гран-Чако вкрита сухими лісами, в яких особливу цінність становить дерево квебрахо (з іспанської - "зламана сокира"). Воно має дуже тверду деревину, а в його корі міститься танін - речовина, з якої отримують дубильний екстракт.

Зустрічаються тут дерево гуаякан, що дає тверду деревину чорного кольору, чаньяр - з їстівними плодами, схожими за смаком на фініки. У північному Межиріччі ростуть вологі субтропічні ліси. Тут поширені араукарії з цінною деревиною, кедр, лапачо та астроніум, смола якого використовується для отримання скипидару. Далі на південь переважає чагарникова рослинність, заболочені території вкриті очеретами, тростинами, лататтям, а піднесені сухі - луками з багатим трав'яним покривом. Зустрічаються розріджені ліси з акацій, мімоз, страусового дерева, на берегах річок - пальмові гаї.

Простори Пампи - пасовища, частина яких розорана і використовується під землеробство. У перекладі з мови індіанців-кечуа "Пампа" означає "позбавлена деревної рослинності". Колись степи Вологої Пампи були вкриті численними злаками (ковила, перловник, дике просо) і барвистим різнотрав'ям. Але з розвитком землеробства тут почали розмножуватися бур'яни, і степи втратили свій початковий вигляд. У Сухій Пампі поширена ксерофітна рослинність: низькорослі дерева, колючі чагарники, жорсткі трави. Аналогічна рослинність поширена на захід від Пампи, у міжгірних долинах, де жорсткі злаки і ксерофітні чагарники чергуються з кактусами. Рослинний покрив Патагонії має напівпустельний характер. Деревної рослинності майже немає, крім вербових лісів по долині ріки Ріо-Негро. Долини рік вкриті луками із злаків. На плато, де сильні вітри і літня спека, ростуть подушкоподібної форми чагарники і жорсткі злаки. Лише на північ від річки Ріо-Негро зустрічаються чагарники аргентинського м'ятлика, ковила, типчак, вівсяниця. Злакові степи поширені і в передгір'ях Анд. Вологі східні схили Прекордільєр на висоті від 400 м до 1600 м вкриті густими лісами, переважно лаврами, від 1600 м до 2500 м - вільховими лісами, які вище змінюються злаковими степами. На східних посушливих схилах Анд - бідна напівпустельна рослинність. В Пуна-де-Атакама поширені жорсткі злаки і ксерофітні чагарники. У передгір'ях Анд зустрічаються ліси буку з підліском з бамбука і папороті. У вологих Патагонських Андах - густі змішані ліси з хвойних, вічнозелених і листяних дерев. Серед них зустрічаються ендеміки. Ліси займають 21,6% території Аргентини.

Тваринний світ Аргентини не такий багатий і різноманітний, як в інших країнах Південної Америки, але він має чимало ендемічних видів. До них належать пампаський олень, пампаська кішка, магеланова собака. Вони мешкають в Андах, їх передгір'ях і в малонаселених областях Патагонії.

З хижих звірів зустрічаються: на півночі країни - ягуар, реліктовий очковий ведмідь, пума (Чако і напівпустелі Патагонії). На відкритих просторах багато броненосців і гризунів (віскаша, мара, туко-туко та інші). На берегах водоймищ мешкають нутрії і видри.

В Андах мешкають ендемічні тварини, серед них: два види лам - вікунья і гуанако, але нині вони зустрічаються рідко, і маленькі гризуни чинчильї (шиншили), які через своє м'яке сріблясте хутро майже повністю винищені. У країні багато птахів: південноамер. страус-нанду, теру-теру, різні види папуг та інші. У лісах зустрічається колібрі. На болотах і озерах безліч водоплавних птахів з яскравим забарвленням. На берегах водоймищ зустрічаються фламінго і чапля. У саванах і лісах багато змій і ящірок. Для охорони рослинного і тваринного світу створені національні парки (Лос-Гласьярес, Науель-Уапі, Ланін, Лос-Алерсес та інші). 

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ

Аргентинська Республіка - федеративна республіка. Чинна конституція діє від 24 серпня 1994 р. Глава держави - президент. Президента і віце-президента обирає населення шляхом прямого голосування в кожному виборчому окрузі країни. Якщо жоден з кандидатів на посаду президента не набере 40 відсотків голосів, то проводиться другий тур виборів між двома кандидатами на посаду президента, які набрали більшу кількість голосів. Президент і віце-президент обираються на 4 роки і можуть бути обрані на другий строк поспіль. Президент є головнокомандувачем збройних сил країни. Нинішній Президент Аргентинської Республіки - Крістіна ФЕРНАНДЕС де КІРШНЕР. Віце - президент - Хуліо Сесар Клето КОБОС. Обрані 28 жовтня 2007 р.

