Література: Нормативна література:

1. Цивільний кодекс України: офіційний текст / Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер. 2003 р. 464с.

2. Господарський кодекс України: офіційне видання. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”. 2003 р. – 344с.

3. Сімейний кодекс України - 2002 р.

Підручники::

1. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / за ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина. - 928 с.

2. Загальна теорія цивільного права. (за ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової). – К. 1992.

3. Цивільне право: підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. / за ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової. – К. Вентурі, 1995. – с.416.

4. Цивільне право України: підручник: у 2 кн. / О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін., За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

5. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / за ред. Ю. С. – К.: Істина, 2003 р. – 464с.

6. Цивільне право України: Підручник: У 2-х книгах / О. В. Дзера. – К.: Юрінком Інтер, 2002 р.

7. Цивільне право: Академічний курс: Підручник 2-х книгах / М. М. Шевченко. К.: Видавничий дім „Ін Юре”. 2004 р.

Розділ 2. Право власності і інші речеві права

ЛЕКЦІЯ 1“Загальні положення речевого права”.

ПЛАН

1. Поняття та види речевих прав.

2. Поняття власності та права власності.

3. Повноваження власника:

а) право володіння;

б) право користування;

в) право розпорядження.

4. Довірча власність.

1. Речеве право - це право(можливість) особи задовольняти свої потреби за рахунок безпосереднього впливу на річ без втручання інших осіб.

Речеве право включає в себе такі види речевих прав:

1. Право власності (найбільш повне речеве право).

2. Право володіння.

3. Сервітутні права.

4. Емфітевзіс.

5. Суперфіцій.

6. Застава та інші.

Речеві права обмежують певною мірою права власності, бо володільці речевих прав мають право на захист від посягання на їх права від власника речі.

2. Право власності (з суб’єктивної точки зору) - це можливість конкретного суб’єкта володіти, користуватись і розпоряджатись майном.

В об’єктивному розумінні.

Право власності - це окремий інститут ц.п., сукупність норм що регулює відносини власності.

!!! Не плутати поняття “ Власності” і поняття “Права власності”.

Власність - це економічна категорія, вона розуміється як: - майно належне певній особі і - як суспільні відносини по привласненню результатів діяльності людини.

3. Власником визначається особа, яка має в сукупності три повноваження:

• право володіння;

• право користування;

• право розпорядження.

Право володіння - це утримання речі конкретною особою або фактичне перебування речі у конкретної особи.

Види володіння:

1. законне (титуальне) засноване на законі і має документальне підтвердження (договір купівлі - продажу).

2. Незаконне (безтитульне):

• добросовісне (коли особа не знала і не повинна була знати про своє незаконне володіння)

• недобросовісне (коли особа знала або повинна була знати, що вона є незаконним володільцем).

! Це важливо для віндикаційного позову !

Право володіння власник може передати іншій особі і при цьому залишається власником.

Право користування - це можливість вилучати з речі корисні властивості.

Це право напряму пов’язане з правом володіння, не можливо користуватись майном, яким не володієш.

Види користування:

• законне;

• незаконне;

• строкове;

• безстрокове.

Право користування може належати іншій особі за волею власника.

Право розпорядження - це можливість вирішити фактичну або юридичну долю речі (відчужувати, знищити, якщо це не заборонено законом).

Це право належить тільки власнику але згідно (договору комісії) це право може бути передано іншій особі (комісіонеру), або на підставі закону це право належить відповідним державним органам - судам.

4. Право довірчої власності досі було невідомим цивільному праву України. Воно належить до континентального права Європи, в той час як довірча влас­ність характерна для англосаксонських країн. Довірчі правовідносини перед­бачають передачу прав на одне й те саме майно особам з поділом між ними на окремі і різні за характером повноваження за умови їх наступної передачі вигодонабувачам або вчинення іншого майнового надання.

Для встановлення довірчих правовідносин укладається договір управління майном, який може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно.

Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обме­ження права довірчої власності управителя (ст. 1029 ЦК).

Правова природа довірчої власності породжує спори. Основний спір по­лягає в тому, якого характеру є довірчі відносини – зобов'язальними чи речо­вими, чи зобов'язальними з речовим елементом.

Оскільки щодо переданого в довірче управління майна управитель здійс­нює правомочності власника в межах, встановлених законом або договором, цілком закономірно, що ст. 1033 ЦК називає його довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону і договору. Проте управитель не стає власником майна, ним є установник уп­равління (ст. 1032 ЦК). Суттєвою ознакою відносин, що виникають при довірчій власності, є те, що управитель діє не у власних інтересах, а в інтересах власника, хоч і від свого імені. Фактично власник – установник управління пе­редає управителю не свої повноваження (вони залишаються у власника), а можливість їх реалізації. Згідно зі ст. 1029 ЦК одна сторона (установник уп­равління) передає управління майном другій стороні (управителеві) на певний строк, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).