42.Національно-визвольні повстання українського народу 20-30х років XVII ст..

a) Повстання під приводом Марка Жмайма Занепокоєний утворенням козацької «окремої республіки», уряд Речі Посполитої почав готувати влітку 1625 року черговий каральний похід проти козаків. В вересні 1625 року коронний гетьман С.Конецьпольський разом з іншими магнатами на чолі 30-тисячного війська вирушив з м.Бара на Подніпров‘я. Йому протистояло Військо Запорізьке Марка Жмайла до якого приєдналися повстанці з міщан і селян. Преші сутички між карателями і козаками відбулися під Каневом. Вдало відбившись від ворогів, козаки відступили до Курукового озера. Головна битва відбулася 15 жовтня 1625 року біля села Таборище (м.Крилов). Наслідки його можна було передбачити, хоча полякам так і не вдалося здобути укріплений козачий табір повстанців.. 25 жовтня 1625 року була підписана Куруківська угода, за якою козацький реєстр – 6 тис., решта, приблизно 40 тис. козаків повинні були повертатися до своїх панів. Реєстрові козаки обирали гетьмана, але затверджувати його мав король, проживати вони мали право лише на державних землях. Звичайно, така угода не влаштовувала ні шляхту, ні козацько-селянські маси. Новий вибух в Україна був не за горами.

b) Повстання під приводом Тараса Федоровича (Трясила) (1630 - 1631 рр.)Уряд Речі Посполитої знову посилює тиск на козаків, не кажучи вже про широкі маси селян та міської бідноти, намагається обернути козаків у підданих польської шляхти, своє вірне знаряддя. У своїй політиці уряд Речі Посполитої спирався на урядівську політику частини козацької старшини, а також використовував суперечності між реєстровими козаками і запорожцями.

В 1629 році запорожці обрали гетьманом досвідченого і відомого успішними морськими походами Тараса Федоровича (Трясила). А вже наступного 1630 року він очолив козацько-селянське повстання. До повстанців приєдналися і реєстрові козаки. Слід зауважити, що в 20-30 роках національно-визвольний рух перемістився на Лівобережну Україну. Це обумовлювалось насамперед тим, що там, де раніше відбувався колонізаційний процес, завершився термін надання пільг слобожанам, після чого їх примушували відбувати панщину. Тому слобожани втікали , поповнювали ряди запорозького козацтва, а під час повстання ставали його учасниками.

Повстання охопило Полтавщину, Київське Полісся і Запоріжжя. Повсталі козаки нападали на панські маєтки, вбивали власників, управителів, орендарів, шинкарів. Головні бої відбулися під Переяславом. Найкровопролитнішим був бій 15 травня 1630 року, названий “Тарасовою ніччю”, коли козаки вщент розгромили добірне шляхетське військо С. Конецпольського. Він змушений був йти на переговори, наслідком яких було підписання 8 червня 1630 року мирної угоди, що встановила реєстр у 8 тисяч козаків.

c) Повстання під керівництвом Івана Сулими (1635 рік) Російсько-польська війна 1632-1634 рр. закінчилася перемогою РечіПосполитої і підписанням мирного договору. Після цього уряд РечіПосполитої знову посилив тиск на козаків. Оскільки Османська Імперія таКримське ханство безперервно скаржилися на козаків, які постійно здійснювали напади на їх володіння, погрожували війною Речі Посполитій.Було вирішено приборкати козаків. З цією метою сейм Речі Посполитої ухвалив побудувати на берегах Дніпра фортецю. Вона мала перепиняти втікачів на Низ, перекрити головний шлях постачання запорожців провіантом і боєприпасами.

