54.Зародження та розвиток українського національного руху в Російській імперії

З кінця XVIII ст. зароджується український національний рух, спершу культурний, а з 1840-х (Кирило-Мефодіївське братство) і політичний. Почалося формування модерної української нації.

Важливе значення для національного пробудження мала творчість Т. Шевченка. Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти.

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).

Український національний рух у Російській імперії до 1917 р. був представлений порівняно нечисленною групою міських інтелектуалів, які, за винятком останнього передреволюційного десятиліття, були цілковито відрізані від свої потенційної соціальної бази – українського селянства. Внаслідок репресій російського царату з 1870-х центр національного руху перемістився в Галичину.

З кінця XIX ст. виникають українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави. Лютнева революція 1917 року в Росії стала поштовхом до початку національної революції в Україні.

55. Особливості російського визвольного руху на східноукраїнських землях у першій пол. ХІХ ст. Масонство. Рух декабристів.В Україні перші масони з’являються вже в оточенні гетьмана Івана Мазепи. Імовірнішою є версія, згідно з якою перші українські масони з’являються в середовищі післямазепинської еміграції (батько й син Орлики, Андрій Войнаровський та інші). Саме цієї пори — на початку ХVІІІ століття — масонство проникає й у Московську державу. Проникає воно, скоріш за все, через Голландію й Німеччину, а головним носієм його в Москві, а пізніше — в Санкт-Петербурзі стає шотландець і найближчий сподвижник Петра І Якоб Брюс, котрого неосвічені московські сучасники вважали «чорнокнижником». Можливо, саме завдяки масонам Петро замислився над програмою державних перетворень. Але це може бути сприйняте лише як гіпотеза. У ХVІІІ столітті масонські ідеї поширюються серед багатьох козацьких шляхетських родів. Завдяки масонству українська шляхта, навіть перебуваючи під російським пануванням, чітко відчуває пульс Європи, намагається переймати європейську моду. Але в другій половині ХVІІІ століття у світі відбувається низка подій, яка призвела до того, що про масонів почали говорити — причому активно. По-перше, наступає епоха Просвітництва. По-друге, масони Нового Світу створюють державу, яка, за їхнім задумом, має відповідати уявленню масонів про ідеальну державу — Сполучені Штати Америки. По-третє, Велика французька революція, у роки якої масони відкрито почали пропагувати свої ідеї — свободи, рівності, братерства.

Декабристський рух – суспільне явище, що виникло в результаті соціально-економічного, політичного, культурного розвиту Росії кінця ХVІІІ – першої чверті ХІХ ст. Він знаменував початок глибокої кризи старого феодально-кріпосницького самодержавного ладу. В тяжкий час довелось діяти декабристам. Вони були першопрохідниками революції, засновниками визвольного руху, шукачами шляхів до свободи і оновлення Росії, пригнобленої самодержавним деспотизмом і придушеної кріпосним правом. Повстання декабристів – перший організований і цілеспрямований штурм самодержавно-кріпосницького ладу передовими силами суспільства. Декабристи, започаткувавши перший етап визвольного руху, спонукали до активної революційної боротьби нове покоління діячів, сприяли загальному пробудженню народу. Декабристи ставили великі і складні завдання – здійснити буржуазно-демократичні перетворення в країні. Вони готували соціальну революцію, але без участі народу, і цим прирікали її на невдачу. Повстання декабристів, як і багато інших військових виступів у країнах Європи, зазнало поразки. Але справа декабристів не загинула. Їх визвольні ідеї і традиції сприйняло нове покоління, яке й надалі розвивало програму боротьби за оновлення держави.