100. Загальні тенденції соціально-економічного розвитку радянського суспільства в другій половоні хх ст.

В Україні було створено 11 економічних адміністративних районів, очолених раднаргоспами. Реформатори були переконані, що заміна централізованого керівництва місцевим забезпечить належну ефективність промисловості, її сприйнятливість до науково-технічного прогресу. Проте побудова управління промисловістю по вертикалі або по горизонталі аж ніяк не торкалася суті господарського механізму, стрижневих економічних відносин.

Рішення вересневого (1953) Пленуму ЦК КПРС про розвиток сільського господарства були позитивно сприйняті сільськогосподарськими працівниками. Протягом п'яти років в Україні спостерігалося зростання сільськогосподарського виробництва. Однак воно тривало до тих пір, поки держава вкладала в цю галузь великі кошти. Валовий збір зерна в Україні зріс за 1954—1958 pp. майже на 20%, цукрових буряків — у два рази, виробництво м'яса — більш як удвічі, молока — утричі. Однак після ліквідації у 1958 р. МТС і впровадження обов'язкового викупу колгоспами їх техніки становище змінилося. Слабка економіка колгоспів не витримувала величезних витрат на викуп, придбання та експлуатацію техніки.

М. Хрущов намагався підвищити ефективність сільського господарства запровадженням використовуваних на Заході технологій, що не могли дати ефекту у вмонтованих в командну економіку колгоспах, працівники яких не відчували себе господарями і не мали ніякого економічного інтересу. Організаційні заходи, що мали на меті підняти сільськогосподарське виробництво, насправді тільки підривали економіку села. Спроби знайти додаткові резерви шляхом освоєння цілинних земель, ліквідації травопільної системи давали короткочасні успіхи і свідчили про екстенсивний розвиток сільського господарства. Негативний резонанс мало повернення до сталінських обмежень присадибних господарств колгоспників, щоб воно не «заважало» їм працювати у колгоспах. Обсяг продукції, що надходила у ринкову торгівлю, зменшився, внаслідок чого зросли ціни, постраждали інтереси міських споживачів.

Наприкінці 1963 р. М. Хрущов, усвідомивши безперспективність своїх спроб забезпечити стійке зростання сільського господарства, зробив крутий поворот в аграрній політиці партії. Рішення двох пленумів ЦК КПРС заклали основи курсу на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва. Але у жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хрущова звільнили від обов'язків першого секретаря ЦК і голови Ради Міністрів СРСР. Його дії були кваліфіковані як волюнтаристські, що заперечували принцип колективного керівництва.

101. Лібералізація суспільно-політичного життя в Україні в другій половині 50-х – першій половині 60-х рр.

5 березня 1953 р. помер Сталін. Ця дата стала своєрідною точкою відліку розгортання у Радянському Союзі суперечливих і неоднозначних спроб трансформації тоталітарних структур.

Суть кардинальних змін, що почалися після смерті диктатора, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 p.). Проте процеси оновлення почалися ще навесні 1953 р. Саме в 1953— 1955 pp. було зроблено спробу перейти від тоталітарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Маленкова було поставлено питання про необхідність «припинення політики культу особи».

Початковий період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали припинення кампанії проти націоналізму, певне уповільнення процесу русифікації, зростаюча роль українського чинника в різних сферах суспільного життя. У 1954 р. відзначалося 300-річчя возз'єднання України з Росією. Країною прокотилася широка і гучна пропагандистська кампанія. Центральною подією ювілейних торжеств стала, безперечно, передача Криму УРСР.

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів.

Подолання наслідків культу особи передувало розвінчанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режиму політичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набула абстрактного, однобічного, пасивного характеру.

У СРСР і, зокрема, в Україні розпочався процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях 1955—1956 pp. було ліквідовано значну кількість структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено кількість посад адміністративно-управлінського апарату, що дещо послабило тиск командно-адміністративної системи на різні сфери суспільного життя.

Отже, суть кардинальних змін, що розпочалися після смерті Сталіна, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Ця лібералізація виявилася в припиненні кампанії проти націоналізму; певному уповільненні процесу русифікації; частковій реабілітації жертв сталінських репресій; зростанні українського чинника в державному та громадському житті; розширенні прав республіки в економічній, фінансовій та юридичній сферах; активізації дій української дипломатії та більшій відкритості УРСР для різнобічних контактів з іноземними державами.