16. Зародження передумов формування української народності.

Більшість сучасних вчених, які вивчають питання етногенезу слов'ян, вважає, що початок формування окремих слов'янських народів і, зокрема, праукраїнського етносу було покладено розселенням антів та склавинів.

Великий український історик М.С.Грушевський вважав порогом історичних часів для українського народу IV ст. Схожої думки щодо часу формування українського народу дотримується авторитетний історик-публіцист І.Лисяк-Рудницький

Велике значення у формуванні українського народу мало поширення християнства, яке стало за князя Володимира державною релігією (988 р.).

Поступово проникаючи впродовж століть в побут і свідомість народу, християнство стало справді народною релігією українців, посприявши поширенню освіти і культури.

За даними сучасної археології, процес утворення праукраїнського етносу відбувався за такою схемою: в V—VII ст. носії пеньківської культури (анти) та празької (склавини) вирушили в південному напрямку. Антська хвиля покотилася на Балкани, а згодом на Ельбу, поступово інтегруючись із західними слов'янами. Склавини ж не пішли так далеко. їхні нащадки утворили в VIII—X ст. між Дніпром, Дністром і Західним Бугом нові етнічні угруповання, підґрунтям яких була культура Луки Райковецької (нині відомо понад 200 пам'яток). Ця культура сформувалася на базі празької (склавини) із залученням певних елементів пеньківської (анти) культури. З культурою Луки-Райковецької фахівці пов'язують племена древлян, бужан, волинян, уличів, тиверців, які й були безпосередніми пращурами українців.

Отже, вирішальну роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси II—VII ст. Під час Великого переселення народів у горнилі історії було переплавлено та інтегровано чимало етнічних утворень, які лягли в основу багатьох сучасних народів. Українці — не виняток у цьому процесі. Вони прямі етнокультурні спадкоємці склавинів і частково антів.

17. Українська та зарубіжна політична думка щодо проблеми походження українців

Існують 3 основні історіософські концепції щодо походження та часу виникнення українського народу.

1) Великодержавна шовіністична концепція. Вважають, що її основи заклав автор Київського літопису Інокентій Гізель. Він доводив, що українського народу взагалі не існувало, його історія подається як складова частина історії російського народу. Він, а також інші представники цієї концепції: Карамзін, Погодін, Соловйов виводили походження Російської держави від Київської Русі, потім Велике князівство Володимира Суздальського, Московська держава. Мавродін та Третяков стверджують, що росіяни, українці та білоруси походять від єдиного кореня. Погодін вважав що до середини XIII ст. на території України проживало великоросійське населення, які після навалу відійшли на Наддніпрянщину. Українці з'явилися тільки у XV ст. з появою козаків. Ця концепція існувала до 1917 року.

2) Радянська концепція (1917-1991 рр.). ця концепція стверджувала спільне походження трьох слов'янських народів - українського, російського та білоруського, що розвивалися в часи Київської Русі на її території.

Історія українського народу ділилася на 2 етапи: > початок ХІІІ ст. - перша половина XVII ст. - становлення та формування української мови та народу; > кінець XVII ст. - XIX ст. - закінчення становлення.

3) Автохтонно-автономістична концепція. Представники: Костомаров, Грушевський. Український народ е автохтоном на своїй території, тобто такий, що з самого початку виник, проживає на цій території, що і зараз. Корені його треба починати шукати з трипільської культури. Маркевич наприкінці XVIII ст. написав працю "Історія Малоросів", в якій показав відрив українського народу від інших великоруських народів і довів, що українці старші за роком виникнення ніж російський народ. Також працю по історії України написав Грушевський. Він вважає, що Київська Русь -лише частина Української держава та, що руської історії ніколи не існувало, не існує і зараз. Він вперше в історіографії бачив цілковито сформований український народ. За Грушевським предками українців були анти міграційна концепція ґрунтується на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з цією теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони вирушили на південь у віслянсь-кий басейн, а пізніше — на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок слов'яни поділилися на західних і південно-східних.

Грушевський та інші історики виводили походження українського народу від слов'ян. Анти -> східні слов'яни -> Київська Русь, нащадками якої я вважаю український народ.

Перша з них ґрунтується на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з цією теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони вирушили на південь у віслянсь-кий басейн, а пізніше — на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок слов'яни поділилися на західних і південно-східних.

А як на ДРН дивиться історична наука сучасної незалежної України? З цього приводу думки розділилися. Частина старшої генерації українських медієвістів лишається на старих позиціях радянської концепції існування на Русі окремого східнослов’янського етносу – давньоруської народності (П.П.Толочко, 2005). Дехто з дослідників середнього покоління (О.П.Моця, Ю.В.Павленко, О.П.Толочко) не заперечує існування ДРН, але розуміє під цим терміном не окремий етнос, а культурно-політичну єдність, яка реалізувалася в державі Русь

Німецькі історики так у минулому як і тепер уважали що російський нарід мас свій початок в Київській Русі, а білорусини й українці сходять до другородноі ролі (у найліпшому випадку), або уважаються частиною російського народу, історія Білої Русі й України ще й сьогодні уважасться частиною історії Росії, як це наглядно можна переконатися з праць таких видатних німецьких істориків як Ґюнтер Штекль, Ганс фон Рімша, М. Гелльманн. А. Каппслер, Г. Лемберґ і інші.