15. Характеристика типів фінансової політики

1.Кла­сична- кі­нець 20-х рр. 20 ст. В ос­но­ві ФП бу­ли пра­ці А Смі­та і Д. Рі­ка­р­до. Ос­но­на спря­мо­ва­ність те­о­рії- не­втру­чан­ня дер­жа­ви в ек., збе­ре­жен­ня ві­ль­ної кон­ку­р., ви­ко­ри­с­тан­ня ри­н­ко­во­го ме­ха­ні­з­му, як го­ло­вно­го ре­гу­ля­то­ра го­с­по­дар­сь­ких про­це­сів. На­с­лід­ком цьо­го бу­ло об­ме­жен­ня дер­жа­в­них ви­трат і по­да­т­ків, за­без­пе­чен­ня умов для фо­р­му­ван­ня і ви­ко­ри­с­тан­ня сба­ла­н­со­ва­но­го бю­дже­та. Си­с­те­ма управ­лін­ня ФД бу­ла про­с­та і зо­се­ре­джу­ва­ла­ся на од­но­му ор­га­ні 0управ­лін­ня Мі­ні­с­тер­с­т­ві фі­нан­сів (ка­з­на­чей­с­т­ві). 2.Кей­н­сі­ан­сь­кий- оснований на те­о­рії ДЖ. Кей­н­са. Вва­жа­ли за не­об­хід­не втру­чан­ня і ре­гу­лю­ван­ня дер­жа­вою ци­к­лі­ч­но­го роз­ви­т­ку еко­но­мі­ки. ФП ста­ла пе­ре­слі­ду­ва­ти ціль ви­ко­ри­с­тен­ня ФМ для ре­гу­лю­ван­ня еко­но­мі­ч­них і со­ці­а­ль­них від­но­син, з ме­тою за­без­пе­чен­ня по­вної за­йня­то­с­ті на­се­лен­ня. Го­ло­вний ін­стру­мент втру­чан­ня в еко­но­мі­ку- дер­жа­в­ні ви­тра­ти, за ра­ху­нок яких фо­р­му­єть­ся до­да­т­ко­вий по­пит. Дер­жа­в­ні ви­тра­ти за­без­пе­чу­ють зро­с­тан­ня під­при­єм­ни­ць­кої ді­я­ль­но­с­ті, збі­ль­шен­ня НД, лі­к­ві­да­цію без­ро­біт­тя. Го­ло­вний ме­ха­нізм ре­гу­лю­ван­ня - по­до­хо­д­ний на­лог. 3.Нео­кла­си­ч­ний- 70-ті ро­ки 20 ст. Ця кон­це­п­ція не від­мо­в­ля­єть­ся від ре­гу­лю­ю­чої ро­лі дер­жа­ви, але об­ме­жує сту­пінь втру­чан­ня її в еко­но­мі­ку і со­ці­а­ль­ну сфе­ру. В дій­с­но­с­ті сту­пінь втру­чан­ня дер­жа­ви не зме­нь­шу­ва­в­ся, а на­впа­ки по­си­лю­ва­в­ся, бо це втру­чан­ня здій­с­ню­ва­ло­ся те­пер не тіль­ки без­по­се­ре­д­ньо че­рез ви­тра­ти чи до­хо­ди дер­жа­в­но­го бю­дже­та, але й че­рез ре­гу­лю­ван­ня гро­шо­во­го обо­ро­ту, ва­лю­т­но­го ку­р­су, ри­н­ка су­д­них ка­пі­и­а­лів і цін­них па­пе­рів. По­ши­рю­ва­ла­ся і по­си­лю­ва­ла­ся роль дер­жа­ви в пе­ре­ли­ван­ні ка­пі­та­лу, що впли­ва­ло на стру­к­ту­р­ну пе­ре­бу­до­ву і на со­ці­а­ль­ні фа­к­то­ри роз­ви­т­ку­.­(­мо­не­та­р­на по­лі­ти­ка; ста­н­г­ф­ля­ція). 4.Пла­но­во- ди­ре­к­ти­в­на ФП. чи. Фі­нан­со­ва центра­лі­за­ці­я. Фі­нан­со­ва центра­лі­за­ція бу­ла в дер­жа­вах СССР. ФЦ- пе­ред­ба­чає не тіль­ки кон­це­н­т­ра­цію пе­ре­ва­жа­ю­чої ча­с­ти­ни фін. ре­сур­сів які є в роз­по­ря­джен­ні дер­жа­ви, але й мо­но­по­лію дер­жа­ви в ор­га­ні­за­ції фі­нан­со­вих від­но­син. .

16. Зміст напрямів фінансової політики. Характеристика сучасної фінансової політики України за її окремими напрямами.

