Короткий словник понять і термінів з естетики

Абстракціонізм (від лат. abstractio – відсторонення) – напрямок у мистецтві XX ст., творчий метод абстрактного (безпредметного, нефігуративного) мистецтва, насамперед живопису, який відмовився від зображення форм реальної дійсності. Естетичне кредо абстракціонізму виклав В. В. Кандинський у книзі "Про духовне в мистецтві" (1910). Абстракціонізм розвивався за двома основними напрямками: прагнення до гармонізації безформених сполучень кольорів (ранній В. Кандинський) і створення геометричних абстракцій (П. Сезан, кубісти, О. Розанова, Л. Попова, К. Малевич та ін.).

Авангардизм ( франц. avant-garde – передовий) – реакція на виникнення сучасної техніки, яка виражалася у мистецтві створенням своєрідної "естетичної машини", що знаходила власну конструкцію та була позбавлена знакової функції; загальна назва напрямів новітньої культури з прагненням до новаторства не лише у сфері художньої мови, а передовсім у сфері прагматики (реалізація "художньої антиповедінки").

Агіографія (грец. hagia – святий і grapho – пишу) – вид церковно-історичної літератури, який містить життєписи святих; це розповіді про ду­ховних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.

Академізм – напрямок офіційного, професійного мислення, який характеризується звертанням до сюжетів і образів античної і християнської міфології, далекої від реального життя; художня школа в мистецтві, спрямована на збереження і відтворення зовнішніх форм класичного мистецтва, а також догматичного наслідування його стильових прийомів та канонів.

Акварель ( франц. aquarelle – лат. aqua – вода) – живопис фарбами, які розводяться водою. Основні її якості: прозорість барв, крізь які просвічують тон і фактура основи, чистота кольору.

Алегорія (грец. allegoria – іносказання) – зображення відверненої ідеї (поняття) за допомогою образу. Зміст алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначний і відділений від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад: лев – сила, влада).

Античність ( лат. antiquus – давній) – у широкому сенсі термін, рівно­значний українському "стародавність", "давнина", у вузькому і більш вживаному значенні - культурно-історична епоха, історія і культура Стародавньої Греції і Давнього Риму.

Апокрифи (грец. apoxrofos – таємний) – релігійні твори, які не визнавались канонічними.

Аполлонічне (грец. Apollon, Phoibos (Феб) – бог сонця і світла, мудрості і мистецтва в давньогрецькій міфології) – в європейській культурі пов'язане з мірою, ро­зумом, світлом, спокоєм, логічною послідовністю, раціональне.

Апофеоз (грец. apofeozis – обожнення)– уславлення народу, героя, громадської події серед народних мас, що має урочистий характер і є заключною частиною промови або святкової концертної програми.

Артефакт (лат. artefactum – штучно зроблений) – створений людиною, суспільством продукт культури, мистецтва.

Архетип ( грец. archetipos – першообраз) – прообраз, первісна форма, взірець. В аналітичній психології К. Юнга поняття архетипу співвідноситься з безсвідомою діяльністю людей; це вроджені психічні структури, котрі є результатом історичного розвитку людства. За К. Юнгом, архетипи слугують живильним ґрунтом творчо-продуктивної, у т. ч. і художньої уяви та фантазії; втілюються у сновидіннях, міфах, казках, виступають вихідним матеріалом для художньої літератури і мистецтва; прообрази, вроджені психічні структури, які є результатом історичного розвитку людини.

Архітектура, зодчество (лат. architectura, грец. architekthon – будівельник) – будівельне мистецтво, пов'язане з проектуванням, зведенням і художнім оформленням будівельних споруд.

Базиліка (грец. basilicon - царський дім) – громадський будинок, призначений для суду, біржі, пізніше християнство використову­вало їх для молитовних зборів. Витягнута в плані прямокутна споруда, розділена по довжині колонами на 3 - 5 частин – нефів.

Бароко (італ. barocco – дивний, вигадливий, химерний) – стилістичний напрям в європейській архітектурі та мистецтві кінця XVI – середини XVIII ст.; художній світогляд, що відображає динамізм світомоделі і внутрішню суперечливість людини.

Бурлеск (італ. burlesco, від burla – шутка) – один з видів комічного; пародія, яка викладає "високу" тему гумористичним слогом (наприклад, в українській літературі комічна поема "Вергілієва Енеїда" І.П. Котляревського, тощо).

Вертеп. ( з грец.– печера, в якій народився Ісус.) – вид мандрівного лялькового театру, що ставив п'єски пов'язані із біблійним різдвяним сюжетом.

Відродження (Ренесанс) – період у культурному і ідейному розвитку країн Західної і Центральної Європи (в Італії XIV -XVI ст., в інших країнах - кінець XV - початок XVII ст.), перехідний період від середньовічної культури до культури Нового часу. Відмінні риси культури Відродження: світський, антиклерикальний характер, гуманістичний світогляд, звернений до спадщини античності як її відродження (звідси й назва). Творчість мислителів і художників Відродження сповнена вірою у безмежні можливості людини, її волі і розуму, заперечення католицької схоластики і аскетизму. П. Сорокін (1889 - 1968) вважав, що ціннісні установки даної епохи визначаються гармонійним світовідчуттям, у якому сполучаються чуттєве і ідеальне начала.

Вітраж (франц. vitrage, лат. vitrum –скло) – це картина зі скла, яка сприймається у просвітлі та виконується в різноманітній техніці.

