Шкірні та венеричні хвороби

2

УДК 615.5

ББК

Підручник для студентів вищих медичних закладів України (стоматологічних, медичних, педіатричних факультетів), а також для інтернів дермато-венерологів, суміжних спеціалістів, лікарів інтернів загальної практики та сімейної медицини.

Складається підручник з 5-ти розділів: загальна дерматологія, часна дерматологія, генодерматози, венерологія, тропічні трепонематози.

У всіх розділах підручника ми виклали сучасні відомості з анатомії, фізіології шкіри, слизових оболонок, наведені основні принципи діагностики і лікування. Велику увагу зосереджено на етіології, патогенезі, сучасних методах лікування та профілактики.

Підручник написаний колективом авторів:

завідуючий. кафедрою шкірних та венеричних хвороб Української медичної стоматологічної академії (УМСА), д. мед. н., проф. Дудченко М.О., завідуючий кафедрою шкірних та венеричних хвороб з курсом СНІДу Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця д.мед.н.,

проф.КоляденкоВ.Г.,

директор інституту мед генетики України д. мед. н., проф. Бариляк І.Р., завідуючий поліклінічним відділом інституту педіатрії, акушерства та гінекології к.мед.н.СкибанГ.В,.

доц. кафедри шкірних та венеричних хвороб УМСА, к.мед. н. Дуденко Л.І., ас. кафедри шкірних та венеричних хвороб УМСА, к.мед. н. Васильєва К.В., ас. кафедри шкірних та венеричних хвороб УМСА Артеменко А.Ф., ас. кафедри шкірних та венеричних хво-9роб УМСА Левченко Л.Ю., ас. кафедри шкірних та венеричних хвороб УМСА Макарова О.О., ас. кафедри шкірних та венеричних хвороб УМСА Стасюк Г.М.

клін. орд. кафедри шкірних та венеричних хвороб УМСА Авамлех В.А.

Рецензенти: Декан стоматологічного факультету Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, заслужений діяч науки і техніки України , д. мед. н, проф. Неспрядько В.П.

Зав. кафедрою шкірних та венеричних хвороб Одеського медичного університету д. мед. н., проф. Лебедюк М.М.

ISBN

3

ПЕРЕДМОВА

Підготовка лікарів стоматологів, лікарів педіатрів та лікарів за фахом лікувальна справа на сьогодні вимагає постійного удосконалення знань, для надання кваліфікованої медичної допомоги в т.ч. із дерматології.

В основу підручника покладена навчальна програма з дисципліни для студентів стоматологічних факультетів, враховані сучасні вади розвитку з ураженням слизових оболонок, викладено в розділі генетичні захворювання.

Деякі теми висвітлені більш широко, що виходять за рамки програми, а також враховані деякі тропічні хвороби з розрахунку на читачів медичних факультетів та фахівців дерматовенерологів та іноземних студентів.

У тексті підручника використаний ілюстративний матеріал із спостережень авторів, а також матеріали атласів із шкірних та венеричних хвороб. Ми сподіваємося, що даний підручник стане корисним і необхідним, як для студентів стоматологічного, педіатричного, лікувального факультетів, лікарів – інтернів дерматовенерологів, так і суміжним спеціалістам, що дасть змогу вірно встановлювати діагноз, призначати адекватну терапію з використанням сучасних лікарських засобів.

Висловлюємо щиру вдячність рецензентам підручника Заслуженому діячу науки і техніки України, декану стоматологічного факультету Національного медуніверситету ім. О.О. Богомольця, д. мед. н., проф. Неспрядько В.П., завідуючому кафедрою шкірних та венеричних хвороб Одеського медуніверситету д. мед. н., проф. Лебедюк М.М.

Ми будемо щиро вдячні всім читачам за зауваження та побажання спрямовані на поліпшення якості підручника.

Колектив авторів.

