9.4. Біографічні відомості

Бочковський Ольгерд Іпполіт (1884, Херсонщина — 1939) — визначний український соціолог, публіцист і політичний діяч; професор Української Господарської Академії в Подєбрадах. До Чехії емігрував у 1905 р. На формування його соціологічних поглядів здійснили вплив ідеї Г. Спенсера, М. Вебера, Ф. Тьонніса, Е. Дюркгейма. Соціологію розглядав як науку про суспільство, головним предметом якої є народ і нація.

Винниченко Володимир Кирилович (07.08.1880, с. Веселий Кут, Єлисаветградського повіту на Херсонщині, нині Кіровоградська область — 06.03.1951, Мужен, департамент Приморські Альпи, Франція)—видатний український мислитель, політичний і громадський діяч, письменник. Брав активну участь у революційних подіях на Україні в 1917-1919 pp. З 1919 р. в еміграції. У політиці був прихильником соціалістичних ідей, у теорії — багато в чому погоджувався з марксизмом, хоча на його ідеології сильно позначалися впливи західного лібералізму і гуманізму.

Вовк Федір Кіндратович (17.03.1847, с. Кряківка, тепер Пирятинського району Полтавської області — 29. 06. 1918 Жлобін, тепер райцентр у Бєларусі) — видатний український антрополог, етнограф і громадський діяч. Соціологію розглядав як науку про суспільне життя, яка разом з суспільною антропологією, передісторичною антропологією, етнологією, етнографією є складовою однієї науки — антропології.

Грот Микола Якович (30. 04. 1852, Гельсінки — 04. 06. 1899, помістя Кочеток Харківської губернії) — відомий представник позити­вістської соціологи на Україні. З 1876 р. професор Ніжинського історико-філологічного інституту. У 1883-1886 pp. — професор Новорос­ійського (Одеського) університету, згодом професор Московського університету. У 1889 р. перейшов до Харківського університету, однак через передчасну смерть до виконання своїх обов'язків не приступив. Основна соціологічна проблематика — прогрес і регрес, сутність соціології та класифікація наук.

Грушевська Катерина Михайлівна (21. 06. 1900, Львів — 1943, зас­лання) — відомий український соціолог, фольклорист і етнограф. Дочка М. Грушевського. З часу організації Українського соціологі­чного інституту (1919) бере активну участь у роботі Семінару при­мітивної культури, згодом співробітник культурно-історичної комісії при історико-філологічному відділі ВУАН, керівник Кабінету при­мітивної культури науково-дослідної кафедри історії України, нау­ковий співробітник Інституту літератури АН УРСР. Соціологію роз­глядала як науку про громадянство, про взаємодію різних суспіль­них груп.

Грушевський Михайло Сергійович (29. 09. 1866, Холм — 24. 11. 1934, Кисловодськ) — видатний український історик, соціолог, гро­мадський і політичний діяч. У 1894—1914рр. професор кафедри історії України Львівського університету; з 1897 р. голова Наукового Това­риства ім. Шевченка, з 1908 р. Українського Наукового Товариства у Києві; з 1919 р. організатор і керівник Українського соціологічного інституту (УСІ). Академік ВУАН (з 1923 р.) Академії Наук СРСР (з 1929 р.) Царина соціологічних інтересів — фактори соціальної ево­люції, закони суспільного розвитку, сутність соціології, генетична соці­ологія тощо.

Дністрянський Станіслав Северинович (13. 11. 1970, Тернопіль — 05. 05. 1935, Ужгород) — видатний український правник. Протягом 1898—1918 pp. викладав у Львівському університеті (з 1901 — профе­сор). З 1919 р. бере активну участь у створенні Українського Вільного Університету. Обіймав посади декана, ректора, проректора УВУ. З 1928 р. — штатний академік ВУАН. Дійсний член НТШ. Д. — пред­ставник соціологічної школи права. На його поглядах відчувається, зокрема, вплив Тьонніса (концепція спілки і спільноти) і Елінека (те­орія етнічного мінімуму). У дослідженні права, інших соціальних явищ Д. керувався генетично-історичним методом.

Донцов Дмитро Іванович (29. 08. 1883, Мелітополь — 30. 03. 1973, Канада) — український публіцист, літературний критик і політик. З 1939 року в еміграції. На становлення соціологічних уявлень Д. здійснили вплив праці Спенсера, Дарвіна, Шопенгауера, Ніцше, Парето, Гумпловича та ін.