Перший напрям фін. політики можна сформулювати як пост. сприяння розв. в-ва, підтримання підприємницької активності та підвищ. рівня зайнятості нас. Звичайно, в умовах ринк. економіки діють саморегулюючі ф-ри, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері в-ва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у розширені в-ва і одержані доходу на капітал. Ринок дає можливість успішнішно вирішувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед заснованими на централізованому плануванні. Проте в умовах змішаної економіки, або економіки перехідного періоду, недооцінювати роль держави в проведенні фін. політики було б великою помилкою. Другий напрям – мобілізація і використання фін. ресурсів на забезпечення соц. гарантій. Можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при вирішенні соц. проблем суп-ва. Більшість соц. гарантій мають загальнодерж. значення, їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Проте потребу в них відчувають всі. Такими соц. гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині комунікативні та енергетичні системи тощо. Не менш важливе значення мають соц. страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги. Сьогодні надання соц. гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з централізованого і місцевих бюджетів. Величина соц. гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу ВНП через бюджет. У зв’язку з цим у фін. політиці держави питання фін. забезпечення соц. гарантій займає одне з центр. місць. Третій напрям – вплив за допомогою фін. механізму на раціональне викор-ня природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. З одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фін. важелі, - закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції. Інш. словами, фін. політика д-ви має спрямовуватись на забезпечення права людини на життя в умовах здорового навк. середовища, яке постійно порушується в умовах як планової, так і ринк. економіки. Напрями фін. політики держави можуть змінюватись. Так, для Укр. тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку АПК тощо.

17. Фінансова політика України в умовах переходу до ринкової економіки. Стабілізація фінансової політики.

У сучасних умовах особливо гостро проявилися недоліки фінансової політики нашої держави, до яких відноситься: 1.нетворчий характер фін. політики, її неспроможність швидко реагувати на зміни в суспільстві і знаходити необхідні рішення для вирішення назрілих проблем 2. відсутність стратегічних, концептуальних розробок на перспективу 3. прийняття малоефективних заходів орієнтованих на сьогоденну вигоду 4. відрив фінансової політики від фактичного стану справ у н/г 5. порушення основної вимоги ведення фінансового господарства – жити за своїми фін. можливостями 6. залишковий підхід при визначенні фінансової бази задоволення соціальних потреб громадян. Фін. політика на нинішньому етапі має визначитися якісними підходами до функціонування господарюючих суб’єктів з урахуванням переходу на ринкові відносини, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної систем, спрямованих на формування фін. механізму. Саме через фін. механізм як сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на економічний і соціальний розвиток суспільства в процесі розподільчих фін. відносин можливо реалізувати завдання фін. стратегії і фін. тактики. Напрями фін. політики держави можуть змінюватись. Так, для Укр. тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

18. Поняття фінансового механізму і його складових елементів. Зв’язок фінансового механізму з господарським механізмом і фінансовою політикою. Фін. вплив на соціально-економічний розвиток здійснюється через фін-кредитний механізм, який відображає напрямки, характер і сукупність функціонування фінансів у суспільстві. Фін-кредитний механізм (господарський механізм) – сукупність фін. кредитних методів і форм, інструментів і важелів впливу на соц-економічний розвиток суспільства. Елементи фін. кредитного механізму: планування всіх рівнів, економічне стимулювання, ціноутворення, фін. механізм, господарсько-правові відносини. Функціонування фін. механізму відбув. в процесі формування, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих фін. ресурсів. Фін. механізм – це сукупність форм і методів організації фін. відносин за допомогою яких забезпечується розподіл та використання фондів усіх рівнів та їх вплив на економ. і соц. розвиток суспільства. За допомогою цього механізму можливо реалізувати завдання фін. стратегії та фін. тактики. Основні елементи: фін. планування; фін. важелі, стимули, нормативи, показники; управління фінансами; фін. право, фін. контроль і фін. аудит. Структура і співвідношення елементів фін. механізму визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на кожному його етапі. Дія фін. механізму на різні сторони соц-економічного розвитку має кількісну (проявляється в сумі фін ресурсів, що виділяються на ті чи інші цілі. Це первинна основа функціонування фін. механізму) і якісну (надзвичайно важливо яким чином здійснюється формування фін. ресурсів, якими каналами і в яких формах вони рухаються, на яких умовах вони виділяються і використовуються) визначеність. За допомогою фін. механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі ВВП відповідно до основних положень фінансової політики.

19. Фінансові методи як складова фінансового механізму.