4

ЗАГАЛЬНА ДЕРМАТОЛОГІЯ

У 90-х роках 20 століття в Україні склалася складна епідеміологічна ситуація з інфекційними захворюваннями, зокрема із заразними захворюваннями шкіри та хворобами, які передаються переважно статевим шляхом.

Проблемою для України залишається досить високій рівень захворюваності на такі гостро заразні захворювання шкіри, як короста, мікроспорія, трихофітія, а такі захворювання, як дерматити, екземи, псоріаз, мікози – вражають значну частину населення.

Негативна демографічна ситуація значною мірою обумовлена високим рівнем запальних захворювань сечостатевої сфери, що викликані захворюваннями, які передаються переважно статевим шляхом. Так в останні роки у десятки разів зросла захворюваність населення на сифіліс, трихомоніаз, хламідіоз, мікоплазмоз, уреоплазмоз, генітальний герпес. Непокоїть те, що ці хвороби більш уражають молодь, підлітків, дітей, а це - майбутнє нашої держави. Тому дуже високою залишається потреба населення України, особливо фертильного віку, у більшій інформованості та кваліфікованій допомозі, яку можуть забезпечити практикуючі лікарі.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЇ

Наука про шкірні та венеричні хвороби (дерматовенерологія) – була відома з глибокої давнини. У 2-3 тисячолітті до нашої ери в Китаї були описані деякі шкірні захворювання (короста, свербець, фурункул, екзема, іхтіоз, облисіння) та методи їх лікування; в індійських трактатах ( 2000-700 років до нашої ери) йдеться про шкірні захворювання та їх лікування; в єгипетських папірусах (20001000 років до нашої ери) даються рекомендації по догляду за шкірою; у Давній Греції (5-те століття до нашої ери) лікар Гіппократ узагальнив відомості про шкірні хвороби та вказав на їх зв’язок зі змінами внутрішніх органів, неблагоприємними факторами зовнішнього середовища. Причину дерматозів він пов’язував із змінами чотирьох „рідин (соків)” в організмі людини (кров, жовта і чорна жовч, слиз). У Давньому Римі (1- століття нашої ери) Пліній - старший описав імпетиго, оперізуючий герпес; Цельс ( 1 століття до нашої ери – 1 століття нашої ери) описав карбункул, фурункул, трихофітію, сикоз, гнійно - кров’янисті виділення з геніталій. Його послідовник Гален (2- століття нашої ери) вивчав будову шкіри, застосував класифікацію шкірних хвороб по локалізації.

З 300 - х років нашої ери до другої половини XVI століття центром медицини були арабські країни. Відомий лікар Абу Ібн Сіна ( Авіцена) (980-1037) видав працю з описанням шкірних хвороб „Канон медицини ”. В епоху Відродження поширилась „нова” венерична хвороба “lues venera”, перші відомості про яку з’явились в Іспанії, Італії у 1494 році, а в Росії – у 1499 році. У 1521 році ця хвороба була названа Д.Фракасторо сифілісом.

У другій половині XVI століття почався слідуючий етап розвитку науки. У цей період вченими приділяється увага вивченню природознавства, фізики, хімії та медицини. Перше друковане керівництво по дерматології було написано І.Меркулісом в Італії (1671). До видатних вчених цього періоду слід віднести француза А. Паре (1509-1590), італійця М. Мальпігі (1628-1690), засновника

5

першої дерматологічної школи француза Ж. Алібера (1766-1837), Ф. Рікора (18001889), який довів що сифіліс і гонорея різні захворювання, сифілідолога А.Фурнье (1832-1914). Під керівництвом Ф Гебра (1816-1880) виникла нова німецька, друга в Європі, дерматологічна школа. Тут вивчались морфологічні елементи висипки та вплив професійних факторів на шкірні хвороби. М. Капоші (1837-1902) було написано керівництво по дерматології. Наприкінці XIX століття почало домінувати етіологічне направлення – здійснювався пошук збудників дерматозів. А. Нейсер у 1879 році виявив гонокок, а Е. Бум у 1885 році виділив його чисту культуру. Ж. Рабле у 1852 році довів різне походження м’якого і твердого шанкерів. У 1885 році П. Феррарі виявив збудника м’якого шанкеру.

