91.Поняття бюджетного регулювання і зміст його методів (встановлення регулюючих податків, метод дотацій, бюджетні позички і бюджетні взаєморозрахунки).

Бюджетне регулювання – процес збалансування (вирівнювання) доходів і витрат бюджетів різних рівнів, що входять до бюджетної системи по вертикалі і по горизонталі. Вирівнювання бюджетної системи по вертикалі означає збалансування доходів і витрат, з одного боку, державного бюджету Укр., з іншого – місцевих бюджетів у сукупності по всіх їх рівнях (Автономна республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь, міста, райони, райони у містах, села, селища) Вирівнювання по горизонталі означає збалансування доходів і витрат між так званими “бідними” й “багатими” територіями.

92. Поняття бюджетних трансфертів, зміст кожного з їх видів (дотації, субсидії, субвенції) і практика використання в Укр.

Бюджетні трансферти – кошти, що передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій та в інших формах. Дотація – кошти, що безповоротно передаються з державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня – місцевим бюджетам нижчого рівня для збалансування їх доходів і витрат. Субсидії – кошти, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня місцевим бюджетом нижчого рівня на фінансування цільових витрат. Субвенція – кошти, які надаються місцевим бюджетом з бюджетів вищого рівня на фінансування цільових витрат і підлягають поверненню у випадку нецільового використання.

93. Сутність державного кредиту, його необхідність і роль у формуванні фінансових ресурсів держави. Відмінність державного кредиту від банківського.

Державний кредит – відносини з приводу формування доходів держави на позиковій основі. Державний кредит безпосередньо зв`язаний з бюджетним дефіцитом, виступаючи джерелом його покриття. Держава виступає позичальником. Її кредиторами виступають юридичні і фізичні особи даної та інших країн, уряди інших країн, міжнародні фінансові організації. Можливі дві форми державного кредиту: ощадна справа, державні позики. Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фонду фінансових ре­сурсів (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні уособленого органу управління. Разом з тим, він характеризує особливу форму фінансових відносин держа­ви і тому виділяється в окрему ланку. Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відно­син, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. Залучення позик повинно засновуватись на двох чинниках: міні­мізація вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку. Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за рахунок процентної політики, по-друге, за рахунок умов випуску і погашення. Процентна політика відображає при цьому два протилежних чинни­ки: мінімізацію вартості позики і максимізацію її привабливості, яка, в свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фі­нансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який є своєрідним індикатором цього ринку. Отже, сама ситуація на ринку сприяє мінімізації вартості позик. Тому привабливість держав­них позик досягається за рахунок високих гарантій держави щодо повернення коштів і виплати доходу. Стабільність державних цінних паперів досягається за рахунок оптимізації насиченості ними фінансового ринку цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень від державних позик, а з іншого, не повинно бути їх надлишку, який може спричинити падіння курсової ціни.

94. Функції державного кредиту.

1. через розподільчу функцію господарського кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності та поворотності. Виступаючи в якості позичальника, держава забезпечує додаткові засоби для фінансування своїх витрат. 2. регулююча функція – вступаючи в кредитну відносини, держава вільно або невільно діє на стан грошового обігу, рівень % ставок на рінках грошей ті капіталів, на виробництво та зайнятість. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити ту чи іншу фін. політику. 3. контрольна функція – державного кредиту органічно вплітається в контрольну функцію фінансів. Особливості: 1. тісно пов’язана з діяльністю держави та станом централізованого фонду грошових засобів 2. охоплює грошові вартості у двостороньому порядку, оскільки припускає повернення засобів 3. здійснюється не тільки фін. структурами, але й кредитними інститутами. Взагалі контролюється цільове використання засобів, строки їх повернення та своєчасність сплати %.

95.Види і форми державного кредиту, їх зміст і характеристика.