Гармонія (грец. Harmonia – зв'язок, стрункість) – 1) в музиці – закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні, підпорядкування нормам ладової побудови музики; 2) в широкому (первісному) розумінні – зв'язок, стрункість, домірність; естетична категорія, яка позначає цілісність, злитність, взаємодію усіх частин і елементів форми. Одушевлену гармонію, сповнену людським змістом і почуттям, називають красою.

Герменевтика (італ. hermeneutikos – той, що пояснює, витлумачує) – напрямок гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур; мистецтво і вчення про способи тлумачення текстів культури; традиції і способи тлумачення багатозначних або таких, що не піддаються уточненню, текстів (здебільшого стародавніх, наприклад, Гомера, Біблії тощо). В епоху Відродження герменевтика виступає як мистецтво перекладу пам'яток античної культури на мову живої сучасної культури. Філософська герменевтика, наслідуючи ці традиції, визначає перевагу розуміння над розумом, мови над свідомістю, чим підкреслюється можливість реконструювання "життєвого світу" (Е. Гуссерль) минулих культур з метою розуміння змісту окремих їх пам'яток.

Героїчне — естетична категорія, що відображає естетичну цінність вчинків, дій та діяльності, які характеризуються силою духу та відданістю суспільно-значимій справі і служать утвердженню ідеалів гуманізму та свободи.

Готика (італ gotico, франц. gothique - властивий готам) – стиль західноєвропейського мистецтва епохи найвищого розвитку феодалізму і його розкладу; художнє світовідчуття, яке відображає домінантність трансцендентного світу і формується в атмосфері середньовічного міста.

Гравюра (франц. graviure – відбиток) – вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком малюнка, який нанесений на дошку малярем-гравером; відбитки також називаються гравюрами.

Графіка (грец. graphike, grapho – пишу) – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми;

Графіті (грец. graffiti – написи, малюнки) – написи та малюнки, виконані в давнину майстрами-будівельниками або й відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах.

Гумор (лат. humor – волога) – форма естетичного переживання, в якому поєднуються смішне і серйозне, при цьому смішне має позитивний характер. Гумор є властивістю людської вдачі, а також вид (прояв) комічного.

Дадаїзм (франц. dada – коник, дитяча дерев'яна конячка) – антиестетичний напрям початку ХХ ст., який є формою протесту проти ворожої дійсності в культивуванні абсурду й руйнації мистецтва через показ безглуздя навколишньої дійсності; створення мистецьких творів з різного сміття.

Дебют (франц debut – перший крок, початок) – перший (чи пробний) виступ на сцені або на будь-якому поприщі загалом.

Декадентство (фр. decadence – занепад) – термін для позначення явищ занепаду в мистецтві, який відображає настрої суспільної та громадянської відмови від певних ідеалів, розчарування в житті, зневіру в розум, індивідуалізм, еротичні захоплення та естетизм; загальна назва настроїв безнадії, несприйняття життя.

Деконструктивізм – напрямок в мистецтві постмодернізму, пов'язаний з відмовою від створення художніх творів, які можуть існувати поза процесом творення. Ширше – певний художньо-естетичний світогляд, пов'язаний із запереченням існування об'єктивної істини.

Декоративне (лат. decoro – прикрашаю) мистецтво – галузь пластичного мистецтва, твори якого поряд з архітектурою художньо оформлюють навколишнє матеріальне середовище.

Деміург ( грец. demiurgos – ремісник) – вища урядова особа в деяких державах Стародавньої Греції (наприклад, в Ахейському союзі). Алегорично – творець, який сформував світ з праматерії.

Дизайн ( англ. desian - задум, проект, креслення, малюнок) – термін, який позначає різні види проектувальної діяльності, що має на меті формування естетичних і функціональних якостей предметного середовища. Методом дизайнерської діяльності є художнє конструювання, котре у якості складової частини входить до загального процесу конструювання промислових виробів і має на меті забезпечення зручності у їх експлуатації, раціональності компонування і високого естетичного рівня.

Діонісійне (грец. Dionysos – бог вина Діонісій в давньогрецькій культурі) – в європейській культоролопчній традиції термін для означення ірраціоналістичних тенденцій в культурному процесі.

Еклектизм (грец. eklego – відбираю) – безпринципне, механічне поєднання різнорідних поглядів, теорій, напрямів, стилів.

Експресіонізм ( франц. expression – вираження) – художній світогляд, який відображає ситуацію безвихідності самотньої людини у ворожому їй світі.

Еллінізм (грец. hellеnismus – грецький) – період в історії країн Середземномор'я між 323 і 30 pp. до Н. X.; синтез грецької і східних культур.

Епос (грец. epos – слово, розповідь, історія) — сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів; розповідь про події минулого, побудована за принципом гіперболізації.

Естетика (грец. aіsthesis – почуттєве сприймання) — філософська наука про становлення чуттєвої культури людини; вчення про прекрасне та форми творчості за законами краси. Предметом естетики є сфера естетичного як специфічний прояв ціннісного ставлення людини до світу, а також художня діяльність людей і закони функціонування мистецтва.

Естетична насолода (гедонізм) (грец. hedone – насолода) – специфічне духовне переживання, яке виникає у процесі створення естетичного об'єкту або в процесі його сприймання, формує в людині потребу не лише сприймати, правильно оцінювати, аналізувати, але й стверджувати прекрасне у спілкуванні, у стилі життя та творчій праці.

