87. Власні, закріплені, регулюючі доходи: поняття, склад кожної групи, нормативні акти, які регламентують їх застосування, місце кожної групи доходів у доходній частині місцевих бюджетів.

Основу самостійності місцевого бюджету складають власні та закріплені доходи. Це було законодавче закріп­лено в 1990 році, а потім підтверджено в новому Законі "Про бюджетну систему" в редакції 1995 року. Процес формування власних і закріплених доходів місцевих бю­джетів протікає із значними труднощами. Термін власні доходи місцевих бюджетів запрова­джено статтею 1 Закону "Про бюджетну систему Україн­ської РСР" у грудні 1990 року. Закон відокремив поняття власних і закріплених доходів. Власні доходи — це доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади і згідно з його рішеннями. До власних доходів належать місцеві податки і збори, пла­тежі, що встановлюються місцевими органами влади, до­ходи комунальних підприємств, доходи від майна, що на­лежить місцевій владі та ін. Частка власних доходів місце­вих бюджетів в Україні є вкрай незначною, і, таким чином, принцип самостійності цих бюджетів залишається поки що декларованим.

Поняття закріплені доходи місцевих бюджетів в українському законодавстві виникає в 1990 р. За­кріплені доходи — це доходи, які закріплюються за пев­ним бюджетом. Закріплені доходи також є основою само­стійності місцевих бюджетів. Законодавство України до 1995 р. включно фактично не передбачало закріплених доходів для районних та об­ласних бюджетів. Таким чином, самостійність цих бю­джетів була декларованою. У Законі України "Про Державний бюджет України на 1998 рік" вперше здійснено спробу розмежувати дохо­ди між державним бюджетом України і місцевими бю­джетами в цілому шляхом повного закріплення їх. За місце­вими бюджетами повністю закріплено місцеві податки і збори, прибутковий податок з громадян, податок на прибу­ток підприємств, плату за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, плату за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних ма­шин і механізмів, податок на промисел, надходження коштів від приватизації підприємств комунальної власності (80 відсотків), інші доходи, котрі зараховуються до місцевих бюджетів у розмірах, визначених законодавством, надхо­дження збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині, яка належить місцевим бюджетам, надходження відрахувань і збору на будівництво, рекон­струкцію та ремонт і утримання автомобільних доріг, за­гального користування в частині, яка належить місцевим бюджетам. Разом з тим. Закон не передбачив розмежуван­ня цих доходів між рівнями місцевих бюджетів. За цих обставин розмежування їх у 1998 році на практиці здійсню­вали обласні ради, що суперечить Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування".

Основну частку доходів місцевих бюджетів поки що становлять так звані регулюючі доходи. Ця частка сягає 75—85 відсотків. Поняття регулюючі доходи запозичено Україною з бюджетної практики колишнього СРСР. Регулюючі доходи — це доходи, що розподіляють­ся між різними рівнями бюджетної системи. Регулюючі доходи — основні надходження до місце­вих бюджетів України. В Україні взагалі слід відмовитися від так званих ре­гулюючих доходів. Збалансування бюджетів доцільно здійснювати на основі власних доходів і трансфертів (до­тацій, субсидій, субвенцій). Перший практичний крок до цього зроблено в Законі України "Про Державний бюджет України на 1998 рік". Поняття регулюючі доходи в цьому Законі не використо­вується. У Законі вперше доходи між державним бюдже­том і місцевими бюджетами не розподіляються за допо­могою такого інструменту як нормативи відрахувань від регулюючих доходів. Проте практика регулювання до­ходів за допомогою нормативів усе ще зберігалася в 1998 році у відносинах між місцевими бюджетами.