Драгоманов Михайло Петрович (18. 08.1841, Гадяч — 20. 06. 1895, Софія) — видатний український політико-громадський діяч, учений і публіцист. Царина соціологічних зацікавлень — соціальні зміни, співвідношення соціології і історії, проблеми прогресу. Прихильник теорій О. Конта, Г. Спенсера, П. Ж. Прудона.

Єфремов Сергій Олександрович (06. 10. 1876, с. Пальчик Звениго­родського повіту Київської губернії— 31. 03. 1939, ув'язнення) — ви­датний український вчений, літературознавець, державний діяч. Ста­новлення соціологічних ідей Є. відбувалось під впливом російського соціолога Михайловського.

Звоницька Агнеса Соломонівна (05. 04. 1897, Київ — 17. 08. 1924, с. Бурулдей, Киргизія) — соціолог. З 1913 по 1915 pp. вивчала соціальні науки в Німеччині і Швейцарії: з 1915 по 1918 pp. —у Києві; з 1918 по 1941 pp. (за виїмком 1920-25 рр, коли жила в Києві) працює у різних наукових установах Ленінграда. В соціологічних колах відома, перш за все, як автор книги "Опыт теоретической социологии. Социальная связь.", яка вийшла друком 1914 року в Києві, коли 3. було 17 років.

Зіньківський Трохим Аврамович (04. 08. 1861, м. Бердянськ — 21.06.1991, там само) — український письменник і публіцист. На філо­софсько-соціологічну думку України справили вплив його роздуми про національну ідею, співвідношення національного і соціального в суспільному житті.

Іконников Володимир Степанович (09.12.1841, Київ — 26.11.1923, Київ) — видатний історик, історіограф, професор Київського універ­ситету, академік Петербурзької академії наук і ВУАН. У своїх історі­ософсько-соціологічних поглядах дотримувався установок позитиві­зму.

Кістяківський Богдан Олександрович (16. 11. 1868, Київ — 29. 04. 1920, Єкатеринодар) — відомий український правознавець, філософ, соціолог, політичний діяч, учасник революційного руху в Україні. Навчався в Київському, Дерптському, Берлінському (під керівницт­вом Зімеля), Фрайбурзькому (під керівництвом Віндельбанда) універ­ситетах. З травня 1917 року — професор юридичного факультету Київського університету. З 1918 — професор державного права і де­кан юридичного факультету Українського державного університету, член комісії з законодавчої підготовки заснування української Ака­демії наук і позаштатний академік по кафедрі права. З січня 1919 р. — академік на кафедрі соціології. В молоді роки захоплювався марксиз­мом, згодом переходить на позиції неокантіанства.

Ковалевський Максим Максимович (08. 09. 1851, Харків — 05. 04. 1916, Петроград) — видатний вітчизняний історик, етнограф, соціо­лог, політичний діяч, академік Петербурзької АН (з 1914 p.). У 1872 році закінчив Харківський університет. Професор Московського (1878-87 pp.) і Петербурзького (1905—16 pp.) університетів. У 1901 році виїхав за кордон і організував в Парижі Російську вищу школу суспільних наук, до програми якої входив і курс історії України. Вис­тупав проти переслідування царизмом української культури і мови. Після повернення в Росію був обраний до Державної думи (1906 p.), в 1907 р. — до Державної ради. К. співпрацював з українською фрак­цією в Думі, був головою допомогового товариства ім. Шевченка в Петербурзі, очолив редакцію енциклопедичного видання "Украинский народ в его прошлом и настоящем".

К. є представником широкої течії в історії соціологічної думки в Україні, яка виражала інтереси українського лібералізму 80-90-х pp. Світогляд К. склався під впливом позитивізму.

Козлов Олексій Олександрович (20.11.1831, Москва—12.03.1901, Петербург) — відомий філософ. В 1876-1887 pp. — приват-доцент, про­фесор Київського університету. В історії соціологій України знаний як критик позитивізму.

Костомаров Микола Іванович (16. 05. 1818, с. Юрасівка Острозь­кого повіту Слобідсько-Української губернії, нині Росія — 19.04.1885, С.-Петербург) — відомий український історик, етнограф, фолькло­рист, письменник. В українській суспільній думці знаменує перехід до позитивістського народництва.