Законодавча влада здійснюється Національним конгресом - парламентом, який складається з двох палат: Сенату і Палати депутатів. Сенат складається з 72 сенаторів, які обираються прямим голосуванням: по 3 представника від кожної із 22 провінцій від федерального столичного округу і від національної території Вогняна Земля. Строк повноважень Сенату - 6 років. Його склад поновлюється кожні З роки на третину. Нинішній склад Сенату поновлено на одну третину 28 червня 2009 р.Голова - Хуліо Сесар Клето КОБОС .До Палати депутатів обираються 257 депутатів прямим загальним і таємним голосуванням за системою пропорційного представництва строком на 4 роки. Склад Палати депутатів кожні 2 роки поновлюється наполовину (поновлена наполовину 28 червня 2009 р.). Голова - Едуардо Альфредо ФЕЛЬНЕР.

Виконавча влада здійснюється президентом та урядом. Нинішній уряд сформовано 10 грудня 2007 року, останні зміни зроблені 7 липня 2009 р. Глава уряду Аргентинської Республіки - Президент Аргентинської Республіки - Крістіна ФЕРНАНДЕС де КІРШНЕР. Голова уряду - Анібаль ФЕРНАНДЕС

Політичні партії Громадянський радикальний союз 1891 р. У 1957 -1973 р. мала назву Громадянський радикальний союз народу. З березня 197З р. повернула початкову назву. 2, 9 млн. членів. Голова - Херардо Рубен МОРАЛЕС. Рух за інтеграцію і розвиток 1963 р. на базі угруповання, яке відкололось від партії Громадянський радикальний союз. 145 тис. членів. Карлос САФФОРЕ. Луіс АКОСТА РІВЕЛЬЛІНІ. Комуністична партія Аргентини 1918 р. на з'їзді, скликаному марксистською течією, яка входила до Соціалістичної партії. До 1920 р. партія називалась Інтернаціональна соціалістична партія Аргентини. Тривалий час перебувала в підпіллі. Партія непримиренності. Ств під назвою Громадянський радикальний союз непримиренних у 196З р. в результаті розколу партії Рух за інтеграцію і розвиток. 197З р. нинішню назву. Прогресивно-демократична партія - 1909 р. 100 тис. членів. Cоціалістична партія 2003 р. в результаті злиття Соціал - демократичної партії і Народної соціалістичної партії. Голова Рубен Ектор ХІУСТІНІАНІ. Союз демократичного центру. Християнсько-демократична партія.

ЕКОНОМІКА В економічному відношенні Аргентина - одна з найбільш розвинутих країн Латинської Америки. ВНП на душу населення становить 2370 доларів за рік. Але економіка її значною мірою залежить від іноземного капіталу. Однак держава продовжує зберігати міцні позиції в атомній промисловості, видобутку нафти, газу і вугілля, виробництві електроенергії, військовій промисловості, виплавці чавуну і сталі, залізничному транспорті, морському судноплавстві. Іноземний капітал майже повністю контролює автомобільну, тракторну, нафтохімічну, хімічну, фармацевтичну, тютюнову промисловість, будівництво. У важкій індустрії виділяються машинобудування, нафтопереробка, чорна металургія. Є цементні, целюлозно-паперові підприємства. Розвинуті текстильна, шкіряно-взуттєва галузі. Провідна галузь - харчова. Аргентина спеціалізується на товарному виробництві продуктів тваринництва, зернових і олійних культур. За виробництвом та експортом м'яса (2,5 млн. т на рік, понад 50 млн. голів великої рогатої худоби), за настригом вовни Аргентина посідає одне з перших місць у світі.

Близько 80 відсотків вартості експорту припадає на сільськогосподарську продукцію. Основні сільськогосподарські культури - пшениця, кукурудза, соя; плодівництво і виноградарство (розвинуте виноробство). Аргентина - один з найбільших у Латинській Америці виробників парагвайського чаю - маті та екстракту кебрачо. Понад 80% експорту - сільськогосподарська продукція: м'ясо і м'ясопродукти, шкіра, вовна, зернові .

Експорт: м'ясо, м'ясопродукти, вовна, шкіра, зернові, олійні, молочні продукти, устаткування.

Імпорт: машини і промислове устаткування, сировина і напівфабрикати, паливо.

Різке загострення в грудні минулого року ситуації в Аргентині (масові хвилювання, введення надзвичайного стану, відставка президента та уряду, заява Аргентини про призупинення виплат по зовнішнім боргам) стало закономірним наслідком наростаючої упродовж минулих років великомасштабної політичної, фінансової і социальної кризи. "Банкрутство" економічних реформ в Аргентині, здійснюваних з початку 90-х рр., які донедавна розглядалися як зразок підходу до економіки, що розвивається, спеціалісти безпосередньо пов'язують з прорахунками економічної політики, яка проводиться у суворій відповідності з порадами МВФ.