Естетична свідомість – одна з форм суспільної свідомості, складне духовне утворення, певний комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей, який відображає рівень сприймання прекрасного в житті та художній діяльності людини. Сформована естетична свідомість характеризує художньо емоційне ставлення людини або суспільства до дійсності, а також є орієнтиром у світі прекрасного і потворного. Структуру естетичної свідомості відображають поняття, які тісно взаємопов'язані між собою: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал та естетичні погляди і теорії.

Естетичний смак – це здатність естетичної свідомості створювати єдність чуттєво-інтелектуального в людині; вміння безпосередньо за першим враженням, без попереднього аналізу розуміти та правильно оцінювати естетичну цінність предмета або явища, відрізняючи справді прекрасне від потворного, неестетичного.

Естетичне почуття – це специфічно людська чуттєво-емоційна реакція, одне з найскладніших видів глибокого особистісного переживання процесу сприймання краси природи, людської праці, творів мистецтва, яке гармонізує та ушляхетнює її відношення до світу.

Естетичний ідеал ( грец. idea – ідея, першообраз, поняття, уява, гра, взірець) – узагальнене уявлення про досконалу та бажану естетичну цінність (прекрасне) у природі, в житті людини, в мистецтві, в якій гармонійно співвідносяться творчий початок, цілісність та співмірність всіх елементів; це прагнення єднання існуючого й ідеально належного, що сприяє формуванню вищих духовних орієнтирів у культуротворчій діяльності суспільства.

Естетичні погляди – система концепцій, яка є панівною у певному суспільстві і яка визначає подальший розвиток естетичної та художньої діяльності людей.

Естетичні теорії (концепції) – теоретично осмислений певним світоглядом та науково систематизований досвід художньо-естетичної діяльності людей.

Етикет (франц. etiquette – ярлик, етикетка, церемоніал) – система міжособистісних взаємин, які регулюються конкретно-історичними принципами моралі; сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей (поводження з оточенням, форма вітання, поведінка у громадських місцях, манери й одяг).

Живопис – вид образотворчого мистецтва, який створюється за допомогою фарб, що наносяться на яку-небудь поверхню. Живопис виступає важливим засобом художнього відображення і тлумачення дійсності, впливу на думки й почуття глядачів.

«Захід» і «Схід» – парна категорія, яка виражає дихотомію цілого всесвітньої культури в ряді смислових антиномій: демократія – деспотизм, аскеза – містика, раціональність – інтуїтивізм, динамізм – стабільність, модернізація – традиційність, індивідуалізм – колективізм тощо; ці антиномії взаємопов'язані і впливають одна на одну.

Знак – матеріальний предмет (явище, подія), який виступає у якості представника певного іншого предмета, властивості чи відношення і використовується для придбання, збереження, переробки і передачі інформації (повідомлень, знань, образів). У семіотиці розрізняють три види знаків: знаки-копії, або "іконичні" (за принципом подоби: відбиток пальця, фотографія), знаки, індекси, або знаки-ознаки (у котрих фіксуються причиново-наслідкові відношення: "якщо..., то...", наприклад, усі народні прикмети), знаки-символи, або нерозгорнуті знаки, у котрих присутній зміст, сенс, образ (наприклад, кількість куполів православної церкви, символіка кольору, жестів тощо).

Золоте січення ("правило золотого ділення" або "принцип золотого перетину") – золота пропорція, гармонійний поділ; геометричне, математичне відношення пропорцій, при котрому ціле так відноситься до своєї більшої частини, як більша частина до меншої. Будь-яке тіло, річ, геометрична фігура, відношення частин котрих відповідає такому діленню, вирізняються суворою пропорційністю, чинять найприємніше візуальне враження. Формулюючи правило "золотого січення" в якості непохитного закону архітектури, скульптури і живопису, багато хто з теоретиків і художників епохи Відродження намагався віднайти ідеальну (абсолютну) геометричну підвалину мистецтва.

Ідеалізація (грец. eidyllion – картинка) – абстрагування від реальних властивостей предметів і явищ і наділення їх неналежними їм ознаками досконалості.

Ідіома (грец. idea – думка, уява, намір) – стале словосполучення, що виконує функцію окремого слова, значення якого не виводиться із значень компонентів, з яких воно складається (наприклад, "накивати п'ятами"). Ідіома є результатом мовної творчості народу протягом багатьох століть.

Ієрогліф (грец. hieros – священий та glypheiп – вирізати) – знак деяких видів ідеографічного письма (єгипетська ієрогліфіка, давньошумерський клинопис, сучасна китайська ієрогліфіка).

Ікона (грец. eikov – зображення, образ, бачення, уподібнення) – образ сакрального світу, який за допомогою оберненої перспективи в живописному мистецтві відображає відношення "горнього" (небесного) і "дольнього" (земного) світів; означає і матеріальне (зображення), і духовне (мисленний образ) у їх нерозривному (синтезованому) зв'язку.

Імпресіонізм (франц. impression - враження) – течія в мистецтві і літературі другої половини XIX – початку XX ст.; художній світогляд, орієнтований на суб'єктивне відображення миттєвостей буття.

Іронія (грец. eironeia – прикидання) – прихована насмішка, спеціально вдягнена у форму позитивної характеристики чи вихваляння. Злу іронію називають сарказмом.

Ірраціоналізм (лат. irrationalis – нерозумний, безсвідомий) – філософський напрямок, який обмежує або заперечує можливість процесу розумного (раціонального) пізнання дійсності. Ірраціональний – той, що перебуває за межею розуму, алогічний.