Куліш Пантелеймон Олександрович (08. 08. 1819, містечко Воро­неж, нині смт. Шосткінського району Сумської області — 14.02. 1897, хутір Мотронівка, поблизу м. Борзна, нині Чернігівської області) — український письменник, історик, фольклорист, етнограф, перекла­дач. У 1837-1839 pp. навчався у Київському університеті як вільний слухач. З 1840 р. учителював у Луцьку, Києві, Рівному, викладав у Петербурзькому університеті. У 1847 р. заарештований за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві і засланий до Вологди (замінено службою у Тулі). Покаявшись, дістав дозвіл (1850 р.) переїхати до Пе­тербурга. У 60-х роках перебував на державній службі у Варшаві.

Світогляд, література і наукова діяльність К. надзвичайно супе­речливі. Соціологічним змістом наповнені, перш за все, його роздуми на тему міста і села, Європи й хуторянства.

Лесевич Володимир Вікторович (15. 01. 1837, с. Денисівка, нині Полтавської області — 25. 11. 1905, Київ) — найвизначніший вітчиз­няний позитивіст другої половини XIX — початку XX ст.

Еволюціонував від позитивізму О. Конта до емпіріокритицизму, який вважав вершиною розвитку філософської думки. У початках своєї творчості цікавився переважно соціологією.

Липинський В'ячеслав Казимирович (17. 04. 1882, с. Затурці, нині Волинської області — 14. 06. 1931, санаторій Вінервальд біля Відня) — історик, соціолог, політик, публіцист. За гетьманату (1918) Л. став послом України у Відні і залишився на цьому посту й на УНР (до чер­вня 1919 p.). На еміграції жив в Австрії, за винятком 1926-1927 pp., коли керував кафедрою історії української державності в Українському Науковому Інституті у Берліні.

Визначальний вплив на формування світогляду Л. справили п'ять теоретичних напрямків політичної і соціологічної науки того часу: 1) ранні теорії соціального конфлікту, зокрема, концепції Гегеля, Маркса, Гумпловича, Ратценгофера і Оппенгеймера; 2) західно-європейський ра­ціоналізм кінця XIX ст., зокрема, теорії М. Вебера про значення ірраці­ональних впливів у людському існуванні та концепції Ж. Сореля, особ­ливо критика ним доктрин демократії і лібералізму; 3) теорії еліти Моски, Міхельса і теорії циркуляції еліт Парето; 4) німецька політична історіографія, зокрема, ідеї Л. фон Ранке та його учня Ф. Рацеля про побу­дову державного життя; 5) польська консервативна історична школа.

Головною теоретичною концепцією Л. — соціолога є його теорія організації національних еліт та їх кругообігу.

Лучицький Іван Васильович (14. 04. 1845, Кам'янець-Подільський — 22. 08. 1918, Київ) — український історик. З 1877 по 1907 рік профе­сор Київського університету. Соціологічні ідеї Л., зокрема про пред­мет соціології, її співвідношення з історією сформувались під впли­вом основоположників соціології (О. Конта, Дж. Мілля).

Мицюк Олександр (1883-1943) — економіст і соціолог, громадсь­кий діяч. У 1918 році, за Директорії, — міністр внутрішніх справ, у 1920 році — товариш міністра народного господарства. На еміграції — професор Української Господарської Академії в Подєбрадах і Ук­раїнського Вільного Університету і кілька разів його ректор.

В ранній період своєї діяльності опублікував декілька науково-популярних праць про переселення українців у Сибір і на Далекий Схід, звертаючи у них головну увагу на те, чи можуть українці збе­регти свою національність за межами України.

Остапенко Сергій — економіст і політичний діяч. Народився на Волині. До 1917 р. —доцент Київського комерційного інституту. У 1917 році член Центральної Ради від партії есерів. Міністр торгівлі і промисловості у першому уряді Директорії, з лютого до квітня 1920 року — голова Ради Міністрів У HP. За даними дослідників, у 1931 році, мабуть, був заарештований і загинув без вісті.

У своїх економіко-соціологічних поглядах виступав як послідов­ник енергетичних ідей С. Подолинського.

Подолинський Сергій Андрійович (21.07.1850, с. Ярославка на межі Київської і Херсонської губерній, нині Шполянський район Черкась­кої області — 12. 07. 1891, Київ) — відомий український публіцист, економіст, соціолог. Брав активну участь у громадському і полі­тичному житті.

