1. Визначення поняття „патогенез”. Патологічні (руйнівні) та компенсаторно-пристосувальні (захисні) явища в патогенезі (на прикладі крововтрати). Патогенез (від гр. pathos — страждання, genesis — походження) — це механізм розвитку і результату хвороби. Патологічні явища: проста гіповолемія, зниження серцевого викиду, падіння артеріального тиску, гіпоксія переважно циркуляторного типу. Пристосувально-компенсаторні явища: рефлекторний спазм кровоносних судин, що призводить до підвищення опору в судинах внутрішніх органів і шкіри, виходу крові з депо в кровоносне русло, внаслідок чого підвищується артеріальний тиск, до певної міри відновлюються об'єм циркулюючої крові і кровопостачання життєво важливих органів; рефлекторне почастішання і посилення серцевих скорочень; вихід міжтканинної рідини в судини; рефлекторне почастішання і поглиблення дихання, сприяюче усуненню дефіциту кисню в організмі; підвищення здатності гемоглобіну віддавати кисень тканинам; підвищення згортання крові, що припиняє кровотечу.

2. Значення місцевого та загального в патогенезі (показати на прикладі запалення). Місцеве: порушення мікроциркуляції, підвищення проникності стінки судин, ексудація; розмноження клітин (проліферація). Загальне: викид з клітин і утворення біологічно активних речовин — медіаторів запалення, вивільнення і активація лізосомальних ферментів, дія їх на біологічні макромолекули (вторинна альтерація).

3. Специфічні та неспецифічні механізми розвитку хвороб. У розвитку хвороби зазвичай розрізняють чотири періоди (стадії): латентний, продромальний, період розпалу хвороби і результат, або період закінчення хвороби. Така періодизація склалася у минулому при клінічному аналізі гострих інфекційних хвороб (черевний тиф, скарлатина і т. д.). Інші хвороби (серцево-судинні, ендокринні, пухлини) розвиваються по інших закономірностях, і тому приведена періодизація до них мало застосовна. А. Д. Адо виділяє три стадії розвитку хвороби: початок, стадію власне хвороби, результат.

4. Причинно-наслідкові зв’язки, роль circulus vitiosus в патогенезі. Показати на прикладі. У патогенезі хвороби можна виділити ряд етапів або ланок, які зв'язані між собою причинно-наслідковими зв'язками. Наприклад, перша ланка в патогенезі травматичного шоку — біль. Сильний біль призводить до пригнічення життєво важливих центрів, зокрема до зниження артеріального тиску, що є причиною кисневого голодування. Гіпоксія головного мозку приводить до ще більшого пригнічення судиннорухового центру й ще більшому зниженню артеріального тиску. Як видно, зміна причин і наслідків призвела до утворення порочного кола (circulus vitiosus). Значення порочного кола можна проілюструвати також на прикладі метеоризму. Здуття кишок гальмує їх моторну і секреторну функції, а це сприяє бродінню, утворенню газів і ще більшому метеоризму.

5. Механізми патогенної дії іонізуючого випромінювання на організм. Радіоліз води, радіотоксини. Радіочутливість тканин.