Можливі дві форми державного кредиту: ощадна справа, державні позики (дивись наступне питання). Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощад­ні банки, незалежно від форми власності, діють на комерційних за­садах і мобілізовані кошти формують їхні кредитні ресурси. Части­на цих ресурсів може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів і таким чином належати до державного кредиту.

96.Класифікація державних позик. Державні позики є основною формою державного кредиту. Державні позики здійснюються: а) на підставі угод; б) шляхом випуску державних цінних паперів: облігацій і казначейських зобов’язань. Позики залежно від місця розміщення: внутрішні і зовнішні. За правом емісії розрізняють державні і місцеві позики. За ознакою характеру використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок. Залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні і беззаставні. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. За терміном погашення: короткострокові (до 1 року), середньострокові (1-5 років), довгострокові (понад 5 років) позики. За характером виплати доходу: процентні, виграшні, дисконтні (продаються нижче номінальної вартості). Залучення позик повинно засновуватися на двох чинниках: мінімізація вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку. Джерелами погашення державних позик можуть виступати: 1) доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти; 2) додаткові надходження від податків; 3) економія коштів від зменшення видатків; 4) емісія грошей; 5) залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу). Державний борг – це сума заборгованості держави своїм кредиторам. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик. Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто в можливості погашення боргів. Існують такі способи корегування позикової політики: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, анулювання. Конверсія – це зміна дохідності позик. Консолідація – це передача зобов`язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Уніфікація – об`єднання кількох позик в одну (спрощує управління державним боргом). Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу.

97.Поняття державного боргу. Поточний і капітальний державний борг. Державний борг — це сума заборгованості держави своїм кре­диторам. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовніш­ній борг. Поточний борг — це сума заборгованості, що підлягає по­гашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг— це загальна сума заборгованості й процентів, що мають бути сплачені за позиками. Внутрішній борг — це заборгованість креди­торам держави в даній країні. Зовнішній борг — це заборгованість кредиторам за межами даної країни. Управління державним боргом полягає в забезпеченні плато­спроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його пога­шення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела. В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Плато­спроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валют­них надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначають­ся в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс. В окремих випадках в результаті зміни ситуації в економіці та на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді держава змушена вносити певні корективи в свою позикову політику. Такі ко­рективи, як правило, небажані, оскільки підривають довіру до держа­ви. Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реаль­ну платоспроможність держави, ніж допустити її фінансовий крах. Існують такі способи корегування позикової політики: Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона проводиться внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (напри­клад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фі­нансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати перед­бачуваний дохід. Консолідація — це передача зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скоро­чення строків позики. Уніфікація являє собою об'єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводи­тись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією. Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх по­зик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки це не що інше як часткова відмо­ва держави від своїх боргів. Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати за­боргованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться. Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї за­боргованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варі­ант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від ви­знання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

98. Методи управління державним боргом.

Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела. Методами управління державним боргом є конверсія – це зміна доходності позики. Держава як правило, зменшує розмір %, які мають виплачуватися за позиками, консолідація – збільшення строків дії випущеної позики. Консолідація і конверсія можуть провадитися одночасно, уніфікація – це об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В окремих випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової облігації. Цей метод економічних обґрунтувань не має, , відстрочення погашення і анулювання позики – як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують застосовують по відношенню до внутрішнього боргу. Відстрочення погашення боргових зобов’язань, а також анулювання боргу може застосовуватись як щодо внутрішніх, так і до зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами. Управління державним внутрішнім боргом Укр. здійснюється Мінфін Укр. у порядку, погодженому з НБУ. Розміщення боргових зобов’язань Уряду Укр. та надання гарантій від його імені провадить за його дорученням Мінфін Укр. Граничні розміри державного внутрішнього боргу Укр., його структура, джерела і строки погашення встановлює ВРУ одночасно із затвердженням державного бюджету Укр. на наступний рік.

99. Зовнішній і внутрішній державний борг Укр.: склад, причини виникнення, наслідки існування та заходи щодо його скорочення.