Соціологію П. розглядав як науку про людське суспільство. В своїй творчості поєднував марксистські і соціал-дарвіністські погляди з політичною програмою громадівства.

Рудницький Степан Львович (03.12.1877, Перемишль, Австро-Угорська імперія — 03. 11. 1937, ув'язнення) — видатний український вчений в галузі фізичної, соціально-економічної і політичної географії, фундатор української наукової географії і географії України. У 1908-1914 pp. — приват-доцент, професор Львівського університету. У1918 р. — експерт і радник при уряді ЗУНР з економіко- і політико-географічних проблем. Викладав у Кам'янець-Подільському університеті. На еміграції Р. пра­цював в Українському Вільному Університеті, Карловому університеті, Українській Господарській Академії в Подєбрадах, а також викладав географію в Українському вищому педагогічному інституті ім. Драго­манова. У 1926 p. Р. повернувся в Україну. У 1933 р. — репресований.

В основі соціологічних поглядів Р. лежить ідея, що в соціальному світі, як і в світі природи, точиться боротьба за існування.

Старосольський Володимир (08. 01. 1878, Ярослав — 25. 02. 1942, заслання) — український правник і соціолог. Викладав у Львівсько­му і Кам'янець-Подільському університетах. На еміграції працював в Українському соціологічному інституті М. Грушевського, Українській Господарській Академії в Подєбрадах, Українському Вільному Уні­верситеті. З еміграції повернувся до Львова, а з приходом Червоної Армії був засуджений на 10 років.

Соціологічні інтереси С. зосереджені навколо проблем нації, соціо­логічного розуміння права та держави та ін.

Стронін Олександр Іванович (04. 03. 1826, слобода Ракитина, те­пер селище Ракитине Ракитнянського району Бєлгородської області, Росія — 10. 02. 1889, Ялта) — історик, соціолог, педагог. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. В 1848-1862 pp. — викладач Кам'янець-Подільської, Новгород-Сіверської та Полтавської гімназій. Працюючи в Полтаві, брав участь у створенні недільних та суботніх шкіл, організації публічних лекцій, де активно пропагував позитивістські ідеї. За "неблагонадежность" в т.ч. і за намір "отделить Малороссию от России" відбував заслання в Архан­гельській губернії. Учитель і друг М. П. Драгоманова.

Туган-Барановський Михайло Іванович (21.01.1865, с. Солоне Куп'янського повіту Харківської губернії — 22. 01. 1919, станція Зати­шок) — видатний український економіст, теоретик кооперативного руху, соціолог. Викладав у навчальних закладах Москви і Петербур­га. У 1917 році — секретар фінансів, торгівлі і промисловості Цент­ральної Ради. Т.-Б. був секретарем комісії по створенню Української Академії Наук, головою її 3-го відділу, професором Київського, зго­дом Українського університету.

Як соціолог, Т.-Б. поділяв погляди неокантіанства.

Франко Іван Якович (27. 08. 1856, Нагуєвичі Дрогобицького по­віту — 28.05.1916, Львів) — видатний український письменник і поет, громадський діяч і соціальний мислитель.

Філософський світогляд Ф., який слугував йому для соціологічних побудов, можна охарактеризувати як раціоналізм. У Ф. раціоналізм означає такий підхід до речей, явищ і процесів дійсності, який за дос­татню основу їх існування бере факти позитивних наук, описані, дос­ліджені розумом. А тому соціологічні погляди Ф. на суспільство, його прогрес і регрес і ін., грунтуються на виборі новітніх наукових фактів, використанні ідей позитивізму, антропологічного напрямку в теорії культури економічних ідей К. Маркса тощо.

Хлєбніков Микола Іванович (17. 10. 1840, Ветлузький повіт Кост­ромської губернії — 26. 06. 1880, Київ) — правник, історик, соціолог. В 1865 закінчив Московський університет. З серпня 1877 р. — профе­сор кафедри енциклопедії права Київського університету. За самоха­рактеристикою — ідеаліст і християнин. У своїх працях X. спростову­вав вихідні положення засновників позитивізму.

Шаповал Микита Юхимович (1882, с. Серебрянка на Дніпропетровщині — 1932, Прага) — український письменник, соціолог, політичний діяч доби Центральної Ради. Після поразки української рево­люції проживав в еміграції.

Головну увагу в своїх працях Ш. приділяє проблемі суспільства, а також соціологічному дослідженню українського руху.