110. Передумови виникнення фін. Ринку, його роль у ринк. Економіці.

Наявність ФР – явище об’єктивне, зумовлене особливостями функціонування фінансів в екон. с-мі д-ви. ФР виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фін. забезпечення розвитку економіки держави. Кругообіг коштів, що опосередковує екон. діяльність у д-ві, здійснюється постійно, проте в процесі цього руху коштів може настати час, коли їхня частка вивільняється з кругообігу на окремо взятому підприємстві або в орг-ції, чи в конкретного громадянина. Інші суб’єкти екон. процесу в цей же час відчувають тимчасову потребу в коштах. ФР здатний задовольнити інтереси кожного з них. Розвиток ФР значною мірою відображає гнучкість фін. с-ми та швидкість, з якою вона може пристосовуватися до змін в екон. та політ. житті країни. Розвинуті ФР стимулюють і посилюють фін. потоки в економіці та зменшують суспільні витрати.

111. Взаємозв’язок фінансового ринку зі сферами і ланками фін. системи і його місце в розподільчих відносинах. Див № 10. За внутрішньою будовою фін. система – це сукупність взаємозв’язаних фін. відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу ВВП. Існує інше визначення фін. системи – це сукупність сфер і ланок фін. відносин. Виділяють такі сфери: 1.мікроекономіка – сфера фінансів суб’єктів господарювання відображає рух грошових коштів підприємств. Ця сфера виділяє ланки фін. відносин: 1. фінанси підприємств, що займаються комерційною діяльністю 2. фінанси організацій та установ, які функціонують на некомерційній основі, тобто невиробнича сфера 3. фінанси громадських організацій та творчих спілок 4. фінанси населення. В свою чергу ланки можуть поділятися на підланки. Так фінанси підприємств, що займаються комерційною діяльністю можуть поділитися в залежності від галузевої направленості на: фінанси промисловості, с/г тощо. В залежності від форм власності: АТ, приватні, ТОВ тощо. Фінанси суб’єктів господарювання виступають базовою основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП який виступає об’єктом фін. відносин. Фін. відносини підприємств поділяються на внутрішні (характеризують грошові потоки на підприємстві і відображають процеси формування, розподілу і перерозподілу його доходів) та зовнішні (характеризують зв’язки з іншими сферами і ланками фін. системи). 2.рівень макроекономіки – сфера державних фінансів, що характеризує фін. діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора. 3. рівень світового господарства - сфера міжнародних відносин відображає перерозподільно-обмінні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається з 2 частин – міжнародних фін. відносин та безпосередньо міжнародних фінансів. 4. забезпечуючи сфера – сфера фін. ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фін. ринок поділяється на ринок грошей і капіталів. Деякі економісти виділяють ще й 5. страхування – це особлива ланка фін системи,, яка відображає відносини з приводу формування і використання страхових фондів. У фін. системі воно займає проміжне місце між фінансами суб’єктів господарювання і держ фінансами. Здійснення страхування забезпечується через страхові компанії, їх діяльність належить до рівня мікроекономіки. З іншого боку страхові фонди характеризують перерозподіл фін. ресурсів між окремими суб’єктами страхування і т. ч. Мають ознаки належності до макрорівня. Страхування поділяється на ланки: соц. страхування, страхування майна, особове страхування, ризики, відповідальності, перестрахування. Розглядаючи внутрішню структуру фін. системи, необхідно враховувати регіональний аспект її побудови. З цих позицій слід виділити національні фін. системи (відображають структуру фінансів окремих країн. До їх складу входять: фінанси суб’єктів господарювання, страхування, державні фінанси, міжнародні фінансові відносини, внутрішній фінансовий ринок), регіональні та світові, які складаються з 2 рівнів: 1. національні фін. системи країн світу чи окремого регіону 2.міжнародні фінанси, які відображаються у централізованих на світовому чи регіональному рівнях фін. ресурсах. До їх складу належать: фінанси міжнародних організацій, міжнародні фін. інститути, міжнародний фін. ринок (провідні банки та фондові біржі, що здійснюють операції в усьому світі чи певному регіоні).