У Росії перша кафедра шкірних хвороб була організована у 1869 році на базі медико - хірургічної академії в Санкт - Петербурзі, на медичних факультетах Московського і Варшавського університетів, пізніше у Києві та Харкові.

Розвиток російської дерматологічної школи пов’язаний з іменем видатного російського терапевта професора С.П. Боткіна, який приділяв велику увагу підготовці дерматологів у Росії. Серед його учнів були М.І. Стуковенков, О.Г. Полотєбнов та інші, що проходили стажування у Віденській та Парижській дерматологічних клініках. М.І. Стуковенков приймав участь в організації при СанктПетербурзській медикохірургічній академії кафедри дерматології, яку очолив у 1876 році О.Г. Полотєбнов (1837-1907). Велике значення він приділяв морфологічним та функціональним дослідженням, комплексному лікуванню шкірних хвороб, проведенню профілактичних заходів

Основоположником венерології в Росії був професор В.М.Тарновський (1837-1906). Фундаментальний вклад у розвиток дерматовенерології внесли професор Т. П. Павлов (1860-1932); професор П. А. Великанов (1876-1929), член – кореспондент АМН СРСР, професор С. Т. Павлов (1897-1971), який видав підручник по шкірним та венеричним хворобам; академік АМН СРСР, професор О. К. Шапошніков (1920-1987) - вивчав васкуліти шкіри, патогенез сифілісу, видав підручник та керівництво з венеричних хвороб; академік АМН СРСР професор О. М. Подвисоцька (1884-1958) - вивчала фізіологію та патофізіологію шкіри, туберкульоз шкіри, лепру, мікози та піодерміти.

Московська дерматологічна школа заснована професором О.І.Поспєловим (1846-1916), який організував Московську дерматологічну спілку та випустив „Керівництво до вивчення шкірних хвороб”. Представниками цієї школи були професор В. В. Іванов (1873-1931) - вивчав сифіліс, туберкульоз, лепру; професор Г. І. Мещерський (1874-1936) – вивчав професійні хвороби і дифузні ураження шкіри; професор П. С. Григор’єв (1879-1940) - видав друковані роботи по сифілідології та підручник з шкірно - венеричних хвороб; міколог професор А. А. Арієвич (1896-1988); професор Л. Н. Машкілейсон (1898-1964) - видав монографії „Лікування і профілактика захворювань шкіри”, „Інфекційні і паразитарні хвороби шкіри”, „Приватна дерматологія”; професор В. О. Рахманов (1901-1969) - досліджував колагенози і професійні хвороби шкіри; професор М.М. Желтаков (1903-1968) - вивчав сверблячі дерматози; професор М. П. Дем’янович (18791957) - запровадив методи лікування корости; професор Н. Д. Шеклаков (19121982) – вивчав мікози, пузирчатку, видав „Посібник з медичної мікології”,

6

„Хвороби нігтів”; професор Н. М. Туранов (1905-1983) - організатор боротьби з венеричними і заразними шкірними хворобами, видав „Посібник для медичних працівників сільських лікарських ділянок з клініки, лікування та профілактики венеричних захворювань”; професор А. А. Каламкарян - вивчав злоякісні лімфоми шкіри, рідкісні дерматози, видав монографію „Ретикульози шкіри”; професор К.К. Борисенко - займався проблемами хвороб, що передаються статевим шляхом.