Калокагатія (грец. kalos – прекрасний, agatos – добрий) – естетичний ідеал гармонії духовного і фізичного в людині.

Канон (грец. kanon - норма, правило) – система правил, норм, що панують у мистецтві в будь-який історичний період або в будь-якому художньому напрямку і закріплюють основні структурні закономірності конкретних видів мистецтва; сукупність правил, яка визначає довершеність образу.

Катарсис ( грец.katharsis - очищення) – термін античної естетики, впроваджений Аристотелем, який слугує для позначення одного із сутнісних моментів естетичного впливу на людину – очищення через співчуття і співпереживання. Слово "катарсис" вживалося греками у багатьох значеннях: у релігійному, етичному, фізіологічному і медичному. Катарсис, очевидно, включає і полегшення після великого напруження почуттів і облагородження цих почуттів, синтезовані в естетичному переживанні.

Категорії естетики (грец. kategoria – висловлювання, ознака) – найбільш узагальнюючі фундаментальні поняття, в яких відображена історія освоєння суспільством навколишнього світу за законами краси.

Кіно (грец. kinema – рух) – галузь мистецтва, твори якого з'являються за допомогою кінозйомки реальних, спеціально інсценованих або відтворених засобами мультиплікації подій. У кіномистецтві синтезується естетичні властивості літератури, театру, образотворчого мистецтва і музики на основі тільки йому властивих виражальних засобів (монтаж).

Кітч (нім. (жаргон) kitsch – "збирання вуличного сміття", пізніше: "імітація унікальних художніх виробів") – етимологія цього слова має декілька версій: 1) з нім. музичного жаргону початку XX ст., за змістом "халтура"; 2) з нім. "здешевлювати"; 3) з англ. – "для кухні", мовляв, речі пога­ного смаку, не гідні світського вжитку; специфічне явище, яке відноситься до найнижчих шарів масової культури; синонім псевдомистецтва, що позбавлене художньо-естетичної цінності і перевантажене примітивними, розрахованими на зовнішній ефект деталями; явища художньої культури, позначені еклектизмом, різностильовістю.

Класицизм ( лат. classicus - зразковий) – один з основних напрямків в європейській літературі, архітектурі і мистецтві XVII – початку XIX ст.; художній світогляд, який моделює раціональний образ світу.

Комедія дель арте, або комедія масок (грец. komos, komazein – здійснювати веселу ходу )– вид італійського народного театру, що виник в середині XVI ст. Особливість комедії масок – відсутність літературного тексту, акторська імпровізація, постійні персонажі (наприклад, Арлекін, Панталоне), які носили на обличчях напівмаски.

Комічне (грец. komicos – смішний) – категорія естетики, яка відображує емоційно-критичне ставлення до протиріч дійсності з позиції соціально-історичних та особистісних ідеалів, що виражається у курйозній невідповідності, розладі-протистоянні потворного – прекрасному, низького – піднесеному, нового і старого, цілі й невідповідних засобів, дії й неочікуваних обставин, застарілого змісту та зовнішньої форми, що претендує на життєву багатозначність; розвінчання нікчемного в людині, що вимагає на визнання. Комічне пов'язане зі свободою людини і суспільства та утвердженням прекрасного через заперечення хибного й недосконалого в житті.

Композиція (лат. compositio – складання) – побудова художнього твору, обумовлена його змістом, характером та призначенням; найважливіший, організуючий елемент художньої форми, що забезпечує творам єдність і цілісність, підпорядковує його компоненти один одному та цілому.

Конструктивізм (лат constructio – будова, споруда) – напрямок в мистецтві, що ставить за мету конструювання матеріального середовища, що оточує людину.

Концептуалізм (лат. coпceptus – поняття ідея) – художній світогляд, в якому дійсність замінюється її вербалізованою концепцією.

Космос (грец. kosmos – всесвіт, мир, порядок, краса) – модель буття, яка виступає образом впорядкованості світу; термін, що означає порядок, протилежний хаосу.

Ксилографія (лат. xyloп – дерево і grapho – пишу) – гравюра на дереві, що має два різновиди: дереворит і дереворіз.

Культура (лат. cultura – обробіток, виховання, розвиток) – історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, що втілюється у типах й формах організації життя і діяльності людей, а також у створених ними матеріальних і духовних цінностях.

Культура елітарна (франц. elite – найкраще, відбірне) – форма культури, яка включає вишукане мистецтво, музику, літературу і призначена для людей художньо освічених з витонченим художнім смаком і глибоким розумінням сфери прекрасного.

Культура масова – форма культури, витвори якої стандартизуються і розповсюджуються серед поширених мас; сукупність явищ сучасного соціокультурного процесу, орієнтованих на формування споживацького типу людини й маніпулювання на цій основі її свідомістю.

Культура поведінки – сукупність духовних цінностей, правил, норм, які регулюють характер взаємовідносин між людьми і служать для того, щоб полегшувати людині входження в суспільство, зробити умови його спілкування з іншими людьми приємними і зручними, зовнішньо гарними.

Куртуазія (франц. courtoisie – вишукана чемність) – складний ритуал відносин та моральних правил, передбачених придворним етикетом.

Лейтмотив (нім. leitmotiv, букв. провідний мотив) – провідний мотив; у переносному значенні – важлива думка, що неодноразово повторюється у творі, промові тощо.

Лінійний час — образ часу, в якому домінує рух ynepед, що розуміється як історія з відповідним минулим, теперішнім і майбутнім.