112. Призначення і функції сегментів фін. ринку.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він виступає структурою, що забезпечує, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їхня фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Його структуризація проводиться за двома основними методами: 1.формою ресурсів (в іншому джерелі – залежно від терміну, на який випущені ті чи інші цінні папери); 2. організацією торгівлі ними. Залежно від терміну, на який випущені ті чи інші цінні папери, виділяють два види ринків: 1.Ринок грошей має справу з короткостроковими фінансовими активами, що є високоліквідними та мало ризикованими. Оскільки на цьому ринку на основі ціни та ризику обертаються лише не персоніфіковані інструменти, тому короткострокова позичка, умови якої, звичайно ж, обговорюються компанією та банком, не вважається інструментом грошового ринку. Інструментами цього ринку є скарбничі векселі, короткострокові комерційні векселі та банківські акцепти. Грошовий ринок досить складний. До нього входить багато дилерів з цінних паперів та різноманітні фінансові інститути. Відсотки по його інструментах надзвичайно чутливі до мінливих умов попиту та пропозиції. Нова інформація про будь-які економічні та політичні зміни майже миттєво впливає на ціну інструментів грошового ринку. Кошти переводяться між покупцями та продавцями за допомогою комп’ютерів, що дає змогу швидше оформлювати угоди. Завдяки високій ліквідності грошових інструментів цього ринку фінансові інститути, компанії та окремі громадяни можуть краще планувати свої інвестиційні портфелі. 2.Ринки капіталу різноманітніші, ніж ринки грошей, оскільки їхня діяльність пов’язана з кількома видами зовсім різних інструментів. Тут можна виділити ринок облігацій та ринок часток капіталу, або акцій. На ринку облігацій обертаються довгострокові зобов’язання уряду всіх рівнів та корпорацій. На ринку часток капіталу продаються і купуються акції корпорацій. Акції є свідоцтвом права власності на частину капіталу компанії. Права, привілеї та ризик, пов’язані з акціями, відрізняються від тих, які має власник облігації корпорації. На цьому ринку торгують привілейованими акціями, правами та варантами, котрі є опціонами, тобто надають право купити або продати фіксовану кількість звичайних акцій протягом певного періоду. За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на: 1. Кредитний відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі заключення кредитних угод. Він має договірний характер. 2. Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.

113.Класифікація фондового ринку (за характером руху інструментів і за формою його організації). Х-ка виділених ел-тів.

Фондовий ринок (ринок ЦП) – особлива сфера ринк. відносин, де завдяки продажу ЦП здійснюється мобілізація фін. ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб’єктів екон. діяльності. Це форма розподілу й перерозподілу фін. ресурсів у державі з метою повнішого забезпечення потреб економіки в ресурсах та їхнього ефективного використання. Існує поділ фондових ринків на первинний і вторинний, біржовий і позабіржовий. Первинний – ринок перших і повторних емісій ЦП, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. Межі цього ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи інш. ЦП. Вторинний – ринок, на якому відбувається наступна купівля-продаж ЦП (обіг ЦП). Гол. мета вторинного ринку - забезпечення ліквідності ЦП, тобто створення умов для найкращої торгівлі ними. Біржовий – ринок із найвищим рівнем організації, що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фін. вклади, що перебувають у обігу. Позабіржовий – охоплює операції з ЦП поза біржею. Найчастіше відбувається первинне розміщення, а також перепродаж ЦП тих емітентів, які не можуть або не бажають виставити свої активи на біржу.

114. Суб’єкти фінансового ринку (емітенти, інвестори, посередники, інфраструктура); склад і роль кожної групи суб’єктів.

Функціонування ринку цінних паперів забезпечується його суб’єктами: 1. емітентами – юр. особа чи уповноважений державний орган, який здійснює випуск цінних паперів в обіг. Розрізняють корпоративні (АТ) і державні цінні папери. Головною метою емітента є залучення необхідних коштів, тому таким важливим є забезпечення привабливості цінних паперів, яке досягається за рахунок рівня їх доходності, стабільності, ліквідності та умов випуску, виплати доходу і погашення чи випуску й продажу. Кожний емітент намагається створити найбільшу зацікавленість для покупців, що веде до постійного розвитку ринку. 2. інвесторами – юр. чи фіз. особа, в окремих випадках держава, яка купуючи цінні папери певного емітента вкладає (інвестує) кошти в його діяльність. Виділяється 2 основних чинника розміщення коштів інвестора – дохідність і гарантів надійності вкладень, між якими існує зворотна залежність: чим вища надійність, тим нижча дохідність і навпаки. 3. фін. посередниками – виконують роль сполучної ланки між емітентом та інвестором. З одного боку, вони виконують посередницькі функції стосовно емітента, проводячи операції у випуску і розміщенні цінних паперів на ринку. З іншого боку, вони надають послуги інвесторам у придбанні цінних паперів, виходячи з побажань інвестора стосовно дохідності й надійності вкладень. Фін. посередники розглядаються як колективні інвестори на ринку цінних паперів, які централізують фін. ресурси індивідуальних інвесторів. Види фін. посередників: інвестиційні фонди, трасти і компанії. Їх роль на ринку дуже важлива, адже вони визначають його активність та ефективність. 4. фондовою біржею – організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами, як первинними так і похідними. Це АТ, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього ринкового курсу. Це технологічне ядро фондового ринку, яке виконує 3 основні функції – посередницьку, індикативну і регулятивну.

115. Особливості місця й ролі держави на фін. ринку.

Держава використовує фінансовий ринок в основному для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Тобто її місце у ролі покупця фінансових ресурсів значно вагоміше ніж у ролі продавця.