46.Гетьманщина наприкінці XVII-XVIII : кордони, населення, політичний і адміністративно-політичний устрій.

Лівобережну Україну, що за Березневими статтями 1654 p. відійшла до Росії, українці називали Гетьманщиною, а московіти — Малоросією. До неї входило десять полків: Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Гадяцький, Переяславський, Луб'янський, Миргородський і Полтавський. Гетьманщина була відносно густо населеним і добре розвиненим краєм. До неї входило 11 великих міст, 126 містечок і близько 1800 сіл. У 1700 p. її населяло приблизно 1,2 млн. осіб, тобто майже чверть усього населення тогочасної України.

На Лівобережній Україні зберігся феодальний лад і його основа — феодальна земельна власність. З погляду формально-юридичного суспільство поділялося на п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство і селянство. Між станами і в кожному з них не було рівності. Стани мали окремі соціальні групи, які відрізнялися одна від одної економічним і правовим становищем. Деякі соціальні групи були привілейованими і всі разом становили панівний клас (козацька старшина, родовита шляхта, вище православне духовенство та міські багатії). Інші соціальні групи значно обмежувалися у привілеях або ж зовсім їх не мали. Це пригнічені, залежні люди (селяни, рядове козацтво, міська біднота).

Згідно з Березневими статтями, в Україні зберігався військово-адміністративний апарат влади та управління, який склався 1648 — 1654 pp. Але в ході наступу царизму на автономію України система, принципи, форми і методи її діяльності змінюються. Цю систему в Україні очолював виборний гетьман. Його обирала військова рада, а інколи і рада генеральної старшини.

Як виняток, гетьман інколи призначався. У таких випадках він називався наказним. Але це було тимчасово — при відсутності законно обраного гетьмана.

Строк правління не визначався. Він міг бути змінений військовою чи старшинською радою.

На першому етапі достатньо було тільки поставити до відома царя про обрання гетьмана. Але вже з 1660 p. Запроваджений порядок, за яким знов обраний гетьман повинен отримувати клейноди — знаки гетьманської гідності, вищі відзнаки влади гетьмана — з рук царя. Разом з ними він отримував і грамоту на гетьманство. Московські статті 1665 p. визначали, що цар лише затверджує гетьмана, а насправді від царя, його волі повністю залежала гетьманська влада.

Спочатку гетьман володів широкою владою — законодавчою, військовою і судовою. Він виступав офіційним представником держави, підписував найважливіші документи від її імені. Але поступово влада гетьмана обмежувалася разом з обмеженням автономних прав України.

Згодом гетьман не мав права призначати чи звільняти без участі ради генеральної старшини полковників і генеральних старшин. Проте цар часто самочинно проводив потрібні йому переміщення серед урядовців України без відома гетьмана.