Під прямим пошкодженням іонізуючого ви проміння розуміють безпосередня його дія на макромолекули і надмолекулярні структури клітин.Енергія іонізуючого випромінювання,що перевищує енергію внутрішньомолекулярних і внутрішньоатомних звязків,викликає іонізацію молекул,розриви найменш міцні зв’язки,утворення вільних радикалів.Структурними проявами прямої дії радіації являються розрив хромосом,розщеплення молекул ДНК,РНК,набухання ораноїдів клітини.Непряма пошкоджувана дія іонізуючого випромінювання обумовлено утворенням в клітині великої кількості вільних радикалів.Основним їх джерелом є молекули води.Процесс утворення вільних радикалів водня і гідроксила з води під дією радіації-радіоліз води.Утворенні вільні радикали взаємодіють один з одним в результаті чого утворюються вторині вільні радикали і гідро пероксиди.Їх нагромадження призводить до швидкої активації процесів вільно радикального окислення азотистих основ ДНК і РНК,білків-ферментів(особливо сульфгідрильних групп,що в ходять в склад активних центрів),ліпідів,амінокислот.Радіотоксини-це продукти вільно радикального окислення,що утворюються в тканинах під дією радіоактивного опромінення.Найбільше значення в патогенезі променевих уражень мають ліпідні радіотоксини(ліпідні гідро пероксиди,епоксиди,альдегіди,кетони).Вони є проміжними і кінцевими продуктами пере окисного окислення ліпідів,накопичуючись в мембранах клітин тим самим порушують їх бар’єрні властивості.крім того,в опромінених клітинах із деяких амінокислот(тирозин,триптофан)утворюються так звані хінонові радіотоксини.Вони є хімічними мутагенами,що пригнічують дію багатьох ферментів.радіотоксини потрапляючи з пошкоджених клітин в кров мають патогенну дію і на відалені від міста їх утворення органи і тканини.(загальні порушення в організмі при місцевих променевих ураженнях.Головним фактором визначаючим чутливість тканин до дії іонізуючого випромінювання є властивість клітин до поділу і його інтенсивність.Найчутливішими є кротворна і лімфотворна тканини,де відбувається оновлення клітин постійно.Наступна є епітеліальна тканина,а особливо епітелій травної трубки і статевих залоз,епідерміс,потім ендотелій судин;останнє в цьому ряду займає хрящова,м'язова,нервова тканини.

6. Віддалені наслідки дії іонізуючого опромінення. Довгий час після захворювання можуть зберігатися залишкові явища — астенія, стомлюваність, загальна слабкість, нестійкість гемопоезу, порушення статевої функції, ослаблення імунітету, трофічні розлади, що ведуть до передчасного постаріння і старіння. До віддалених наслідків відносяться пухлини. Малі дози випромінювання, що не викликають в ранні терміни видимих функціональних і морфологічних порушень, можуть викликати патологічні зміни в організмі у віддалені терміни, зокрема, підвищувати частоту новоутворень. Кількісно оцінити їх на тлі спонтанної захворюваності раком важко.

7. Гостра променева хвороюа, її форми. Кістково-мозкова форма гострої променевої хвороби, основні синдроми, їх патогенез.

Гостра променева хвороба. Порушення кровотворення, функцій нервової і травної систем наголошуються при всіх формах променевого ураження. Проте міра зміни, швидкості їх розвитку і прогноз залежать від поглиненої дози тотального опромінення. 1) Кістковомозкова форма (доза — 0,8—10 Гр). 2) Кишкова форма (доза 10—20 Гр). 3) Токсемічна форма (доза 20—80 Г р). 4) Церебральна форма (доза більше 80 Гр). Кістковомозкова форма (доза — 0,8—10 Гр). Розрізняють чотири клінічні періоди: період первинних реакцій, прихований період, період розгорнутих клінічних ознак, результат хвороби. Перший період, тривалість якого від декількох годин до 1—2 днів, є реакціями нервових і гуморальних механізмів на опромінення: збудження, головний біль, нестійкість вегетативних функцій, лабільність артеріального тиску і пульсу, функціональні порушення з боку внутрішніх органів. Порушення моторики харчового каналу виявляється блювотою і проносом. Відмічається короткочасний перерозподільний лейкоцитоз, що супроводжується лімфоцитопенією. Другий період - період уявного благополуччя. Явища, пов'язані з перезбудженням нервової системи, диспепсичні розлади зникають, але спостерігаються все ж деякі ознаки розвитку хвороби: нестійкість артеріального тиску, лабільність пульсу, лейкопенія. Третій період характеризується вираженими проявами променевої хвороби. З боку крові — лейкопенія, тромбоцитопенія і анемія. Неминуче виникають інфекційні ускладнення, які складають головну причину страждання хворого. Ознаками одужання є поліпшення самопочуття, нормалізація картини крові, поява в крові молодих клітин крові.

8. Дія на організм високого атмосферного тиску. Патогенез синдромів компресії і декомпресії (кесонна хвороба). Вибухова декомпресія.