Державний борг – це сума заборгованості держави своїм кредиторам. Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни. Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам держави в даній країні. Державний внутрішній борг Укр. складається із заборгованості минулих років, включаючи частину боргових зобов’язань уряду колишнього СРСР, перебраних на себе Укр., та заборгованості, що виникають за борговими зобов’язаннями уряду Укр. До боргових зобов’язань уряду Укр. належать випущені ними цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані урядом Укр., а також отримані ним кредити. Боргові зобов’язання уряду Укр. виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і зобов’язань державної скарбниці Укр.. Зовнішній борг утворюється з таких напрямків: розміщення боргових цінних паперів, одержання позик у спеціалізованих фін-кредитних інститутів; одержання позик у інших держав. За період 1997-1999 р.р. зовнішній борг Укр. збільшився з 8839 млн. $ до 12573 млн. $, тобто на 42,2 %. Наявність такого великого зовнішнього боргу створює тиск на курс національної валюти, не сприяє протидії інфляції та досягненню вільної конвертованості гривні. Погашення зовнішнього боргу проводиться з таких основних джерел – з бюджету, за рахунок золото валютних резервів, приватизації власності, з нових позичень. Сума зовнішнього боргу становила 48 % від обсягів ВВП в 1999, а на обслуговування боргу Укр. використала 11 % від усього обсягу ВВП. Основні шляхи зменшення бюджетного дефіциту та державного боргу: 1. здійснення практичних заходів по реалізації економічних програм на загальнодержавному та місцевому рівні по збільшенню випуску продукції на діючих підприємствах, створення нових виробництв та підприємств з орієнтацією готового продукту на вітчизняного і зарубіжного споживача 2. реальна фін., матеріальна, законодавча підтримка підприємства 3. ефективне спрямування приватизаційних процесів в напрямку довготривалого ефективного функціонування приватизованих підприємств 4. підвищення податкової дисципліни 5. обґрунтоване зменшення державних видатків по напрямках державного управління, військових витрат тощо 6. зменшення обсягів необґрунтованих фін. пільг на загальнодержавному та місцевому рівнях 7. пошук внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту за найменшими % ставками 8. підтримання позитивного с/до торгівельного балансу 9. контроль рівня інфляції. Використання державою у своїй фін. політиці залучення коштів на кредитній основі призводить до формування державного боргу. Платоспроможність за внутрішнім боргом забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Існують такі способи корегування позикової політики див. № 98.

100. Економічна необхідність, передумови виникнення і роль страхування. Особливості фін. відносин у сфері страхування.

Суспільне виробництво в цілому, а також діяльність господарських структур та окремих громадян у своїй основі об’єктивно вміщують елементи ризику, що зумовлює необхідність їхнього попередження, подолання, зменшення руйнівних або збиткових наслідків. Для цього треба частину ВВП в грошовій або натуральній формі зосередити в страхових фондах. Страхування – це складова частина фін. системи держави, воно опосередковує рух ВВП в формі фондів фінансових ресурсів. Проте цей рух пов’язаний лише з перерозподілом при відшкодуванні збитків і втрат. Крім того, за допомогою страхування здійснюється перерозподіл фін. ресурсів між обмеженим колом учасників страхування, пов’язаних солідарною відповідальністю щодо відшкодування суми збитків. Тому чим більше коло учасників страхування, тим менші розміри перерозподілу фін. ресурсів, оскільки меншими є розміри страхових внесків. Економічна необхідність страхового захисту ґрунтується на акумуляції фін. ресурсів із метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров’я та (або) матеріального благополуччя подій як фіз. так і юр. особам. Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без наявності якого немає страхування, тому що відсутній страховий інтерес. Ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які ймовірно виникнуть у майбутньому. Саме багатогранність форм прояву ризику, частота й шкідливість наслідків від нього, неможливість абсолютного уникнення його ймовірності викликають необхідність організації страхування.