Література (лат. literature – написане) – це явище мистецтва ("мистецтво слова"): твори писемності, що мають суспільне значення (художня література, наукова література, епістолярна література, тощо). Художня література зберігає, накопичує та передає від покоління до покоління естетичні, моральні, філософські, соціальні цінності.

Літографія (грец. lithos – камінь та grapho – пишу) – один з основних видів графіки; спосіб друкування, при якому відбитки одержуються перенесенням фарби під тиском з плоскої друкованої форми безпосередньо на папір.

Людина східного типу — людина, визначена у своїй долі та діях космічним законом відповідно до формули "людина в чов­ні без весел" з настановою на споглядальність, на містичне єднання з природними й надприродними силами, з орієнта­цією на корпоративні цінності.

Маньєризм (італ. manierismo – вичурність, манерність, виправленість) – стильова течія XVI–XVII ст. в Європі, для якої характерні екзальтація та гіперболізм (підготувала появу бароко).

Метакатегорія (грец. meta – після, через, слідування за чимось, перехід до чогось) – найбільш широка та всеохоплююча категорія, яка відображає те загальне, що виявляє сутність певного явища, поняття тощо. Наприклад, метакатегорія «естетичне» виявляє сутність характеристик будь-яких явищ категорій естетики, естетичного в житті і мистецтві.

Метаморфоза (грец. metamorfozis – перетворення) – повна зміна явища, події, внутрішнього і зовнішнього стану людини.

Метафора (грец. metaphora – перенесення) – перенесення властивостей одної речі чи явища на іншу річ чи явище на підставі спільної для них ознаки.

Меценат – ім'я римського державного діяча (І ст. до н. є.), близького до імператора Августа; уславився своїм широким покровительством над поетами і художниками. Його ім'я стало називним.

Мистецтво (грец. techne, лат. ars – майстерний) – одна з найважливіших естетичних категорій, яка характеризує особливу форму суспільної свідомості, а також людської діяльності та її продуктів. Мистецтво є специфічною формою творчого відображення, вираження, оцінки та пізнання дійсності в художніх образах, а також способом моделювання й перетворення світу за законами краси і довершеної форми; це – художня творчість в цілому: література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-ужиткове мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші різновиди людської діяльності, які поєднані в художньо-образні форми освоєння світу. В історії естетики сутність мистецтва витлумачували як наслідування (мімезис), чуттєве вираження надчуттєвого тощо; мистецтвом також вважається високий ступінь уміння, майстерності в будь-якій галузі людської діяльності. Як результат людської діяльності мистецтво представлене в артефактах художньої культури (ціннісний аспект), у наукових ідеях і концепціях, що інтерпретують мистецтво, в процесі художньої творчості і сприйняття.

Мистецтвознавство – комплекс суспільних наук, що вивчають мистецтво, художню культуру суспільства в цілому, а саме: окремі види мистецтва, особливості їхнього відображення дійсності, закономірності розвитку, сукупність питань форми і змісту художніх творів.

Мімезис (грец. mimesis – наслідування) – термін, впроваджений Аристотелем, означає спосіб художньої творчості (переважно в мистецтві), основний принцип художньої діяльності митця, котрий виражається у образному відтворенні речей та явищ світу відповідно до законів того або іншого виду мистецтва, тобто включає в себе і адекватне відображення дійсності, й діяльність творчої уяви, й ідеалізацію дійсності. Метою мімезису в мистецтві є набуття знання та збудження почуття задоволення від процесу відтворення і споглядання предмету, адже воно сповнене радістю впізнавання. Пізніше поняття "мімезис" було трансформоване у розробку пізнавальної та емоційної функцій мистецтва.

Містерія (грец. mistheriov – таїнство) – у стародавніх греків і римлян, у народів стародавнього Сходу – таємні релігійні обряди, до участі в яких допуска­ли лише посвячених, утаємничених людей.

Міф (грец. mythos – розповідь, переказ) – 1) наївно-символічне уявлення людей про світ; спосіб світовідчуття, що інтерпретує універсум як одухотворений; один з видів усної народної творчості, характерний для часів первіснообщинного, рабовласницького та феодального ладів; 2) це своєрідна згущена, спресована, закодована в образи інформація, яка фіксує найважливіші сенсобуттєві значення людського існування в світі.

Мода (франц. mode, лат. modus – міра, розміри, величина) – панування в певному середовищі в певний час тих чи інших смаків в уподобаннях, формах побуту і одягу; особливість групової буденної свідомості, що прояв­ляється у стихійному і періодично змінному уявленні про цінності деяких об'єктів матеріального і духовного споживання.

Модерн (франц. modern – новітній, сучасний) – художній напрям (головним чином в архітектурі та художній промисловості) кінця ХІХ – поч. ХХ ст. "Новий стиль" використовував деформації звичних ліній, дивовижну орнаментацію, декадентські символічні мотиви, стилізацію; художній світогляд, який тяжіє до естетизації навколишнього середовища.

Модернізм (франц. modernisme – новітній, сучасний) – загальна назва течій у мистецтві і літературі –декадентство, модерн, формалізм; загальна назва способів світобачення, які відображають стохастичну модель світу.

Мозаїка (франц. mosaique, лат. musivum, букв. – присвячене музам) – зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців, смальти і т. д.

Натюрморт (франц. nature morte – букв. мертва природа) – живописне зображення неістот, як правило – предметів домашнього посуду, плодів, квітів, забитої дичини тощо.