До видатних вчених сучасності відносяться: головний дерматовенеролог МОЗ РФ, академік Російської АМН, професор Ю. К. Скрипкін, який видав ряд монографій, довідників, інструктивних і методичних рекомендацій, навчальні посібники для студентів, за його редакцією видано 4-х томний посібник з шкірних та венеричних хвороб; професор В. Н. Мордовцев проводив дослідження псоріазу, вірусної інфекції, ролі генетичних факторів у виникненні дерматозів; професор В. М. Лещенко - видав монографії „Аспергильоз”, „Лабораторна діагностика грибкових захворювань”.

Українська дерматологічна школа

Першим дипломованим лікарем дерматологом і викладачем вищої медичної школи в Україні був доцент медичного факультету Київського Університету Св’ятого Володимира Л. К. Горецький (1826-1885), який заснував у 60-х роках 19 століття першу спеціалізовану дерматологічну клініку в Києві та створив на цій базі курс нашкірних хвороб (1864-1880). У 1862 році провів перший науково – практичний аналіз стану дерматологічної допомоги населенню країни та запропонував профілактичні заходи проти розповсюдження грибкових захворювань шкіри. Вивчав історію дерматології.

Основоположником Української (Київської) школи дерматовенерологів став професор М. І. Стуковенков (1842-1897), який у 1884 році очолив створену на медичному факультеті кафедру дерматології та сифілідології. Вчений перший серед колег – співвітчизників діагностував і описав грибковидний мікоз, риносклерому, саркому Капоші, стричкоподібну пузирчатку, першим у світі обгрунтував лікування смфілісу ртутними препаратами.Його учнями стали П.В. Нікольський, А.А. Ліндстрем, В.К. Боровський, І.Ф. Зелен'єв.

П.В. Нікольському належить приоритет в написанні рідкісних хвороб шкіри (природжений універсальний акантокератоліз, стригуча форма коловидної алопеції, ромбоподібна гіпертрофія шкіри шиї і т. ін. ). Його симптом при звичайній пузирчатці дістав світове визнання.

Професор С. П. Томашевський, який очолював кафедру дерматології в Києві (1898-1916), довів безглуздість видалення твердого шанкра в лікування сифілісу, створив Київське наукове товариство дерматовенерологів, був одним із фундаторів медичного відділення при вищих жіночих курсах.

З ініціативи проф. А. М. Тижненка (1874-1944), який очолював кафедру дерматології в Києві (1921-1941), у 1938 році було сформоване Українське наукове товариство дерматовенерологів, яке у 1999 році трансформоване в Українську Асоціацію лікарів дерматологів, венерологів і косметологів (УАЛДВК). Серед учнів професора особливе місце посідають проф. А.І.Картамишев, М.М.Кузнець та С.М.Богданович, які в різні роки очолювали кафедру в Києві.

7

А.І.Картамишев вивчав пузирні дерматози, впроваджував гіпнотерапію, видав підручник.

Особливе місце серед вітчизняних дерматовенерологів посідає проф. І.І.Потоцький, який підготував більше 40 докторів і кандидатів наук. Його учні очолювали і очолюють кафедри в Києві, Симферополі, Вінниці, Тернополі. Був головою республіканського, Київського міського та обласного наукового товариства дермато-венерологів, вивчав газообмін в шкірі, створив нові методи і удосконалював лікування псоріазу, іхтіозу, сифілісу і ін. захворювань шкіри.

З 1974 року кафедру в Києві очолює член – кореспондент АПН України, заслужений працівник вищої школи, лауреат іменної премії НАН України „Фундації д-р Дем’янів Мир і Свобода для України”, перший президент УАЛДВК, доктор медичних наук, професор В. Г. Коляденко. Його наукові праці присвячені імунопатогенезу дерматозів та вивченню процесів біологічного окислення в шкірі, розробці нових і удосконаленню існуючих методів еферентної терапії захворювань шкіри, створенню і впровадженню в практику нових ліків ( дифторант, тіабен та ін.). В.Г.Коляденко опублікував понад 400 наукових праць та отримав 72 патенти на винаходи. Заснував і є редактором „Українськкого журналу дерматології, венерології і косметології”. З 1984 року за його редакцією щорічно виходить збірник наукових праць „Актуальні проблеми медицини і біології”.