Суть аргентинських фінансових перетворень полягала в доларизації національної фінансової системи на основі принципів "currency board" ("валютної ради"). Основними заходами були прирівняння песо до долара і пряме пов'язування емісії грошей з валютними резервами Центробанку. Це значно підвищило фінансову стабільність, але обмежило можливості економічного маневру (наприклад, облікова ставка змінювалася відповідно до американської навіть тоді, коли економіка країни цього не потребувала).

В перші роки ці реформи, які проводилися в умовах високого рівня довіри населення президенту країни, дозволили Аргентині домогтися стабільності національної грошової одиниці і побороти гіперінфляцію. Це забезпечило надходження в країну інвестицій і високі темпи росту. Однак платою за фінансову стабілізацію стали висока залежність економіки від іноземних інвестицій, зовнішньоторговельний дисбаланс і високий рівень безробіття (18%). І вже четвертий рік продовжується найтриваліший в історії країни спад виробництва (в 2001 р. - 11%) з усіма його соціальними наслідками.

Сукупний розмір боргу сягнув 155 млрд. дол. (зовнішній - 132 млрд. дол., з яких близько 50 млрд. дол. становить просрочений борг держави перед банками), що в п'ять разів більше річного експорту. Щорічне зниження бюджетних витрат лише поглиблювало спад і посилювало соціальну напруженість. Характерно, що криза виникла при зовнішньо стабільних фінансових показниках - незмінний курс песо і фактично відсутність інфляції.

Аргентинську кризу, як правило, пояснюють жорсткою "прив'язкою" курса песо до долара і проблемою зовнішнього боргу. Її навіть використовують як аргумент проти політики сильної національной валюти і стабільного валютного курсу.

Однак насправді причини кризи полягають у непродуманій грошово-кредитній і бюджетній політиці, яка не враховувала специфіку потреб економіки країни і сліпо наслідувала стандартні вимоги МВФ (урізання непроцентних витрат, досягнення бездефіцитного бюджету здебільшого шляхом залучення займів, пріоритет виплати зовнішніх боргів). Цей курс не вирішив внутрішніх соціальніх та економічних проблем, призвів до кризи у фінансовій сфері, стабільність якої прагнули забезпечити. Таким чином, досвід Аргентини ще раз підтвердив давно відому істину - не буває сильних фінансів у країні зі слабкою економікою.

Привертає увагу подібність сценарію развитку кризи в Аргентині з російською ситуацією 1995-1998 рр. (фіксація курсу національної валюти, швидке зростання доходності боргових паперів і нарощування держборгу, розвиток фінансово-спекулятивного сектора при падінні золотовалютних резервів, зміна уряду). Саме тому аргентинські економісти закликають сьогодні використовувати післякризовий досвід Росії для виведення економіки з глухого кута.

Цей досвід, зокрема, підказує, що підтримання стабільного валютного курсу не є причиною кризи, а, навпаки, сприятиме зміцненню довіри інвесторів. Але це може дати позитивний результат лише за умови грамотної побудови бюджетної і грошово-кредитної політики, спрямованих, насамперед, на зростання внутрішнього виробництва, що забезпечить податкові надходження, необхідні для виходу з боргової кризи.

Очевидно тому нове керівництво, оголосивши про тимчасову заминку в обслуговуванні держборгу, спочатку заявило, що не має наміру девальвувати національну валюту песо і відмінювати прив'язку його до долара. Замість цього в країні планувалося ввести в обіг вже третю паралельну валюту (у вигляді облігацій "архентино") з "плаваючим" курсом, з допомогою якої передбачалося поступово витіснити фіксований песо з обігу і за рахунок цього попередити різку девальвацію національної валюти.

Однак в умовах триваючого в країні політичного та економічного хаосу, зростання цін і фактичного обезцінення національної грошової одиниці новий Президент Аргентини T. Дуальде не лише підтвердив дефолт, але й оголосив про девальвацію песо.

З 7 січня ц.р. в країні були введені два курси песо: "офіційний" - 1,4 песо за 1 долар США, який переважно використовуватиметься у зовнішній торгівлі, і "неофіційний", який визначає ринковий попит і пропозиції. У майбутньому планується повністю перейти до політики "плаваючого" курса. Крім того, в лютому 2002 року розпочалися переговори з МВФ про реструктуризацію зовнішнього боргу Аргентини і надання їй міжнародними фінансовими організаціями нових кредитів у розмірі 15-20 млрд. доларів. Одночасно з цим керівництво країни заявило про намір проводити протекціоністську політику щодо національного капіталу, ввести часткове регулювання цін, реалізувати масштабні соціальні проекти і суттєво підвищити мінімальну оплату праці.

Поки що не відомо, чи вдасться сумістити прагнення досягти фінансової стабілізації і пріоритетної підтримки вітчизняного виробництва, проведення структурних і соціальних реформ. Вдалося досягти компромісу у домовленостях з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями, а також у прийнятті зваженої економічної програми, від чого залежатиме здатність держави рефінансувати свій внутрішній борг і вирішити економічні проблеми країни.