Низьке – естетична категорія, яка характеризує сферу несвободи людства, негативний стан явищ та речей, крайній ступінь потворного і жахливого у суспільному та індивідуальному житті, викликаючи у людини співвідносну естетичну реакцію (презирство і зневагу).

Ноктюрн (франц. nocturne – нічний, лат. nocturnus) – художній твір, в якому зображено ніч або дія твору відбувається вночі. Наприклад, "Вій" М. В. Гоголя.

Образотворче мистецтво – вид пластичного мистецтва, що поєднує живопис, скульптуру і графіку та відображає дійсність у наочних, зорових образах.

Оранта (лат. orans,orantis – та, що взиває) – один з іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднесеними руками і повернутими від себе долонями. Оранта дістала поширення в іконографії і живопису Візантії та Давньої Русі в IX – XIII століттях.

Ордер архітектурний (франц. ordre, лат ordo – устрій, ряд, порядок) – принципи гармонійного співвідношення елементів архітектурної стояково-балкової конструкції; в античній традиції сформувалися ордери дорійський, іонійський та коринфський.

Орнамент (лат. ornamentum – прикраса) – візерунок, побудований на ритмічному чергуванні зображальних елементів, один з основних способів відтворення космічного порядку.

Офорт (франц. eau fort – міцна водка, азотна кислота) – вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною голкою у шарі лаку, що вкриває поверхню металевої пластини, після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зображення відбивається з пластини, витравлені місця якої заповнені фарбою.

Палімпсести (лат codex rescriptus – знову написаний рукопис після зішкрябування попереднього тексту на пергаменті) – писання по стертому старому тексту на пергамені; в широкому розумінні – поверх "священних текстів".

Пародія (грец. parodia – співи "навиворіт") – один з видів комічного мистецтва, іронічне або сатиричне наслідування художнього твору, письменника, стилю і навіть цілого художнього напряму; як головний засіб висміювання у пародії використовується художній прийом карикатурного перебільшення професійних вад певного художника або недоліків художнього явища.

Пастораль (італ. pastorale, лат. pastoralis – пастушковий) – літературний, музичний і театральний жанр, в основі якого – поетизація та ідеалізація простого сільського життя. У переносному значенні пастораль має дещо іронічний відтінок як стан ніжності і тиші, однак з певною часткою манірності, солодкуватості.

Пафос (грец. pathos – страждання, почуття, пристрасть, афект) – натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; пристрасний, піднесений тон промови.

Піднесене — категорія естетики, що відображає сукупність природних, соціальних і художніх явищ, виняткових по своїх кількісно-якісних характеристиках, завдяки чому вони виступають як джерело глибоких естетичних переживань, найкраще зафіксованих у творах мистецтва.

Підтекст (у театрі) — внутрішній зміст сцени, який не розкривається безпосередньо в діалозі.

Піктографія (лат. pictus – намальований, грец. grapho – пишу) – тип письма, де поняття (ідеї) та їхні зв'язки передаються за допомогою зорових образів, схем, спрощених зображень.

Пластичність (грец. plastike – скульптурний, виліплений) – домінанта тілесної, об'ємної форми в культурній традиції.

Пленер (франц. plein air – відкрите повітря) – у живопису термін, який позначає передачу в картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла і атмосфери. Пленерний живопис склався в результаті роботи художників на вільному повітрі, а не в майстерні.

Плюралізм (лат. pluralis – множинний) – визнання рівноцінними всіх культур; світ розглядається як багатокультурне утворення.

Поліфонія (грец. poliphoni – багатозвуччя) – рівноправне багатоголосся в музиці; метафора полілінійності буття.

Поп-арт — популярне мистецтво, розраховане на масову аудиторію, створене за короткий час, дешеве, легко розповсюджується, тиражується, пов’язане з великим бізнесом.

Постімпресіонізм (франц. postimpressionism, лат. post – після імпресіонізму) – художній світогляд, орієнтований на створення міфопоетичної моделі світу з відображенням її філософських і символічних начал буття.

Постмодернізм (англ. Postmodernism – після-, постсучасний) – сучасний ідеологічний напрям у західній філософсько-релігійній думці, пов'язаний з реакцією людини на процеси глобалізації. Заперечує об'єктивну природу гуманітарного пізнання і науковий статус гуманітарних дисциплін, відкидає існування об'єктивних істин і значення логічних процедур в пізнанні. Абсолютизує плюралізм думок і поглядів в усіх сферах життя. Протиставляє формальним суспільним структурам різного роду неформальні об'єднання тощо; сучасний етап культурного розвитку з плюралістичною моделлю світу.

Потворне – категорія естетики, що визначається як антипод, протилежність прекрасного; виступає як «антицінність» і визначає дисгармонійність, невпорядкованість, відсутність досконалості у предметах та явищах дійсності; потворне в негативній формі приховує уяву про ідеально-прекрасне та бажання його відродити.

Прекрасне – категорія естетики, що є відображенням найвищої естетичної цінності, яка збігається з уявленням людини про досконалість, або про те, що сприяє вдосконаленню життя, про красу природи і людини, про природу мистецтва та характер естетичних надбань людства; це основна позитивна форма естетичного засвоєння дійсності, з якою безпосередньо пов’язаний естетичний ідеал.

Примітивізм (лат.primitivus – найперший, ранній) – напрям в образотворчому мистецтві кінця ХІХ – поч. ХХ ст., у якому свідомо спрощувалися художні образи та виразні засоби, орієнтація на форми первісного та традиційного мистецтва.