Вплив підвищеного амосіерного тиску людина відчуває при зануренні під воду під час водолазних і кессоних робіт.При цьому в організмі людини діють наступні патогенні фактори:1.Власне підвищення атмосферного тиску(компенсація).цей фактор викликає вдавлювання барабанних перетинок може викикнути біль у вухах. При різкому і дуже швидкому підвищенні атмосферного тиску можливий розрив легеневих альвеол. В умовах гіпербарії людина дихає повітрям або іншими газовими сумішами під підвищеним тиском, внаслідок чого в крові і тканинах розчиняється додаткова кількість газів (сатурація).2.Азот

Має патогенну дію при диханні стискуючим повітрям.Це проявляється в порушені дяльності ЦНС:спочатку легке збудження,що нагадую ейфорію,далі-явище наркоза і інтоксикації.Указані порушення пояснються тим,що в результаті сатураціх кількість азота в організмі підвищується і декілька разів,при чому він накопичується в органах багатих жировою тканиною(ГМ,що має велику кількість ліпідів)Азот в великій кількості має наркотичну дію,нагадуючи дію оксида азота(«веселящий газ»).Для уникнення неблагоприємної дії азота цей газ в дихальній суміші замінюють гелієм,утворюється суміш геліокс.3.Кисень при підвищенні атмосферного тиску має токсичну дію.Це пов'язане з тим,що при гіпероксії активуються процеси вільно радикального оксилення,що викливають пошкодження клітин.Хвороба декомпенсації-виникає при швидкому повернені людини в нормального атмосферного тиску після водолазних робіт,робіт в кессонах.При цьому розчинені в крові і тканинах гази(азот,кисень)в великій кількості переходять в газоподібний стан утворюючи кульки-виникає десатурація.Кульки газів затримуються в крові і тканинах і можуть закупорювати кровоносні судини,чинячи тиск на клітини,подразнюють рецептори(газова емболія).Клінічна картина такої хвороби залежить від локалізації газових кульок.найбільш часто відмічається біль в суглобах,свербіння шкіри,в тяжких випадках-порушення зору,параліч,втрата свідомості.Щоб уникнути подібних порушень декомпенсацію слід проводити повільно,щоб швидкість утворення газів не перевищувала можливість легень по їх виведенню. Вибухова декомпресія виникає в внаслідок швидкого перепаду атмосферного тиску від нормального до пониженого (розгерметизація літаків,космічних кораблів).В розвитку цього синдрома має значення баротравма легень,серця і великих судин в наслідок різкого підвишення внлегеневого тиску.Розрив альвеол і судин сприяє проникненню газових кульок к кровоносну систему(газова емболія).В крайнії випадках виникає термінова смерть внаслідок закіпання крові і інших рідин організма,а також швидкій формі гіпоксії.

9. Спадкові та вроджені хвороби, визначення понять. Мутації як причина виникнення спадкових хвороб. Види, причини, наслідки мутацій.

Спадкові хвороби - хвороби які передаються з покоління в покоління і зумовлені порушенням генетичного апарату статевих клітин. До вроджених хвороб належать хвороби, що виявляються відразу після народження (можуть бути генетично детермінованими або не пов’язані з генетичним порушенням). Мутація – стрибкоподібне стійке порушення генетичного апарату, не пов’язане з поділом клітини чи звичайною рекомбінацією хромосом. Розрізняють мутацію соматичну, яка не передається, і генеративну, яка впливає на спадковість потомства. Мутація може бути шкідливою та корисною. За причиною розрізняють спонтанну та індуковану. Залежно від розмірів ушкодження генетичного апарату розрізняють генну та хромосомну мутацію. Біохімічні наслідки мутації залежать від функції тих білків, синтез яких порушений.Якщо це ферментопатії то порушення навіть одного ферменту може клінічно виявитися недоумством, хворобами системи крові. Якщо синтез ферменту повністю відсутній то імунологічними методами білок не буде виявлений. Може порушуватися швидкість синтезу ферменту, і тоді зменшується його кількість.

10. Полігенні (мультифакторіальні) хвороби. Пояснити на прикладі цукрового діабету.