Функціонування фін. механізму на основі руху фін. ресурсів характеризують 2 методи фін. впливу на соціально-економічний розвиток: фін. забезпечення і фінансове регулювання. Оскільки ці два методи є глобальними й узагальнюючими і включають в себе окремі часткові методи, то їх можна виділити як структурні підсистеми фінансового механізму, що характеризують зміст фін. впливу на різні сторони розвитку суспільства. Встановлення пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення напрямів фін. політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства та н/г, тим більш значна роль фін. регулювання. Фін. забезпечення є пріоритетним в умовах адміністративно-командної системи управління. Ресурси, які виділяються на основі рішення цієї системи є їх матеріальним забезпеченням. Фін. регулювання в цих умовах підпорядковане завданням створення відповідних фондів ресурсів, насамперед централізованого фонду –бюджету держави. Навпаки, в умовах ринкових відносин на перший план виступає підсистема фін. регулювання, бо саме вона робить ринок регульованим, а не стихійним. Підсистеми фін. забезпечення і фін. регулювання тісно взаємозв’язані. Встановлена в той чи інший період система фін. забезпечення потребує відповідного фін. регулювання. Характеристику форм фін. забезпечення і фін. регулювання див. № 20, 21.

20. Характеристика форм фінансового забезпечення розширеного відтворення. Фінансове забезпечення реалізується на основі встановлення системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування. Окреме місце в системі фінансового забезпечення займає залучення фін. ресурсів за допомогою випуску акцій.. З одного боку, це особливий вид кредитування підприємств, здійснюваного акціонерами, а з іншого – акціонери є співвласниками цих підприємств, тобто це різновид самофінансування. Розвиток системи фін. забезпечення відбувається не витискуванням однієї форми другою, а на основі встановлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношенням між ними. Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юр. і фіз. осіб. Це вихідна форма фін. забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Світовий досвід вказує на те, що власні ресурси призначені для покриття затрат на мінімально припустимому рівні. Решта ресурсів формується на основі використання кредитів. Головна перевага такої системи фін. забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискорення їх кругообігу. Збільшення питомої ваги власних ресурсів, навпаки, уповільнює кругообіг, а тому й уповільнює темпи соціально-економічного розвитку. Кредитування полягає у тимчасовому використанні позичених коштів. Це є головною, ведучою формою фін. забезпечення. Воно застосовується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів. Кредитування виступає надзвичайно дійовою формою фін. забезпечення: 1. досягається значна економія суспільного капіталу за рахунок використання одних і тих самих ресурсів різними суб’єктами підприємницької діяльності. 2. встановленні принципи кредитування вимагають ефективного господарювання. Акціонерний капітал виступає формою колективного фін. забезпечення. Ця форма забезпечує суспільний контроль за ефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів. Чим кращі показники діяльності підприємства, тим вище рівень котировки їх акцій і тим більший попит на акції, що розширює можливості щодо залучення фін. ресурсів. Отже, лише за умов високої ефективності ви-ва можливе функціонування АТ. Бюджетні асигнування – в умовах ринкової економіки ця форма є підпорядкованою відносно до самофінансування і кредитування. Але слід зазначити, що завжди були і будуть такі сфери, які потребують державного субсидіювання. А особливо в період фін. кризи. За допомогою цієї форми держава перерозподіляє фін. ресурси між галузевими та територіальними сферами.

21. Фінансове регулювання як підсистема фінансового механізму. Фінансове регулювання як підсистема фінансового механізму засновується на правовому регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то і зміст фін. методів регулювання полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу. Це сальдовий метод – передбачає виділення підсумкового (с/до) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей с/до елемент несе в собі стимулююче навантаження. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Якраз це стимулює зростання доходів і зниження витрат. Нормативний метод полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до об’єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка податку на прибуток поділяє його на дві частини: 1 - носиться до бюджету держави 2 – становить чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно. Вибір методу розподільних відносин є дуже важливим етапом побудови підсистеми фін. регулювання і фін-кредитного механізму в цілому. Однак не можна протиставляти один метод другому, бо справа не тільки в методі, які елементи розподільчих відносин включає. При с/до методі головне – виділення підсумкового елемента. У ньому повинні бути закладенні стимулюючі функції, і вони мають реалізуватися на практиці. Якщо його нема, то така модифікація с/до методу не відповідає завданням фін. регулювання. При нормативному методі важливе встановлення оптимального співвідношення між нормативним регулюванням та самостійністю юр. та фіз. осіб у витрачанні коштів. У складі фін-кредитного механізму створюється набір фін. інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування. Конкретний склад фін. інструментів постійно змінюється залежно від завдань фін. політики. Чим ширше втручання держави у фін. діяльність підприємств і населення, тим більше йому потрібно інструментів. Розширення самостійності підприємств в умовах переходу до ринкових відносин привело до звуження кола фінансових інструментів. Нині до них належать платежі в бюджет і фонди цільового призначення, а також амортизаційні відрахування. Характер і міра впливу через фін. інструменти на соц-економічний розвиток залежить як від методу розподільних відносин, так і від функцій які надані цим інструментам і наскільки повно вони реалізуються на практиці.