20. Утворення та основні етапи розвитку середньовічної Німеччини.

Племена германців населяли територію сучасної Німеччини вже в І ст. до н.е. – І ст. н.е. (праці Цезаря, Корнелія, Таціта, Страбона, Плінія), займались скотарством та полюванням (рідко – землеробством), оселялись родами, що мали спільню землю і разом її обробляли. Через велику кількість земель вели кочовий спосіб життя, спільними для всіх були ліси, луки пасовища.Згодом  марки (територіальна община) – кровна помста (+ інші елементи родоплемінного ладу), раби (військовополонені і діти рабів), диференціація родоплемінної знаті, за вбивство знатної особи – більший вергельд.

Існували племінні державні утворення: громада, община  округи поселення. Деякі утворення очолювали королі, деякі – вожді. Вищий орган влади – народні збори (всі вільні чоловіки, воїни), для розв’язання менших питань – племінна рада старійшин. Короля чи вождя обирали зі шляхетного роду на НЗ, могла передаватися від батька до сина. Обрання – символічний акт піднесення кандидата над головами зібраного народу на щиті. Король або вождь здійснював поточне управління , судочинство та командував військами. Судові функції – і народні збори, і рада старійшин.Джерела права: звичаї і традиції, закони; справи, зазвичай, починалися з приватної ініціативи (крім особливо важливих); докази – зізнання, покази свідків, присяга, ордалії. Широко застосовувався таліон.Спочатку римляни, захоплюючи Зх та Цн Європу, воювали, а потім дозволили селитися «федератам» (союзникам) – племенам візи готів, вандалів, остготів, бургундів, франків, а ось лангобарди воювали з римлянами.Королів мали візиготи, вандали, остготи, бургунди, лангобарди. У VI-VIІІ столітті приєднані до Держави Фраків, остання – держава лангобардів.Імперія Карла Великого розпалася, поділили між внуками, східні землі – Східна Франція. З ХІ століття її жителі – тевтони, а держава – королівство тевтонів (Дойтчлянд – земля тевтонів). У тодішньої Німеччини не було ні політичної, ні економічної, ні національної єдності, Німеччина складалася з незалежних феодальних володінь: Швабія, Баварія, Франкоманія, Саксонія, Лотарингія. Зовнішня угроза від Угорщини спонукала до об’єднання й обрання 919 р. спільного короля – Генріха І, 933 розбив угорців і зміцнив свою позицію.Зміцніла Тевтонська держава, його наступник Оттон І Великий розбив угорців остаточно 955 р., в 962 р. коронований у Римі загально німецьким імператором. Держава стала імперією (ХІІ ст. – Священна Імперія, середина ХІІІ ст.– Священна Римська Імперія німецької нації) – від Балтійського моря до Середземного (нинішні Голландія, Бельгія, Ельзас, Лотарингія, Швейцарія, Центральна і Північна Італія) на Зх – річки Моза, Сена, Родан, на Сх – аж до Одри.В європейських державах в цей час відбувалося подолання феодалізму, створення централізованих держав, в Німеччині – навпаки.Розвиток товарно-грошових відносин, зростання ролі та значення міст призводили до групування інтересів за землями, окремими провінціями, не створивши єдиного політичного центру (відбувалася децентралізація). Державно-політична роздробленість Німеччини збереглася аж до утворення єдиної імперії у 1871 році.Історію держави та права Середньовічної Німеччини ділять на такі періоди:1.Становлення і розвиток ранньофеодальної держави, утворення СРІНН, наступної феодальної роздробленості, дії звичаєвого, партикулярного права (ІХ-ХІV ст.);2.Олігархія князів, курфюрстів, станово-представницька монархія в князівствах та рецепція Римського права (ХV-ХVІ ст.);3.Князівський абсолютизм та утворення національного права (ХVІІ-ХVІІІ ст.).