Незабаром французький інженер Боплан підшукав зручне місце для фортеці: на правому березі Дніпра, біля першого порогу (Кодацького). В середині літа 1635 року фортеця була повністю готова. Для козаків новозбудована фортеця була наче більмо на оці, бо серйозно перешкоджала їхнім діям і обмежувала можливості боротьби проти Речі Посполитої. Вихід був один – зруйнувати цю фортецю, піти на нове повстання проти польської шляхти. Цю операцію очолив гетьман Війська Запорізького Іван Сулима. Такий досвідчений воїн, яким був Іван Сулима, блискуче розробив і план взяття Кодака. Він вирішив скористатися відсутністю коронного війська й частини реєстровців, які воювали зі шведами в Прибалтиці. У серпні 1635 року однієї тихої ночі козаки непомітно вдерлися до фортеці і швидко оволоділи нею, перебивши гарнізон. Після цього вони зруйнували фортецю.Взяття фортеці розпочало нове козацьке повстання, яке тривало недовго, бо невдовзі завершилась війна у Прибалтиці і коронне військо рушило на Україну, готуючись до боїв з повстанцями. Злякавшись цього, частина старшини вирішила видати Сулиму уряду Речі Посполитої і захопила його разом із 5 сподвижниками та відправила до Варшави, де вони були страчені.

d) Повстання 1637-1638 рр.Невдовзі після страти І.Сулими уряд Речі Посполитої відбудував Кодак, а потім почав “очищати” реєстр Війська Запорізького від бунтівників. Це і стало приводом до нового повстання, керівником якого був спочатку полковник реєстровів Павло Михнович Павлюк (Бут). Це повстання охопило Лівобережну та Правобережну Україну. Павлюк послав на Лівобережну Україну 3 тис. загін під командуванням Павла Скидана та Семена Биховця, який зайняв Переяслав і заарештував старшин-зрадників. Незабаром загони повстанців оволоділи Черкасами, Корсунем, Білою Церквою, взяли під контроль велику територію на Подніпров‘ї та Лівобережній Україні, і скрізь до них приєднувалися селяни та міська біднотаПершу битву біля Сахнового мосту через Рось повстанці виграли, але 16 грудня 1637 року вони були обложені карателями М.Потоцького під Кумейками 24 грудня 1637 року повстанці вирішили припинити опір. Настав перыод «золотого спокою».

43. Розвиток культури, освіти, книгодрукування в Україні другої половини XVI - першої половини XVII ст.Своєрідність української культури 16 - першої пловини 17 ст. зумовлювалась тим, що український народ був позбавлений власної державності. Українські землі перебували у складі кількох іноземних держав. Тож умови для культурного поступу українців, що перебували у тих державах, були неоднаковими.

Сприятливі умови склалися у Великому князівстві Литовському. Збираючи українсько-руські землі, литовські князі прагнули прилучитися до великої культури Київської Русі, надбання якої не відкидалися, а підтримувалися й відроджувалися разом з православною вірою та руською мовою, що визнавалися державними. Литовські можновладці перебрали й традиційний для Русі - України спосіб життя. Ситуація змінилася, коли українські землі потрапили під владу Польші.

Маючи високорозвинену культуру, спрямовану на західноєвропейський католицький світ, Польське королівство домагалося підкорення українських земель задля збільшення території та збагачення. Відмінна культура українців перешкоджала загарбницьким планам корони. Тому ні про яку підтримку й заохочення культурного поступу українців за давніми традиціями не було й мови.

Водночас через Польщу в Україну потрапляли ідеї Відродження, Реформації й Контрреформації, набувала поширення західноєвропейська система освіти. Не маючи власних вищих навчальних закладів, українці навчалися в європейських університетах, .прилучаючись там до, західноєвропейських наукових та мистецьких ідей, збагачуючи ними рідну культуру. Та хоч які перспективи розгорталися перед українцями, що потрапляли в науку на чужину, вони не могли замінити навчання рідною мовою на батьківщині .Бо досяжними європейські університети були для одиниць. Численні протестантські та єзуїтські школи, колегіуми, що з'являлися в українських землях під впливом реформаційного руху, не могли зарадити справі, позаяк головну мету виховної діяльності такі навчальні заклади вбачали в наверненні якомога більшої кількості українців до католицької віри та протестантизму.

Розуміння великої небезпеки, пов'язаної з розгортанням мережі єзуїтських і протестантських навчальних закладів, спонукало українців подбати про оновлення власної освіти.

