14. Виникнення, структура та компетенція англійського парламенту в період станово – представницької монархії.

15. Встановлення та особливості англійського абсолютизму.

У 15-16 ст. в Англії відбувались соціально-економічні зміни, війна Білої та Червоної троянд (представники знатних родів Ланкастерів та Йорків), протягом якої було знищено майже все старе дворянство.30 років уособної війни настільки виснажили Англію, що населення з готовністю підтримувало династію, яка нарешті встановила в країні громадянський мир. Нове дворянство (джентрі) та буржуазія були сторонниками міцної королівської влади. Надзвичайно розвиваєтьсяпромисловість, торгівля, захоплення заморських колоній. Змінюється становище селянства, відбувається їх обезземелення. Протести селян вилилися у повстання під проводом Роберта Кета (1549), яке було придушене. Проти бродяг видаються «криваві закони», які забороняють жорстокими методами жебрацтво.Всю владу захоплює після війни династія Тюдорів, і першим самодержавцем став Генріх VII, який зміцнює трон, заборонивши приватні війни та придушивши землевласників, які опирались йому. Після падіння старої знаті опиратися абсолютизму продовжувала церква, тому боротьбу проти неї розпочав Генріх VIII.Розпочалося це з відмови Папи дати розлучення короля з Катериною Арагонською, тому король оголосив себе головою англійської церкви та почав призначати єпископів. Але у країні залишався католицизм, який остаточно замінив на протестантизм король Едуард VI. Підтримувала протестантизм Єлизавета І та її наступники. Проте потрібно зважати на певні особливості англійського абсолютизму: продовжував діяти станово-представницький орган-парламент, не були ліквідовані місцеві органи самоврядування, не було створено професійної армії, яка б слугувала опорою влади (порівняно з континентальною Європою), не було надійного адміністративно-управлінського апарату. Незважаючи на ці особливості, абсолютизм існував та королівська влада міцніла, компетенції зростали.

16. Державний устрій Англії в період абсолютизму. Роль парламенту в цей період.

Абсолютна монархій в Англії почала встановлюватись з кінця XVст.,тобто в період розкладу і занепаду феодалізму і виникненню капіталістичних відносин. Першим самодержавцем Англії був Генріх VII.Королівська влада зміцніла, її повноваження зросли. Король був главою адміністрації, призначав і звільняв вищих урядовців, командний склад армії та флоту, був верховним головнокомандувачем збройними силами, главою англіканської церкви.До центральних органів управління належала передусім Кородівська рада. Генріх VIII провів її реорганізацію, і з цього часу вона дістала назву Таємної ради.До складу входило 14 вищих державних і придворних службових осіб,чотири пери і два єпископи.Вона була дорадчим органом при королю. Мала правотворчі, виконавчо-управлінські та ще судові функції. При раді існували різні комісії та комітети.Однією з найважливіших була Зоряна палата, що мала судові повноваження. Вона стала слухняним знаряддям короля у боротьбі з його поліичними противниками.Місцеве управління нічого не коштувало державі,оскільки всі посади були неоплачуваними. Його посадові особи (ректор, церковні старости, сінодсмени та бідли) здійснювали нагляд за дорогами і мостами, опікувалися бідними, контроювали обрання самих посадових осіб. Діяв і парламент,що скликався нерегулярно і з значними перервами. Палата лордів складалась у значній частині з лордів, котрим титул присвоїв король і котрі походили з нового дворянства. Йому вони й завдячували своє положення і багатство. Кількість духовних лордів у зв’язку з ліквідацією монастирів зменшилась (з 49 на 26). У палаті общин значну к-сть депутатів від міст призначали або власники міст, або королями.Протягом усього періоду абсолютистського правління парламент так і не випустив зі своїх рук права затвердження розміру податків, хоча й втратив право контролю за державними витратами. Єлизавета I встановила, що члени нижньої палати повинні складати присягу на вірність державі та законам країни. Під приводом економії часу Генріх VIII став сам призначати спікера палати общин.У випадку потреба король брав участь у засіданнях парламенту.Впродовж правління Генріха VIII парламент скликався лише 7 разів, а за Єлизавети – 10 разів (за 45 років.)