Полігенний тип успадкування – коли ознака в організмі кодується не одним, а декількома парами генів. Передача такої ознаки не підпорядковується законам Менделя. Наприклад, так передається колір шкіри, величина кров’яного тиску. При ушкодженні якого-небудь гена може виникати не сама хвороба, а «схильність» до неї. Чим більша кількість генів пошкоджена, що визначає дану ознаку, тим більша імовірність виникнення захворювання. Цукровий діабет може успадковуватися по аутосомно-домінантному, аутосомно-рецесивному і полігенному типу. Схильність до діабету визначається антигенним складом тканин організму. Підвищуються антитіла до ss-клітин підшлункової залози → зменшується виділення інсуліну → підвищується вміст глюкози в крові → розвиток інсулінозалежного цукрового діабету.

11. Хромосомні хвороби, механізми виникнення. Загальна характеристика синдромів Дауна, Клайнфельтера, Шерешевського-Тернера.

Хвороби, що виникають внаслідок зміни кількості чи будови хромосом. Механізми виникнення: 1) порушення розходження хромосом у батьків при утворенні статевих клітин; 2) порушення розходження хромосом на ранніх стадіях дроблення зиготи. Синдром Дауна – трисомія ХХІ хромосоми (всього 47 хромосом). Характеризується відставанням у рості, певними рисами обличчя (напіввідкритий рот, великий язик), зниженням імунологічної реактивності, глибокою розумовою відсталістю. Синдром Клайнфельтера – захворювання, що характеризується зміною числа статевих хромосом – ХХУ (47 хромосом всього). Буває ХХХУ, ХХХХУ та ін. Хворіють чоловіки. Характерні ознаки: високий ріст, недорозвинені вторинні статеві ознаки, знижений чи відсутній сперматогенез, значна розумова відсталість. В соматичних клітинах виявляється одне чи більше тілець Барра. Синдром Шерешевського – Тернера – характеризується набо

12. Види, причини, наслідки мутацій. Роль хромосомних аберацій у виникненні пухлин.

Стійкі стрибкоподібні зміни структури генного апарату, що веде до появи нової ознаки в клітині чи організмі. Види: 1) генні – змінюється будова 1-го кодона, який кодує певну амінокислоту (серпоподібно-клітинна анемія); 2) хромосомні – характерними змінами структури хромосом (деменція, транслокація, інверсія, дублікація); 3) геномні – характерні зміною числа хромосом (хвороба Дауна). Причини: 1) фізичні – дія іонізуючої радіації, УФ променів; 2) хімічні – хімічні речовини, що впливають на структуру ДНК, порушують процеси синтезу ДНК клітини; 3) біологічні – ДНК і РНК-вмісні віруси, що вбудовуються в геном клітини хазяїна і порушують його структуру. Наслідки: 1) мутації в соматичних клітинах можуть призвести до загибелі клітин чи появі клітини з новими ознаками (пухлинні клітини); 2) мутації в статевих клітинах можуть призводити до появи нової ознаки в організмі.

13Класифікація спадкових хвороб.Навести приклади моно генних спадкових хвороб з різним типом успадкування.

В залежності від об’єму пошкожненої генетичної інформації спадкові хвороби ділять на :1)моно генні;2)полігенні;3)хромосомні.

Мутація домінантних генів проявляються в будь-якому випадку, тобто в гомо- та гетерозіготному стані .

Виживають, але хворіють носії тих домінатних мутантних генів, які не перешкоджують життю та розмноженню, не скорочують тривалості життя і тому мало піддаються відбору. Це найчастіше скелетні аномалії. За домінантним типом успадковуються такі аномалії, як короткопалість, багатопалість, зрослі або викривлені пальці, відсутність бокових різців, короткозорість, далекозорість, астигматизм, нетяжкі порушення сполучної тканини.

Носії небезпечних домінантних генів гинуть на ранніх стадіях онтогенезу.

Якщо хвороба не порушує репродукцію (хорея Гентингтона, множинні екзостози, полікістоз почки), то вони передаються.