Серед відомих вітчизняних дерматовенерологів слід відзначити проф. Б.Г.Глухенького, який очолював кафедру Київського інституту удосконалення лікарів та був головним дерматовенерологом МОЗ України, головного дерматовенеролога міста Києва проф. В.І.Степаненкалауреата Премії молодих учених НАН України, головного дерматовенеролога МОЗ України, зав. кафедрою КМАПО проф. Л.Д. Калюжну та інших.

Харківська школа дерматовенерологів представлена багатьма вченими. Проф. І.Ф. Зелен’єв заснував і видавав „Русский журнал кожных и венерических болезней”; проф. І.С. Попов досліджував мікози; проф. Б.Я.Задорожний вивчав псоріаз і тяжкі хронічні дерматози. Директором інституту дерматології і венерології АМН України працює відомий український вчений професор І.І.Мавров - завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти, голова Республіканської експертної комісії „Дерматологія і венерологія” і спеціалізованої наукової ради по захисту кандидатських та докторських дисертацій, головний редактор науково – практичного видання „ Журнал дерматологии и венерологи”. Він видав ряд монографій: „Урогенитальные хламидиозы”, „Контактные инфекции передающиеся половым путем”, „Половые болезни”, „ВИЧинфекция: актуальные вопросы клиники, диагностики, эпидемиологии и профолактики”.

Успішно працюють у Харкові проф. Рижко П.П. та проф. Дащук А.М.

У Полтаві дерматологічну науку очолювали проф. Винниченко В.В., проф. Кравченко В.Г. – автор підручника „Шкірні та венеричні хвороби”, а з 2001 року – зав. кафедрою, проф. Дудченко М.О. – автор монографії „Генодерматози”, понад 250 наукових робіт, редактор багатьох збірників та посібників.

8

Дніпропетровську школу дерматовенерологів представляє професор В.П.Федотов – завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб Дніпропетровської державної медичної академії, голова Дніпропетровського обласного УАЛДВК, засновник спеціалізованого журналу „Дерматовенерология. Сексопатология. Косметология” та редактор низки збірок наукових робіт „Актуальні питання дерматовенерології”.

Кафедра шкірних та венеричних хвороб у Донбасі була організована у 1934 році. Її очолював професор Ф. І. Ширяєв, у 1961 -1976 роках завідувачем кафедри був професор М. О. Торсуєв, дерматолог і лепролог, заслужений діяч науки, а потім з 1976 по 1994 рр. кафедру очолював проф. М.Н. Бухарович. Зараз у Донецьку існує 3 кафедри, які очолюють проф. В. М. Романенко, проф. Р. Ф.

Айзятулов і проф. Т.В. Проценко. У Луганську кафедрою завідує ініцівтивний вчений і організатор дерматовенерологічної служби проф. В.Г. Радіонов.

Західний регіон України представлений молодими талановитими вченими: проф. Ю.В. Андрашко (Ужгород), проф. О.В. Буянова (Івано-Франківськ), доц. О.І. Денисенко (Чернівці), доц. О.І.Зайченко (Львів) та інші.

В Одесі плідно працюють проф. Н.М. Ковальова та завідувач кафедрою шкірних та венеричних хвороб, д. мед. н., проф. М.М. Лебедюк.

Значний внесок у розвиток вітчизняної дерматовенерології внесли О.І. Пятикоп і П.Ф. Бідненко (Харків), М.В. Борзов і Г.І. Лобановський (Одеса), Л.М. Голштейн (Івано-Франківськ), К.О. Калантаєвська (Київ), А.А. Штейн (Львів), Г.Б. Нестеренко (Дніпропетровськ), В.П. Логунов (Запоріжжя) та багато інших.