Просвітництво - прогресивна ідейна течія епохи переходу від феодалізму до індустріального суспільства XVII–XVIIІ ст.; просвіта широких верств населення, прилучення їх до культури, наук, мистецтва. У вузькому розумінні Просвітництво – антифеодальна ідеологія, яка стверджувала можливість реформування суспільства шляхом розгортання широкої культурно-освітньої діяльності, в широкому розумінні – антифеодальна ідеологія періоду становлення капіталізму.

Профанація (лат. profanatio – осквернення святині) – тлумачення невігласами якоїсь ідеї, вчення, твору мистецтва, їх викривлення, опошлення.

Профанне (лат. profanиs – той, що не є залучений до чогось, необізнаний у чомусь) – на відміну від сакрального, мирське, неосвячене у nepeносному сенсі – щось спрощене, примітивне, вульгарне; світоглядна категорія, яка виділяє в міфологічній і релігійній свідомості сфери буття, що об'єднують при­родний і соціальний світи.

Рапсоди (грец. rhaptein – зшивати, пришивати) – мандрівні співаки, виконавці епічних пісень у Стародавній Греції (як і аеди).

Раритет (лат. raritas – рідкість) – рідкісна річ, рідкісний примірник старої книги.

Реалізм (лат. realis – речовий, дійсний) – художній світогляд, що відображає життя у формах самого життя.

Розсіяна (обернена) перспектива (лат. rerspicere – ясно, правильно бачити) – система організації простору на площині зображення без конкретної точки сходу, яка у світоглядному контексті моделює ситуацію рівнозначності всіх елементів світобудови й розчинення людини у ній.

Рококо (франц. rocaile – черепашка неправильної форми; уламки каменів, раковини, черепашки) – художній стиль, який залучається до культурного комплексу пізнього бароко; сформувався за часів Людовіка ХV (перша пол. ХVІІІ ст. ): орнаментування приміщення примхливими візерунками, які нагадували завитки черепашок; легкість, вишуканість форм, побудованих на асиметрії, яка створює відчуття неспокою – грайливе, насмішкувате, дратуюче почуття; художній світогляд, що моделює чуттєвий образ світу.

Романський стиль (лат. romanus – римський) – художній стиль країн Європи часів раннього Середньовіччя; художнє світобачення, в якому представлена ідея гріховності світу й малості людини в ньому.

Романтизм (франц. romantisme, лат. romanиs — римський) – філософська течія та напрямок в європейському мистецтві кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст., представники якого розглядали природу як витвір духу, проповідували культ генія та культ індивідуальності у творчості, висували на перший план героїв та їх пристрасті, контрастність ситуацій, відводили провідну роль у пізнанні мистецтву та інтуїції; художній світогляд, що відображає конфлікт між універсумом й несумісним з ним ідеалом абсолютної свободи особистості.

Садово-паркове мистецтво – мистецтво створення садів, парків та інших озеленених територій. Включає планування і розбивку садів та парків, підбір рослин відповідно до різного клімату і ґрунтів, розміщення і групування рослин у поєднанні з архітектурою, дорогами, водоймами, скульптурами, мостами, тощо.

Сакральне (лат. sacer – присвячене богам, священне) – світоглядна категорія, яка виділяє сфери буття, що сприймаються як відмінні від буденної реальності, особливо ціннісні, священні; священне в теології – підпорядкований Богові, має божественний зміст та відношення до релігійного культу.

Сарказм (грец. sarkasmos – насміхання) – форма комічного, яка викликає дошкульний сміх, котрий містить у собі руйнівну оцінку різних негативних явищ особистого та суспільного життя. Сарказм близький до іронії, однак це в'їдлива, зла іронія.

Сатира (лат. satira – букв. суміш) – форма комічного, сутність якої полягає у тому, що шляхом використання особливих засобів і прийомів досягається критика недоліків, пороків, суперечностей соціальної дійсності як така, що знищує їх.

Семантика (грец. semeion – знак) – розділ семіотики, що вивчає знакові системи як засіб вираження смислів.

Семіотика (грец. semeiotos – визначений, знак) – наука, яка займається порівняльним вивченням знакових систем від найпростіших систем сигналізації до природних мов і формалізованих мов науки; аналізує функції знакових систем (передачі повідомлення чи вираження змісту, а також спілкування). Виділяють три основні розділи семіотики: 1) синтактика, або вивчення внутрішньої структури знакових систем безвідносно до виконуваних ними функцій; 2) семантика, що вивчає знакові системи як засіб вираження смислу; 3) прагматика, що вивчає відношення знакових систем із їх користувачами.

Сентименталізм (франц. sentiment – почуття) – течія у європейському та американському мистецтві ІІ пол. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.; прагнення розкрити почуття і пристрасті простої людини, поезію і красу її душі; внутрішній світ людини, її психологія, відтінки настроїв є провідною темою більшості творів сентименталізму. Культу розуму у класицистів сентименталізм протиставляв культ почуттів.

Символ (грец. symbolon – впізнаваний знак, умовний знак) – знак, в якому виявляється дієва наявність означуваного ним змісту; речовий, графічний чи звуковий умовний знак чи умовна дія, що означає якесь явище, поняття, ідею; універсальна категорія в культурі, яка розкривається через співставлення предметного образу і глибинного смислу.

Символізм — художній світогляд, орієнтований на відображення загального, абсолютного за допомогою образів конк­ретної реальності, переплавлених суб'єктивною свідомістю автора.