З тяжких аутосомно-домінантних хвороб назвемо такі - уроджена катаракта, отосклероз, деякі форми м”язової атрофії, прогресуюча хорея Гентінгтона (дегенеративное заболевание нервных клеток в базальных ганглиях), ахондроплазія (карліковий зріст і непропорційна будова тіла). До найнебезпечніших хвороб цієї групи відносяться множинний поліпоз товстої кишки, який має тенденцію до злоякісного переродження, і нейрофіброматоз (хвороба Реклінгхаузена).

Більшість спадкових хвороб передається за рецесивним типом. Хворіють не всі носії мутантних рецесивних генів. Хвороба виявляється тільки тоді, коли діти дістають патологічний ген від обох батьків. До цієї групи хвороб належать дефекти обміну амінокислот (фенілкетонурія, альбінізм, алкаптонурія), уроджена глухонімота, мікроцефалія, пігментний ретиніт тощо. За таким типом успадковуються ферментопатії. Що стосується батьків хворої людини, то вони, будучи гетерозиготними носіями ознаки, залишаються здоровими.

Виживання та прояв деяких спадкових хвороб залежить від статі. Це хвороби із успадкуванням, зчепленим із статевою хромосомою. При наявності мутації в Х-хромосомі хворіють тільки чоловіки тоді, як здорові жінки , які є носіями цієї ознаки, можуть передавати її своєму чоловічому потомству. За таким типом передається гемофілія ( дефіцит анти- гемофильного глобуліну), дальтонізм (червоно-зелена сліпота), атрофія зорових нервів, юнацька глаукома, гемералопія ( відсутність сутінкового зору). Ген гіпофосфатемічного рахіту, який не піддається лікуванню ергокальціферолом (вітаміном Д 2), зчеплений з Х-ромосомою, але, на відміну від гемофілії і дальтонізму ( коли патологічний ген рецесивний), є домінантним, тобто виявляється як у чоловіків, так і в жінок у гетерозиготному стані

14.Артеріальна гіперемія

Артеріальна гиперемія— це збільшення кровонаповнення органу або тканини за рахунок посиленого притоку по артеріальним судинам. Причиною артеріальної гіперемії можуть бути вплив фізичних, хімічних і біологічних чинників зовнішнього середовища; збільшення навантаження на орган або ділянку тканини; психогенні дії. Фізіологічною називають артеріальну гіперемію, яка виникає під дією звичайних фізіологічних подразників (збільшення навантаження на орган, психогенні дії). Основними її різновидами є робоча і реактивна гіперемія. Робоча гіперемія — це збільшення кровотоку в органі під час посилення його функції (збільшення вінцевого кровотоку при посиленні роботи серця, гіперемія слинних залоз при їді і ін.). Реактивна гіперемія є збільшенням кровотоку після його короткочасного обмеження. Розвивається зазвичай в нирках, головному мозку, шкірі, кишках, м'язах. Патологічна артеріальна гіперемія виникає під дією незвичайних (патологічних) подразників або в результаті підвищення чутливості судин до звичайних дій. Вона супроводжує розвиток таких патологічних процесів, як запалення, алергія, опіки, лихоманка. Її клінічними прикладами можуть бути інфекційний або алергічний висип, почервоніння особи при багатьох інфекційних хворобах (кір, скарлатина, висипний тиф), почервоніння половини особи при невралгії трійчастого нерва і так далі. Розрізняють два механізми: нейрогенний і пов'язаний з дією місцевих хімічних (метаболічних) чинників. Нейрогенна артеріальна гіперемія залежно від конкретних механізмів її розвитку може бути нейротонічного і нейропаралітичного типів. Гіперемію, пов'язану з дією місцевих гуморальних чинників, інколи називають міопаралітічеськой, підкреслюючи тим самим первинність порушень скоротливих властивостей гладких м'язів судин під впливом хімічних агентів.наслідки В більшості випадків артеріальна гіперемія супроводиться збільшенням обміну речовин і посиленням діяльності органу, що є пристосуванням до дії підвищеного функціонального навантаження. Проте можливі і несприятливі наслідки. При артеріосклерозі, наприклад, різке розширення судини може супроводитися розривом його стінки і крововиливом в тканину. Особливо часто подібне явище спостерігається в головному мозку.