Відродження української школи розпочалося з діяльності Острозького культурно-освітнього осередку. Він був створений 1576 р. з ініціативи князя Костянтина-Василя Острозького. В Острозькій школі грунтовно вивчалися мови - слов'янська, грецька й латина. Викладалися в ній і "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. То була перша в Україні "слов'яно-греко-латинська" школа - перший вищий навчальний заклад в Україні та серед православних.

Освітні й виховні ідеї Острозької академії були підхоплені братствами, зусиллями яких починали створюватися братські школи. Перша така школа з'явилася у Львові 1585р., а незабаром їх почали закладати скрізь в Україні. На початку 17 ст. братських шкіл налічувалося близько З0. їхнє головне призначення - надавати добру освіту й виховувати відданість давнім традиціям і батьківській вірі. Братські школи, так само як і Острозька, були слов'яно-греко-латинськими. Крім названих мов, у них учні опановували вже згадані "сім вільних наук".

Року 1615 постала братська школа в Києві. Вона швидко здобула слави найавторитетнішого навчального закладу в Україні. До її заснування докладали зусиль учені, письменники й поети, провідні діячі православної церкви, які гуртувалися навколо архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького. Першим ректором Київської братської школи був Йов Борецький.

Восени 1631 р. в Києві виникла ще одна школа -Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Незабаром Лаврську школу було об'єднано з Київською братською. Об'єднана школа почала діяти у вересні 1632 р. Називалася вона колегіум.

Київський колегіум (незабаром Києво-Могилянська академія) був вищим навчальним закладом. Києво-Могилянська академія тривалий час була єдиним вищим всестановим навчальним закладом України, Східної Європи й усього православного світу, її вихованці закладали школи, обдаровували бібліотеки і в такий спосіб сприяли розвиткові культури, Малярського мистецтва, літератури, музики, театру.

'Першими шкільними підручниками в Україні були "Адельфотес", "Граматика словенская". "Адельфотес" - граматика грецької мови, видана 1591 р. у Львові. Поруч з грецьким матеріалом давала слов'янські паралелі і спричинила розвиток української граматичної термінології.

Найважливішою пюдіею XVI ст. був початок книгодрукування в Україні. Першодрукарем був Швайпольт Фьоль. В 1491 р. надрукував перші видання кирилівського шрифту - релігійні книги "Октоих" та "Часослов". У 1573 р. тікаючи від переслідувань, в Україну прибуває з Москви книгодрукар Іван Федоров і його помічник Петро Мстиславець. У Львові за допомогою братства засновує книгодрукарню і вже наступного 1574р. видає перші в Україні друковані книги "Апостол", "Буквар".

У XVI - першій половині XVII ст. набуває поширення полемічна література, що виникає в умовах боротьби проти католицького наступу на права православ'я. Відомо близько 60 полемічних творів. Найбільш видатними діячами полемічної літератури були Іван Вишенський, Герасим та Мелетій Смотрицькі, Йов Борецький,Петро Могила, Зизаній (Тустановський), 3. Копистянський.

Поряд з церковно літературними творами в Україні розповсюджувалася перекладна література. В Україні широкого розмаху набуло будівництво оборонних споруд (замків, фортець, валів). Зводять нові монастирі та церкви, палаци магнатів, розбудовують міста.

Церкви і палаци прикрашали різьбою по дереву, настінним живописом, кам'яними і дерев'яними скульптурами. Поширюється книжкова графіка, техніка художнього лиття й обробки металів та інкрустація виробів золотом, сріблом і коштовним камінням.

Архітектура і образотворче мистецтво в Україні набували національних рис і були невід'ємними здобутками суспільного побуту українців.

Потреба національного самозбереження, яка особливо гостро постала після Люблінської унії, спричинила надзвичайне піднесення української культури. За відсутності держави культура залишалася єдиною цариною, де українці могли боронити свою самобутність. Саме тому культурне життя в Україні 16 - першої половини 17 ст., після тривалого періоду занепаду, визначають як національно-культурне відродження.