Синкретизм (з грец. synkretismos - поєднання, об'єднання) – 1) злитність, нерозчленованість, що характеризує першопочатковий, нерозвинений стан чогось (наприклад, синкретизм первісного мистецтва, який характеризує нерозчленованість діяльності і мислення людини у первісній культурі); 2) нероздільна, органічна єдність різних мистецтв (наприклад: храмова архітектура, театр, кіно, телебачення тощо) та інших форм духовного життя.

Скульптура (лат. sculptura, від sculpo – вирізаю, висікаю) – ліплення, пластика; вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, тривимірну форму і виконуються з твердих або пластичних матеріалів.

Станкове мистецтво (назва походить від станка – мольберт, станок скульптора) – термін, яким визначають твори образо­творчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису — картина, в скульптурі — статуя, погруддя і т. ін. У добу Київської Русі це — ікони.

Стиль (у літературі та мистецтві) (грец. stylos – палочка для письма; лат. stylos –спосіб зображення, вираження, викладу) – єдність змісту, образної системи й художньої форми, що склалася за конкретних суспільно-історичних умов і властива різним історичним періодам, епохам у розвитку літератури і мистецтва.

Супрематизм (лат. supremus – найвищий) – напрям в авангардистському мистецтві Росії, заснований у 1913р. Казимиром Малевичем, різновид геометричної абстракції.

Сюрреалізм (франц. surrealisme – зверх-, надреалізм) – один із напрямів мистецтва і літератури XX ст., закликає митців звільнитися від законів розуму, логіки і звернутися до сфери підсвідомого, інтуїтивного; художній світогляд, який абсолютизує сферу підсвідомого.

Танець (польс. taniec,нім tanz) – вид мистецтва, у якому основний засіб створення художнього образу – пластичний, ритмічний рух і положення людського тіла, танцівника, і який безпосередньо зв'язаний з музикою.

Ташизм (франц. tache – пляма) – течія у післявоєнному абстракціонізмі Західної Європи, в якому використовується техніка малювання швидшими рухами руки, які не фіксуються свідомістю.

Театр (грец. theatron – місце для видовищ, видовище) – вид мистецтва, специфічним засобом вираження якого є сценічна дія, що виникає в процесі гри актора перед публікою.

Текст (лат. textus – тканина, зв’язок, єднання (слів)) – послідовність символів, які утворюють повідомлення. У семіотиці текст становить осмислену послідовність будь-яких знаків, будь-яку форму комунікації; у мовознавстві – послідовність словесних знаків. Весь світ культури сприймається суб'єктом культури як нескінченний, безмежний текст.

Трагічне (грец. tragicos – трагічне, трагедійне) – категорія естетики, яка відбиває діалектику свободи та необхідності, втілюючи найбільш гострі життєві протиріччя (колізії), насамперед, між історичною необхідністю та практичною неможливістю її здійснення; непримиренні конфлікти між особистістю і суспільством, пов’язані зі стражданням та смертю. Стверджуючи гуманістичні й морально-естетичні цінності та ідеали, трагічне набуває форми прояву прекрасного і піднесеного.

Традиційне суспільство (лат. tradition – передача) – суспільство, культура якого орієнтована на сакральні ідеї, культ предків, домінування ірраціональних цінностей.

Тропи (грец. tropos – поворот) – форми художнього інакомовлення (метафора, метонімія, гіпербола тощо).

Урбанізація (франц. urbanisme, лат. urbs – місто) – процес перетворення міста у найвагоміший осередок проживання людей і центр зосередження та обміну культурних цінностей, утворення штучного середовища, протилежного природі.

Фреска (італ. fresco – свіжий) – настінний живопис, картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоці) по свіжій вогкій штукатурці.

Футуризм (лат. futurum- майбутнє) – формалістичний напрям у літературі і мистецтві Італії, Франції, Англії, Росії, України та інших країнах.

Хеппенінг (англ. happening– те, що відбувається) – різновид авангардного мистецтва, в якому відсутні планування і сюжет: у міському середовищі розігрується сюжет, у який втягуються і автори, і випадкові люди.

Холізм (грец. holos – цілий, увесь) – філософія цілісності світу, людини та пізнання їх.

Храмова архітектура – споруди, пов'язані з релігією, з богослу­жінням, з церквою; та, що належить церкві.

Художнє – одне з найважливіших понять естетики та мистецтвознавства, яке означає специфічну особливість мистецтва як форми відображення і пізнання дійсності, а також рівень естетичної досконалості художнього твору.

Художній образ – специфічна форма мислення у мистецтві, що використовує метафоричну іномовну думку; художній образ є основою творчого процесу, починаючи від образно-смислового задуму і завершуючи втіленням його в опредметнених знакових структурах (видах мистецтва), а також репродукуванням у процесі сприйняття мистецтва.

Художній смак – особлива модифікація естетичного смаку, яка виявляє здатність сприймати, розуміти й адекватно оцінювати естетично-художній зміст творів мистецтва та їх значення; художній смак формується лише через спілкування зі світом мистецтва і визначається також художньою освітою, знанням історії мистецтва, знайомством з літературно-художньою критикою.

Художня мова – сукупність правил і знакових систем, за допомогою яких твориться і передається інформація у мистецтві.

Час міфічний – сакральний час, непідкорений законам історичного часу, локалізований у міфах.

Шарж (франц. charge, букв. важкість) – сатиричне або гумористичне зображення (як правило, портрет), в якому із збереженням зовнішньої подібності карикатурно змінені та підкреслені риси людини. Поряд із їдкими викривальними сатиричними шаржами розповсюджені веселі дружні шаржі.